​​Нещодавно світ відзначав чергову річницю початку Другої світової війни, за участь у якій Україна заплатила найдорожчу ціну серед країн-переможців.
Німецькі нацисти не сильно й приховували свої плани про поступове знищення населення території України, щоб віддати її родючі землі під розширення життєвого простору “справжніх арійців”. Ці плани у всій красі описані у відомих мемуарах польського вояка Армії Крайової Казімєжа Мочарського “Бесіди з катом”, який в 1949 році більше півроку провів у одній камері із Юрґеном Штроопом, генералом СС, що під час війни перебував у Миколаївській області:

“... Господи , як там чудово, на Україні. Гумус на глибині одного метра 80 сантиметрів, родить без проблем. Багатий край. Уявіть собі, як би все це виглядало по закінченні переможної для нас війни... гарний вечір погідного літа, світла в моєму дворі...
— Мабуть, у палаці , — вставляю я. — Так. У палаці , де моя дружина диригувала би по-європейськи видресируваною прислугою. Лакей приготував би стіл до вечері. Порцеляна , срібло, кришталь, свічки. Зер елеґант! Я на подвір’ї з синочком Олафом, якого би власне навчав верхової їзди... Чути іржання табуна моїх породистих коней на близьких пасовиськах і українські народні пісні.
— Українські? — питаю. — То у вас не було б німецьких працівників , німецьких селян?
— Та ні, що ви! Робітниками в моєму маєтку були б упродовж кільканадцяти років тільки українці. Це сильні й слухняні працівники...— Ви згадали про жінку й синочка. А де ж би в той час була донька, Рената?
— Рената? — він хвилину розмірковує. — Вона б у той час подорожувала з чоловіком Європою.. Ну, і пречудову Рів’єру. Отож Рената часто їздила б туди на курорти і на закупи в паризьких крамницях.
— За чий кошт?
— За кошти чоловіка і частково за мої. Бо ж із такою землею мене стало би на все. Україна , герр Мочарський, це скарб. Ми б зробили з України землю, що спливає молоком і медом...
— ... а також кров’ю слов’ян , — просичав я зі злістю...
— Чи великі були б ваші лицарські маєтки на Україні — після переможної для вас війни?
— Не найбільші , — відповідає він. — Від двох до чотирьох тисяч гектарів, залежно від бойових заслуг того, кого обдаровує райх і NSDAP.
— Тобто Гіммлер.
— Так. Практично земельними угіддями, фабриками і копальнями на цілому сході Європи мало розпоряджатися відомство Гайнріха Гіммлера.
Одного дня ми дискутували на популяційні теми. Коли Штрооп зауважив , що слов’янські і східні люди плодючіші за німців, я запитав, чи Гіммлер не замислювався, що народжуваність росіян, білорусів і українців могла б загрожувати (після виграної Гітлером війни) німецькому пануванню.
— У розмовах і планах на цю тему в штабі райхсфюрера СС ми дискутували про небезпеку швидкого росту автохтонного народонаселення. На початковій фазі господарського освоєння України ця людність була б нам потрібна , особливо у зв’язку з інтенсифікацією сільського господарства і переробної промисловості. Але згодом, в міру механізації рільництва і промисловості, ми напевно мали б забагато українців. Існували різні концепції розв’язання проблеми. Я мав свій план, але про нього не буду вам розказувати.
Кілька разів я замислювався над таємничими проєктами Штроопа в царині зниження демографічного потенціалу України. Але окрім таких методів , як розстріли, мордування, переселення за Урал і голодомор, нічого не міг придумати... За деякий час, у бесідах на інші теми, я принагідно відкрив і проєктований Штроопом метод «поетапного» геноциду...
- Чому не дати українцям горілки , якщо вони так її прагнуть... Якщо б горілка, міцна горілка, була дешевою і її всюди можна було б купити, то українці були б нам вдячні за полегшення доступу до цієї насолоди.
Я зрозумів , що мав на увазі Штрооп, коли згадував про німецькі проєкти антипопуляційної діяльності на теренах СРСР. Тільки в його голові міг народитися такий план, схвалений Гіммлером. Він полягав у тому, щоб український народ спивався і вироджувався протягом двох-трьох поколінь. Диявольський задум! Вони хотіли винищити «унтерменшів» кулею , таборами смерті, а в майбутньому — також алкоголем! “