​​Сьогодні наша країна відмічає тридцять третю річницю проголошення Незалежності, і вже третій рік припадає на війну за те, щоб зберегти її.

На цьому шляху ми проходили багато перешкод, і весь час російська пропаганда намагалась позбавити нас самих думок про те, що українці можуть будувати своє буття без імперського нагляду. Свідоцтва цього ми зараз дуже багато знаходимо в історичних архівах. Ось, наприклад, нижче надаю витяг із докладної записки шефа жандармського корпусу Російської імперії графа Орлова цареві Миколі I 1847 року стосовно небезпечних ідей Кирило-Мефодіївського товариства (так, це те саме товариство, за участь у якому Тарас Шевченко потрапив у солдати):

«Высочайшее повеление, чтобы наставники и писатели действовали в духе и видах Правительства, отнюдь не допуская, ни на лекциях, ни в книгах и журналах, никаких предположений о присоединении к России иноземных Славян, и вообще ни о чем, что принадлежит Правительству, а не ученым, чтобы они рассуждали сколько возможно осторожнее там, где дело идет о народности или языке Малороссии и других подвластных России земель, не давая любви к родине перевес над любовью к отечеству, Империи, изгоняя все, что может вредить последней любви, особенно о минувших настоящих обстоятельствах и о прежнем, будто бы необыкновенно счастливом, положении подвластных племен, чтобы все выводы ученых и писателей склонялись возвышению не Малороссии, Польши и прочих стран отдельно, а Российской Империи, в совокупности народов, ее составляющих, чтобы Цензоры обращали строжайшее внимание особенно на Московский, Киевский и Харьковский периодический изданий, и на все книги, печатаемые в Славянофильском духе, недопуск в них тех полутемных и двусмысленных выражений, которыми изобилуют, и которые хотя не заключают в себе злоумышленных целей, могут однако же людей зломысленных возбуждать к предположениям самостоятельности и прежней вольности народов подвластных России.»

По суті, це прообраз методички для майбутніх діячів у сфері духовного закріпачення нашого народу, де чітко викладено, у якому дусі повинна вестися пропаганда і з якими “проявами волелюбства” треба працювати, ідейне джерело, звідки потім будуть виходити Емські укази та Валуєвські циркуляри.

Вже з одного цього витягу можна зрозуміти, з яких давніх часів тягнеться страх московської влади, у якій би формі вона не існувала до будь-якого проявлення свідомості “підлеглих” народів, яким не пощастило підпасти під владу імперії. І в день нашої незалежності треба ще раз згадати, з якими старими імперськими фантомами і ідеями ми ведемо боротьбу і від чого треба захищати нашу країну.