Повідомлення telegram каналу - @ukr_pravda

Що нам розповів 20-річний захисник “Азовсталі” Назарій «Грінка» Гринцевич?

В інтерв’ю УП Назар Гринцевич розповідає про Маріуполь, покоління 20-річних українців, “мамкіних хуліганів” на BMW, загиблих побратимів та про командирів “Азова”. Ми зібрали найголовніше:
Про наймолодших захисників "Азовсталі": Насправді там були хлопці молодші за мене. В Маріуполі воювали навіть ті, кому не виповнилось 18 років. Коли був мій обмін, я в тому обміні був наймолодший. У пресі хтось назвав мене "наймолодшим захисником "Азовсталі"", і пішло-поїхало.
Про молодь на фронті: На мою думку, війна – справа молодих. В мене більше сил, ніж у чоловіка за 50. Він трохи пожив, воює за своїх дітей. А я хочу пожити у вільній Україні, яку я особисто виборював. Що мені втрачати? В мене зараз немає дітей, дружини. Я хочу жити в незалежній, квітучій Україні. Життя в такій країні треба заслужити. Ось я його і заслуговую.
Про тих, хто залишив країну: Тим моїм ровесникам, які поїхали з країни, а потім повернуться, я, звісно, потисну руку. Я не вважаю, що воювати має кожен. Ніхто не народжений для війни. Коли я був у матері в животі, мені повістку не дали. Воїном треба стати. Треба навчатися. Дуже багато людей з цим не справляється, як показують реалії. Але якщо людина щось робить для перемоги, це вже великий вклад.
Про бойовий досвід: Я більше не хочу в оточення. Взагалі. Офіційно я і досі є артилеристом. Але в Маріуполі твоя військова спеціальність змінювалася кожного дня. Твою гармату знищують, і ти вже йдеш у піхоту воювати на вулицях. Твій танк знищують, і ти береш автомат в руки, виборюєш кожний метр нашої землі. В Маріуполі всі воювали – повари, зв'язківці…
Про втрачене покоління: Більшість моїх ровесників – люди, які просто тут знаходяться, живуть. Їм байдуже, що відбувається. Це – втрачене покоління. Найкращі уходять на війну, а в тилу лишається дуже мало достойних хлопців. В Києві таких багато. Знаєте, мамкіни чи папкіни хулігани. Їм батьки подарили BMW. Нічого не роблять, тільки по Києву їздять, а всі їхні вихлопи слухають.
Про мотивацію: Поки прилітало скрізь по Києву, по всіх містах, мотивації у людей було більше. А так люди трошки розслабилися. Я не хочу їх судити, але мені здається, що вони дуже повірили у ЗСУ. Багато хто став думати: ЗСУ далі справляться без підтримки з усіма задачами. Але війна не виграється без тилу.
Про "Редіса": Всі, хто вижив на "Азовсталі", вийшли звідти завдяки Денису Прокопенку. Друг Редіс – безстрашний. Він приходив до хлопців на позиції під час контактів. Він – командир, яких наша країна ще не знала. Готовий взяти на себе відповідальність, повести в бій. Всі підуть за ним до кінця. Він – та людина, яка мала повернутися задля нашої перемоги. Повернення командирів "Азову" – великий успіх для України. І ми покажемо це на полі бою.
Про бійців, які повернуться з фронту: Думаю, після того, як закінчиться війна, ті, хто повернуться з фронту, зрозуміють, що все треба брати в свої руки. Спробують піти в парламент, у міністерства. Чи вистачить у них сил змінювати країну? Якщо ти вже обрав шлях воїна, то все твоє життя буде боротьбою за справедливість.