Статистика telegram каналу - @ukrainian_about_ukrainian

Логотип телеграм спільноти - Українка про українське 2021-11-22

Українка про українське

Кількість підписників:
1939
Фото:
Відео:
 
Посилання:
97 
Категорія:
Блоги
Опис:
Вітаю!👋 Мене звати Ксенія. Цей Telegram-канал про все українське, що мене цікавить та хвилює. Підписуйся💙💛 Для зв'язку📩: @ksu_cherniaieva

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Одине з зображень історіі логотипів цієї спільноти
2023-06-16
Одине з зображень історіі логотипів цієї спільноти
2022-05-29
Одине з зображень історіі логотипів цієї спільноти
2022-05-24

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Українка про українське - @ukrainian_about_ukrainian

Привіт.
Ми дуже давно не чулися. Підозрюю, звідси відписалися купа людей.
Але для тих, хто тут, я маю повідомлення — я створила новий канал. Ось посилання на нього - https://t.me/not_serious_letters
Хочу трохи розказати про канал і таке рішення.
За останні два роки зі мною сталося так багато трансформацій, що я поступово почала писати все менше і менше тут. Колись я створила канал “Українка про українське” на емоційному підйомі, бо хотіла мати власну трибуну для висловлення думки. Я не очікувала і 100 підписників! І сталося неймовірне — мій запит потрапив в десятку. Тисячі інших людей, україномовних і тих, хто розділяє мої погляди, підписалися на канал. І створили унікальне місце, де всі свої.
Але час минає. Я впевнена, що всі наші дії дають результат тільки тоді, коли ми вкладаємо в них енергію. Робимо це не тому, що треба. Атому, що не можемо не робити. І я відчула згасання. Бо наразі я змінилась (хочеться вірити — подорослішала). Я живу за кордоном, і наївно думати, що я можу розказувати вам, як бути хорошим українцем чи українкою.
За останні два роки я відвідала шість країн. Ні, це не з розряду “дивіться, я подорожую!”. Це про те, що моя свідомість сильно змінилася. Сталася війна, корона, я 2 роки жила в Туреччині, змінила кілька робіт, пережила купу складнощів і радостей. Я вже не самовпевнена дівчинка, що жила в Києві, хизувалася своєю українською мовою і мала на все свою думку. Я і досі маю на все свою думку, але тепер не хочу її нікому нав’язувати.
Нова я створила новий канал. Бо я так відчуваю. Смішний факт - дата створення каналу грудень 2020 року. Тоді я придумала назву, але не відчувала, що час. Зараз відчуваю.
На каналі все буде інакше. Я там не борюсь за фемінітиви, не критикую політиків (ну може інколи), не кажу, як правильно жити правильним українцям. Друзі, я поважаю вашу думку. Знаю, що колись ви прийшли сюди й за цим в тому числі. Але в цьому каналі такого не буде.
Я писатиму листи. Про складність і радість цього життя, себе, цей світ. Це старі добрі листи, які попередні покоління писали друзям, однодумцям. Я хочу оживити цей жанр.
Тут не буде шаблонів. Але буде дуже чесно. Якщо сумуєте за щирістю, маю надію, вам сподобається.
Ви спитаєте — чого не писати все тут? Бо я не хочу плутати свої життєві етапи, підписників з їх інтересами. Я не женюсь за цифрами, рекламою чи ще чимось.
Так само як я колись створила “Українка про українське” я створила новий канал лише тому, що не можу не писати. Не ділитися. Останні роки я здебільшого мовчала (такий був стан). А зараз хочу ділитися.
Останній день зими — чудовий день для анонсу.
Дякую вам. Я була щаслива тут. Але час іти далі.
І наостанок — говорімо українською! Будьмо завжди собою.

1100
24-02-29 18:13

Друзі, а підкажіть, чи був у вас досвід роботи з ментором? Можливо, ви самі були в ролі ментора?
Останні кілька місяців я кручу цей запит в голові. Відчуваю, що маю певну потребу у менторі - професійному, більш досвідченому. Не обов'язково напряму з моєї сфери. Тут справа більше в досвіді і софт скілс.
І водночас мені хочеться ділитися тим, що знаю сама. Це сфери PR, журналістика - загалом комунікація з медіа. Тут впевненості у пошуку менті значно менше (мій комплекс самозванця передає привіт!), проте бажання ділитися і стати для когось провідником у професію все ж присутнє. 
Поділіться - чи був подібний досвід у вас? Можна в приватні повідомлення.

1900
23-10-16 10:06
Немає чужих світів - є світи нові.
Ваша авторка трошки випала з життя на каналі, бо цей час гостила у подруги у Франції.
Найголовніший інсайт цієї подорожі - як же важливо вміти мріяти.
Я з моєю доброю подругою (з тою самою, з якою ми колись орендували квартиру на Лівому березі) минулої п'ятниці сиділи на лавці в Каннах і дивилися, як спільнота літніх французьких собачників вигулюють своїх чад у візочках (так, є візочки для собак!).
Ми говорили про мрії та про те, що такої в нас точно не було. Я ніколи не мріяла відвідати далекі країни. Говорити англійською з іноземцями. Купувати собі речі, які раніше здавалися космічної вартості! 
І коли ми зайшли в Otel de Paris в Монако (щоб випити каву - на номер там ваша авторка ще не заробила😀) я подумала "вау!" Здається, це життя, якого я ніколи не бачила. І навіть... не мріяла.
Але хто забороняв мені мріяти? Що поганого в тому, щоб мріяти стати заможною? Або відвідати інший континент? Або стати кращим у професії? Це ж просто думка, фантазія, афірмація, якщо хочете. Але в цій же митті я подумки себе зупиняла. Бо "навіщо мріяти про те, чого не станеться?".
Сумно, правда? Просто моя уява була не настільки "розтягнута". Я мріяла в масштабах області, потім - країни. І з недавніх пір - світу. Як виявилось, часом з нами стаються неймовірні речі.
Я б дуже хотіла, щоб ми всі позбавилися цього моменту "стоп" - хоча б у власній уяві.
Будь ласка, будьте сміливими. Навіть наївними. Руйнуйте кордони своїх думок. Будуйте світи у своїй голові, наближайте це до реальності.
Нехай вам ніколи не буде соромно/лячно за свої мрії. Не дозволяйте собі думати, що ваші фантазії нереалістичні. 
Можливо все. І не тільки в нашій уяві.
1900
23-10-10 11:39

Зі мною минулого тижня сталася справжня осінь в Туреччині.
Я їхала в суботу на водному таксі із центру міста до набережної спального району, аж раптом побачила блискавку. І грім! Раптом почався дощ, і все це виглядало в рази епічніше, бо я була в цей час на воді. 
Коли я добралася до набережної, то дощ переріс у справжню зливу. Я бігла під дощем до найближчого магазинчика, щоб купити парасолю.  А далі вже з новою парасолею гордо йшла у мокрих сандалях у найближче кафе, щоб замовити щось гаряче аби… зігрітися.
Чому все це викликає у мене такий захват?
Бо дощу в моєму турецькому місті не було з весни. Була традиційна спека з початку травня (+33 +35), яка в середині літа переросла в рекордні навіть для місцевих +45 +47. 
Коли у всього світу (ок, у всіх в моїй стрічці Інстаграм) почалася осінь, я все ще вдягала капелюх та окуляри від сонця, бо вийти на вулицю без них було все ще не-мож-ли-во. І мені хотілося хоча б на один день/кілька годин поринути в осінній вайб. Натомість я отримала цілих два дні з дощем (і навіть з веселкою😀).
Все у цьому світі відносно. Комусь остогид дощ, а я знову на нього чекатиму. 
Людину, яка виросла в чотирьох сезонах, важко переробити😌
#турецькі_нотатки

2100
23-09-13 08:16

Яке глибоке інтерв’ю від вченого і релігієзнавця Ігоря Козловського.
Про те, як пережити полон, жити з ПТСР і знаходити сенси життя.
https://www.the-village.com.ua/village/city/city-experience/290723-vas-nikoli-ne-katuvali-istoriya-igorya-kozlovskogo-pro-700-dniv-u-donetskih-pidvalah?fbclid=PAAaY6WWmadx884WUz_D6LYB5JZxwxM_fQwig5w7Te1d96KIqPHdHQPEzFPmw

2200
23-09-07 12:22

Дуже класний фільм для вечора п‘ятниці про еміграцію - «Бруклін» із прекрасною Сіршею Ронан в головній ролі. Раптом ви не дивилась.
Дуже класно показано як ірландка переїздить в Нью-Йорк, і всі почуття які вона при цьому відчуває. Дуже раджу для вдумливого і водночас легкого перегляду🤍

2100
23-09-01 12:53

Що ви робите, коли відчуваєте виснаження та відчуття, що краще не буде?
Я дивлюся інтерв'ю.
Бо мої думки зараз непопулярні, не "ура патріотичні".
Колись сюди скидала розмову з Левком Лук'яненко (можна в пошуку знайти по назві, якщо вам цікаво).
А от зараз передивляюся одне з останніх інтерв'ю з Кузьмою. 
17 серпня йому мало б виповнитися 55 років.
https://www.youtube.com/watch?v=0etetg36PHI

2000
23-08-31 09:06
Війна стала приводом для розлучень.
Я часто чую це твердження, але не можу погодитися з ним на 100%. Так, кількість розлучень виросла, але чи знали ви, що у нас і до війни розлучалася кожна друга пара?
Війна стає лиш додатковим фактором для пари, де вже була проблема. Це моя особиста думка.
У письменника та журналіста Остапа Дроздова ще до повномасштабної війни вийшла книжка, де він описує досить цікаву ситуацію. Він на запрошення української діаспори їде виступати з лекцією до Італії. Їде великим автобусом Неоплан, що відбуває зі Львова. І саме біля автобуса він спостерігає картину, як приходять проводжати українських жінок заробітчан їхні чоловіки/діти та усі інші родичі. Багато хто з сіл Заходу України. Атмосфера за словами письменника сіра. Чоловіки цілують своїх заробітчанок в щоку "як водиться", жінки завантажують клітчасті сумки в багажне відділення і рушають врешті до Італії - "заробляти на сім'ю".
У такому автобусі він знайомиться з однією жінкою та описує її трансформацію на цьому шляху. Бо у Львові біля Неоплану та чоловіка з родичами вона була сіра побита життям заробітчанка. Вдома все господарство було на ній. Треба було радіти вже з того факту, що "є вдома чоловік і неп'ющій", то ж можна зрозуміти гендерний розподіл ролей та увагу до дружини.
Та ось на під'їзді до Італії ця "стара заробітчанка" дістає пудреницю і підфарбовує губи. Настрій, як у неї, так і у всього автобусу, стає більш жвавий. Ніби перетин кордону знімає з них якісь рамки, дає дозвіл на життя, яке вдома, в релігійному селі на Галичині, вони собі дозволити не могли.
І вже на автобусній зупинці в Італії нашу героїню зустрічає інший мужчина - красивий і трохи молодший за неї італієць з букетом квітів. І в цього італійця немає питань до неї щодо її неідеальних форм, не виконаної хатньої роботи, її віку чи ще чогось, що вважають за необхідно підкреслювати чоловіки в її країні. Для нього вона красива, доросла жінка, яка знає чого хоче, і з якою йому добре. 
Інший варіант - вже не з книги, а з реального життя у воєнний час. Моя подруга-масажистка живе на Лазурному березі, і серед її клієнток багато далеко не бідних українок, які з дітьми переїхали на час війни. З чоловіками вони бачаться раз на кілька місяців, коли приїздять в Україну. І от цікаво. Одна з них знайшла вдома білий волос (хоч сама брюнетка). Інша - упаковку презервативів в бардачку автівки чоловіка (хоч ними пара ніколи не користувалася, оскільки у неї алергія на латекс).
І в мене питання до обох ситуацій - чи причиною була війна?
Мені здається, першочерговою причиною була неувага до свого партнера, бажання новизни (непроговорене в парі). Я знаю пари, в яких війна загострила їхню різність, їхнє бажання жити життя так, як хочуть вони. Ніхто не знає, скільки часу в нас ще є, тому не хочеться гаяти час на "не свою" людину. Все стало швидше, гостріше, важливіше.
Як каже історик Ярослав Грицак, війна (попри весь свій жах) є великим рушієм. Вона пришвидшує процеси, на які б раніше потрібно було 20-30 років. А зараз це робиться за рік-два.
А щодо розлучень - люди мають право бути щасливими.
Зараз щастя відчувається набагато гостріше. Коли як не зараз жити?
1500
23-08-23 09:19
Серпень мій улюблений місяць літа.
Це час, коли ти спостерігаєш, як закінчується найтепліша і для багатьох найвеселіша пора року... І ти вдячний за це.
Всьому свій час. Є час, щоб кайфувати від холодного морозива, носити в сумці купальник (на випадок раптової потреби моря), танцювати з друзями під треки діджея, вечірку якого ви знайшли випадково.
А є час повернення до улюбленої рутини. 
Початок осені (бо його я чомусь завжди відчуваю саме в серпні) - це для мене час дорослішання. Як у шкільні часи, ти повертаєшся у вересні до класу зовсім інша. 
Здається, нічого не змінилося відтоді. Щороку у серпні я шукаю професійні курси та репетитора з іноземної мови. Для себе (не для когось!) я хочу доказів - дивись, ти стала доросліша і разом з тим трохи мудріша.
Колись я почула фразу, яка мені дуже зрезонувала.
"Легкі рішення ведуть до складного життя. Складні рішення ведуть до легкого життя".
Коли я обираю урок англійської замість рандомного інтерв'ю на Youtube, яким вбиваю час - я роблю маленьке зусилля над собою.
Коли проходжу сесію з професійним ментором чи хвалю себе за те, що подужала ще один урок з лекції по кар'єрному зростанню - я маленькими кроками наближаю своє легше життя. 
Серпень для мене - це повернення з канікул до дорослого життя. Все це тільки в моїй голові. Але в цьому магія кінця літа.
Де б я не жила, скільки б мені не було років.
1300
23-08-21 11:08

Це цікаво. І важко. І хто б що не казав - це процес.
Якщо ви, як і я, зараз проходите цей етап, знайте - ви не самі. Ваші емоції, ваш сум за домом - важливий. Не знецінюйте його.
Ви цінні. Ви важливі.
Всюди.

1400
23-08-16 12:51