THEATERBUM.UKR.NET

СЦЕНАРІЙ БЕКОШТОВНО ВІД НАШИХ ПІДПИСНИКІВНа 2027 рік готується великий проект національного масштабу: Вирій просто неба 3:ї Сорочинський ярмарок. У ролях:Солопій Черевик - Анатолій ХостікоєвХавроня - Наталія Сумська Параск - В'ячеслав Хостікоєв Грицько - Іван ДовженкоЧортиця - Дар'я ПетрожицькаФараон Рамзес ІІ Великий - Артур ГорбенкоМакбет - Віталій АжновЕней - Ян КорнєвЗубиха - Віталіна БіблівЗапорожці, троянці, китайська армія Нефритового Імператора - студенти 2-4 курсу Карпенка-Карого, КНУКІМНова тема вирію - протистояння Солопія Черевика та його родини інтервентам зі сходу - китайській навалі, завдання якої - суцільне знищення української культури та мистецтва. За сили добра виступають також добра відьма Зубиха, Рамзес Великий та армія Єгипту, перенесена чарами Зубихи із битви при Кадеші на Співоче Поле. Однак не все так гладко і таборі поборників світла - зрадник, хитрий Макбет, таємно передає інформацію ворогу й тільки втручання Енея та Зорожських козаків врятує західну цивілізацію від культурного продукту, придбаного на Temu зі знижкою.Головна музична тема фестивалю - Чорне карбонадо від Drevo, пісня розповідає про родючу землю України, що вабила сюди не одного загарбника. Карбонадо - це назва чорного діаманту, хто не в курсі, це буде написано на VIP-флаерах. Вхід - 45000 грн/день, у вартість входять бутерброди з чорною ікрою та коралі, зібрані ексклюзивно для гостей івенту Наталією Вячеславівною. В кінці шоу перед фінальною битвою, над гостями розкидають 1 мільйон євро в золотих монетах, які можна буде обміняти на тематичну колекцію одягу від Руслана Багінського наприкінці першого дня шоу.Втім, чи вийшло все реалізувати - велике питання. Любовна лінія Грицька і Параска вийшла непереконливою, рівно як і прикликання армії Рамзеса ІІ шляхом залучення екранів та доповненої реальності, втім варто визнати що актори чудово впоралися зі своїми ролями, особливо слів відзначити Віталіну Біблів та Артура Горбенка. Втім, що дуже засмутило - цілковито непотрібне залучення до фінальної битви армії мавок, задля появи яких на Співоче Поле викопали штучний рукав Дніпра. Мавки, русалки та берегині заплуталися в лататті й їхній вихід на сушу не вдався, бо дівчата ковзалися й бурюкалися на слизькому багні, одразу видно - не продумане режисерське рішення. Також не вразила нова колекція Багінського, бо від шовку Армані тхнуло дешевим пластиком, а блакитні карбункули в хустках вже нікого не дивували. Шоу явно не вартувало витрачених на нього 4 мільярдів гривень із бюджету Мінкульта, атмосферу псував запах ряски. Ставлю дійству 5 Багінських із 10 й хочеться вірити що Вирій-2028 врахує помилки попереднього шоу.

2020 — Пандемія COVID-19 змусила театри вийти за межі сцени та освоїти цифровий простір. Криза стала поштовхом до пошуку нових форм взаємодії з глядачем.2021 — Театральне життя поступово відновилося, а українська драматургія впевнено зайняла центральне місце в репертуарах. Режисери дедалі частіше зверталися до тем ідентичності та історичної пам'яті.2022 — Повномасштабна війна кардинально змінила український театр. Деколонізація перестала бути мистецькою дискусією й стала необхідною умовою розвитку культури.2023 — Українська сцена остаточно відмовилася від імперських наративів. Почався активний пошук українського культурного коду через сучасні інтерпретації класики, фольклору та документального театру.2024 — Театри відкрили для себе забутих українських авторів і регіональні театральні традиції. На сцені все частіше звучали діалекти, народна музика та локальні історії.2025 — Розпочалася хвиля переосмислення української класики — знайомі твори отримали сміливе сучасне звучання. Театр став місцем, де минуле перестало бути музейним експонатом і почало говорити мовою сьогодення.2026 — Виникла нова театральна естетика, що поєднала документалістику, народні традиції та новітні сценічні технології. Українські вистави дедалі частіше ставали подіями міжнародних фестивалів.2027 — Символом року стало повернення майже забутих імен української драматургії до великої сцени. Театри почали створювати репертуари, у яких українська культура вже не потребувала порівнянь чи виправдань.2028 — На сценах з'явилася нова хвиля вистав, натхненних українською міфологією, обрядами та легендами. Театр перетворився на лабораторію відновлення культурної пам'яті, де традиція стала джерелом новаторства.2029 — Український культурний код остаточно сформував нову театральну мову — впізнавану, самобутню й сучасну. Саме українські режисерські рішення почали наслідувати театри інших країн.2030 — Десятиліття завершилося утвердженням українського театру як одного з найяскравіших культурних явищ Європи. Після років пошуку він знайшов власний голос, який став упізнаваним далеко за межами України.

Чесно кажучи, вже навіть ригать не тягне від українського театрального мікроклімату. Як не подивитись, рівень дискусії гуляє спектром від розстріляних худі до дисидентських записок вʼязня тоталітарного фемінізму (який настав, а ми так і не помітили) а. білоуса.Можна скільки завгодно довго до цього ставитися пост-мета-квазі-транс-іронічно, але навряд це когось спонукатиме подумати головою і вийти за межі термінологічного апарату інституту к. карого та припинити існувати в опозиції станіславського-курбаса (що вже є неабияким досягненням).Те, що ми спостерігаємо, пан Антон Артоненко назвав би сепсисом і був би правий. І самозбутнє українське пророцтво про нові прізвища і нові обличчя, як завжди, грає злий жарт, перевдягаючи в молоді тіла старих метрів. Вони будуть жити і далі, бо їх форма володіє найстрашнішим вмінням — самовідтворення.І так буде до тих пір, поки хтось із них одного ранку не прокинеться і не поставить себе питання: "а раптом в мені живе страшне уйобіще?"Головний редактор періодичного видання "Театральна Халепа!"

ЛИСТ ПОДЯКИШановна Наталко Половинко!Висловлюємо Вам щиру вдячність за багаторічну працю, присвячену театральному діалогу, взаєморозумінню та примиренню між людьми різних націй, культур і релігійних традицій.Протягом багатьох років Ви послідовно утверджували театр як простір зустрічі, де людський голос здатний долати кордони, історичні травми та взаємні упередження. У Львові та далеко за його межами Ви створювали мистецькі події, у яких культура ставала не інструментом розділення, а мовою співчуття, гідності та спільного переживання.Ваше служіння театру нагадує нам, що справжнє мистецтво народжується там, де людина готова слухати іншого, визнавати його біль і шукати шлях до співбуття. Саме такі практики формують підвалини миру — не декларативного, а живого й людяного.Нехай Ваше мистецтво й надалі відкриває простір для зустрічі, довіри та взаємного розуміння між людьми, а Ваш приклад надихає нові покоління митців і громадян будувати світ, у якому діалог перемагає ворожнечу.З глибокою повагою і вдячністю,Ісус ХристосПророк МухаммедБуддаЛеонардо Ді Капріо

Приватна (державна) власністьУ світлі останніх подій - тобто рандомної відмови театру Франка виставляти на показ роботу t.t.t.acting.group - виникають такі цікаві думки, які потрібно було б уже підняти. (ще давно).Ситуація "не-показу" роботи не є прозорою і розкриває дуже багато підводних каменів, як театру Франка, тобто Гната Юри, так і загалом культурної політики України.З того, що відомо по інтернетах - театр Франка не прокомунікував прямо відмову від показу, хоча попередньо погодився, а єдиною причиною далі стали "покази голих тіл" на сцені (що є абсолютно нормальним для будь-якої людини, якщо, звісно, ви не мужик 50+, який розглядає жіноче тіло як об'єкт свого володіння і еротичного бажання).Це не професійна комунікація, це не офіційна комунікація, це комунікація "тіха-тіха разгавори в кулуарє" "сєводня хачу завтра нє хачу как хачу так і кручу".Державний театр зобов'язаний бути глибоко занурений у мистецький контекст всередині країни, ті митці, які вважаються "незалежними" - мають навпаки отримувати набагато більший інтерес від подібних театрів, ба більше - театри мають запрошувати даних митців, а не митці бігати просити щось у когось сподіватись на шанс молитись на суб'єктивні почуття до себе від вєлікіх керманичей національних театрів!У нас такого механізму немає - у нас є механізми радянські і пост-радянські.Ситуація того, що театр стає "власністю" однієї особи, а всі рішення з приводу допуску/недопуску вистави до показу приймаються суб'єктивним ставленням одного керівника до митця - це нонсенс.Національний театр, державний театр, не має жодного права орієнтуватись на суб'єктивну образу чи закоханість умовного керівника у якогось митця/мисткиню.Керівник державного театру - не є власником, богом і святим покровителем, він є керівником державної інституції - людиною, яка має свої обов'язки і має відповідальність у першу чергу перед суспільством і перед платниками податків.Те, що половина населення восторженно дивиться Наталку Полтавку і ридає при вигляді Ніщука - не означає, що це все суспільство, яке має країна.Наразі багато людей мають прогресивні, проактивні погляди - державні театри реально думають, що такі люди от прям просто так не ходитимуть до театрів? Чи такі люди - не люди?Дуже дурна політика.Де вистави на реально важливі, проактивні, політичні теми?Де розмови про Цивільний кодекс, про ситуацію на фронті, про молодь, про фемінізм, про корупцію, про схематозніків у офісах, про безвідповідальність судів, про совок, який сидить повсюду і його блять ніхто не може викорінити?Де ці вистави?На жаль , єдина відповідь виходить - Євгєн Ніщук нє хочєт.Чи є це аргументом для державного театру? Ні.Чи є це аргументом для державного театру, який має довгу історію совкового керівництва, совкового репертуару, недовіру, незацікавленість від частини суспільства, і знаходиться у країні, яка перебуває у стані війни? абсолютно точно Ні.Так сидять і протирають штани не тільки Ніщук енд ко у театрі Франка.Це стандартна ситуація для багатьох державних інституції і для багатьох міністерств.Люди звикли пити чай, сідєть і розказувати які вони ахуєнні і відчувати владу і вищість над усіма.У державних театрах особливо повинна бути обов'язкова структура взаємодії із "незалежними" мисткинями.Державний театр - не примха керівника, це державна інституція, яка невідривно пов'язана із громадянами і повинна усвідомлювати відповідальність перед ними.Такі театри мусять навпаки розбиратись у проактивних темах, шукати людей, які з ними працюють, запрошувати цих людей, створювати всі умови, аби ця людина вибрала саме цей театр, а не якесь інше місце. Мусить бути повага до мисткинь та митців."Незалежних" мисткинь/митців, які працюють не за нормами радянщини, а такі були і раніше і зараз є, закордонних мисткинь і митців (Де Прометей, про якого так сильно жалілись, що інфа про зняття вистави - це російське іпсо?) мають шукати самі державні театри і їх керівники, мають запрошувати самі, мають створювати усі умови і мати повагу до цих мисткинь/митців.

Я вперше був в національній опері, тому був вражений багатим інтерʼєром та великою кількістю людей, переважно поважного віку, котрі одягнули «саме гарне» з їх гардеробу і це виглядало часто дуже вульгарно. Відчув вайб аристократичного каргокульту.Як виявилось пізніше, виставу відвідали Олена Зеленська та Юлія Свириденко (прем’єр-міністерка). Коротше захід вищого рівня.Роль стендапу на початку зіграли якісь офіційні посадовці з шаблоними протокольними речами. Відчув себе на шкільній лінійці, де виступає місцевий депутат.Далі відбулась вистава.Лібрето - то суцільний крінж. Таке враження, що цей текст написав вчитель 2-го класу для шкільного номеру, неймовірно примітивний і буквальний текст. Але це національна опера України, грає симфонічний оркестр, співає доволі великий хор, солісти цей текст відспівують доволі технічно. В залі перша леді. Все дуже серйозно і буквально. Але знову ремарка. Я вперше на опері такого рівня. Можливо це просто так прийнято, такі закони жанру, транслювати крінжатіну.Інструментальна музика доволі посередня стокова. Чатжпт я думаю більш цікаво зробе.Хор сподобався. От що добре, то добре. Але ти чуєш про що співають головні персонажі і фейспалм від цього перекриває все інше.Дуже шкодую що не спитав у людей чому вони аплодували довго стоячі, що саме їм резонувало? Доступність сюжету напевно. Або може це просто були родичі виступаючих, як на утреніках.ВИПАДКОВИЙ ОГЛЯДАЧ, який потрапив на потужний деколонізаційний прорив року під назвою "МАТЕРІ ХЕРСОНУ" в Національну Оперу країни де відсутні як оперна критика, так і власне сама опера

Модерніхт. Відкладала написання і не хотіла писати взагалі, тому що дуже протилежні відчуття і думки. З однієї сторони маю величезну повагу і сентимент до команди, робота на європейську аудиторію, хороша (у порівнянні з Бенефісами Нищука) репрезентація укр мистецтва, сцена жовтневого, яка дозволяє показ не тільки для «своїх», що теж супер.Алемені вистава 3 з 5, що добре, але не вау. Весь шматок з дзвонами фантастичний, музика фантастична, виконавці фантастичні. Всі інтерактиви віддають відштовхуючою зверхністю, спіч до початку круто сміливо очікувано, але від цього не менш круто, караоке і артісттолк по суті повторюють спіч до початку, не розумію навіщо, вже все сказали. Десь прочитала один з відгуків, з яким погоджуюся: «творці вистави багато порівнюють себе з іншими (інших з собою), а варто порівнювати з собою попереднім». Гайя і Модерніхт дві вистави близнючки. Проекція нафталінова, вайбік французької нової хвилі і фільму «Я – початок». Як і сукні першої частини, не відчувається стилю, чи що…, ніби є спроба зробити ці костюми безпечними, але для мене вони те саме, що бежеві костюмчики. От да, у виставі відчувається інтелект, але не відчувається стиль і сучасність теж із запізненням. Розумію, що в рамках закриття критичного сезону ви очікували більш розлого тексту, але мені за це гроші не платять, читайте людей які сидять на зарплаті в газеті лівий берег та випускників ШКОЛИ ТЕАТРАЛЬНОЇ КРИТИКИ. Маркіза Оксана де Сад

Дуже відкрита програма 1000spring Ми щойно додзвонились міністерству культури, і нам по телефону детально пояснили систему експертного оцінювання: Існує два типи експертівЯкі працюють у синергії наступним чином: "Дружби та дружки оцінюють заявки свадебних генералів" Розшифровка:1) свадебні генерали:це відомі люди які зараз на фейсбуці постять подяки Тетяні бережній за те що вони долучились до програми. ВОНИ ПРАЦЮЮТЬ ПОВНІСТЮ БЕЗКОШТОВНО (тобто нічого не оцінюють насправді нахуя їм оцінювати у них часу немає на це, це ж все селебріті).Бонус для них: вони можуть самі подавати свої проекти на цей прекрасний конкурс 2) дружби та дружки:Це реальні експерти другого класу про яких ви не знаєте які будуть реально оцінювати проекти вони отримують за це гроші. Свої проекти вони зрозуміло на тисячовесну подавати не будуть бо які у ноунеймів можуть бути проекти Якщо зараз після цього хтось нам скаже що в дизайні цього конкурсу можливий конфлікт інтересів він получить по єбалуУточнення, чи можуть люди які не є свадебними генералами, дружбами та дружками, або їх родичами та колегами подаватись на програму? Відповідь: Ні.Питання є?

П‘єса "За Трьома Зайцями"Автор Максим Курочкін— Кабінет театру Франка.На столі кава, запрошення для міністерства культури, запрошення від української діаспори зіграти Конотопську Відьму в Гданську й паралізований страх.Євген Нищук:Ми відкриті до сучасного театру.Давид Петросян:То граємо «Приватну антропологію»?Нищук:Ніхуя. Є нюанси.Лариса Венедиктова:Які саме?Нищук:Ну… тіло.Венедиктова:Театр буквально складається з тіл, блядь.Нищук:Не таких тіл. Чи мають ваші тіла звання, заслужені, народні? Ордени княгині Ольги, тощо?Із темряви викочують ветерана з ампутаціями, який пройшов складний конкурс,для участі у постановці національного театру.Ветеран:Мені дали голос.Нищук:Бачите? Ми абсолютно інклюзивні.Ветеран:Я навчився грати те, що прописано в сценарії та існувати на сцені.У людей мурашки.Нищук:Саме так. Ви дуже талановитий ветеран.Петросян:То проблема в оголеному тілі?Нищук:Ні.Проблема в тому, що воно починає думати.Павза.Марина Абрамович мовчки дивиться в стіну.Абрамович:У Сербії для такого існувала цензура.Тут, я бачу, існує адміністрація.Голос адміністрації з вентиляції:Просимо не вживати слово «цензура».У нас це називається «координація художніх процесів».Ветеран:Йобаний совок із кавою на вівсяному молоці.А можна я покажу пісюн, щоб відстрілятись по тілесності,Щоб вас, пане командире, не зайобували юні хореографки?Нищук:З огляду на Ваші бойові заслуги не хотілося би порушувати Вашу творчу свободу,але наші глЯдачі ще просто не готові до такого радикального театру.Петросян:Але там люди просто говорять і рухаються.Нищук:От саме це нас і насторожує.Студентка:А що тоді безпечно для вашого театру?Нищук:Ми повністю відкриті, ви можете запропонувати вашу п‘єсу для сучасногорадикального формату перформативної читки, якому ми регулярно надаємо камерну сценунашого храму мистецтв.Богомазов урочисто заносить у кімнату великий надрукований на 3Д принтері макет сучасного перепрочитання «Кайдашевої сім’ї».Всі аплодують.Світло гасне.

Ілля Разумейко заблокував можливість коментувати у нього в Фейсбуці, тому відповідаю на його запит тут. Передайте йому за нагоди :)Що сподобалось.- Монолог-інтро. Гарне рішення до питання запіздалих прибульців- В одному музичному номері мені почувся Лігеті та Космічна Одісея. Дуже кайфонув.- Ода Радості це мій топ вражень. Рівень іронії топ. Шрифт Єралажу теж. Ну і чути як Оду співають більше тисячі голосів це теж вражає.- Відео з Романом. Неймовірно потужний ракурс. І Роман виглядав дуже природньо і впливово.- Купа тіл, що рухається. Дуже класна реалізація. Сама фігура, рух, і музика створили окремий нетривіальний досвід.- Я людина проста, тому фінал мене розчулив. От прям як і очікуєш від опери. Дуже сильні емоції від сцени на пляжі.- The end. Дуже орігінально.Те, що не сподобалось- На фоні абстрактності решти сюжетів, сюжет з військовим вибивається своєю безпосередністю. Хоча візуально зроблено топово.- На мою думку голе тіло в 2026 вже не діє на глядача так, як це було раніше. Наразі оголеність сама по собі сприймається більше як кліше. І на моє враження в великій кількості хронометражу вистави сцени взагалі нічого не втратили б, якби актори були в одязі. Хоча повторюсь, сцена з купою тіл як цілим була дуже влучна і там оголеність безсумнівно була потрібна.- Моя основне розчарування, що магія Opera Aperta не спрацювала для мене так, як це спрацьовувало на Chornobyldorf та Gaia-24. Естетика образів впізнавана і більше не дивує, хоча як і раніше всі візуальні рішення подобаються.- Я ще допускаю, що через те, що я сидів на першому балконі а не в партері, спів зала під час Оди Радості або дзвін під час ритуалу вигнання духів з партеру не справили на мене сильного враження бо було не достатньо гучно.Але в буквальному сенсі всі мої знайомі, хто дивився Opera Aperta перший раз у повному захваті. Вистава визначна, це 100%. І я з нетерпінням чекаю наступної роботи.#блокіровка на фейсбуці