Статистика telegram channel - @uinp_gov

Пам’яті старшого солдата «Азова» Марини Алексюк (позивний «Марина»)До останнього підтримувала цивільних на «Азовсталі»Марина народилася 3 вересня 1978 року на Донеччині. Працювала майстром озеленення в Маріуполі. У 2015 році підписала контракт із полком «Азов», служила майстром ремонтної майстерні та діловодом тилу. Там зустріла своє кохання – Миколу.Марина була творчою, любила малювати, шити, гончарство, мріяла про будинок і власну майстерню. У листопаді 2021 року її контракт завершився, але вона залишилася в підрозділі.Під час оборони Маріуполя перебувала на «Азовсталі», допомагала цивільним і побратимам. Востаннє вийшла на зв’язок 8 травня 2022 року. Того ж дня загинула в пожежі на комбінаті, захищаючи місто.Старшого солдата Марину Алексюк посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У неї залишилися чоловік, троє дітей, сестра і двоє братів.Вічна пам’ять Захисниці!Фото: NV, Український часописПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Пам'яті танкіста Віктора КутюкаПройшов шлях від солдата до ротного і поліг за УкраїнуВіктор Кутюк народився в селі Красносілка Житомирської області. Після навчання в коледжі працював продавцем, але обрав службу в армії, ставши досвідченим танкістом. У 2019 році підписав контракт у 24-й окремій механізованій бригаді, де почав як механік-водій, а згодом став командиром танкового взводу. Віктор здобув повагу серед побратимів за свій професіоналізм та обережність, але завжди залишався добрим і спокійним.У 2023 році Віктор освідчився своїй майбутній дружині Єлизаветі під час служби на Херсонському напрямку, а за кілька місяців вони одружилися. Він був щасливий, адже планував створити сім’ю і виховувати дітей. 5 березня 2022 року Віктор отримав своє друге народження, коли пережив вибух в танку під Рубіжним, а 2025 року – ще один важкий бій під Бахмутом, після якого повернувся до боїв.Віктор загинув у жовтні 2025 року від удару російського дрону під час рекогносцировки. Трагедія стала поштовхом для його дружини Єлизавети, яка організувала збір на покупку приладів для виявлення дронів для фронтових підрозділів. Віктор залишив дружину, сина Захара та родину, а його ім'я навічно увійшло в історію як Герой.Зараз у Красносільській громаді є Алея слави, на якій увічнено ім’я Віктора. Його пам'ять живе в серцях близьких. Вічна слава Герою!Фото з відкритих джерелПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Пам’яті солдата Максима ІленчукаСвій перший контракт підписав у 19 роківМаксим Іленчук, випускник машинобудівного ліцею Чернівців, підписав контракт із 10-ю Окремою гірсько-штурмовою бригадою «Едельвейс» наприкінці 2020 року, щоб стати військовим. Його батько, Юрій, також вирішив повернутися на службу, щоб бути ближче до сина. Під час повномасштабного вторгнення Максима відправили на захист Київщини, де він загинув у березні 2022 року, під час танкового наступу в Лук’янівці.Він з дитинства цікавився військовою справою, маючи приклад батька, який служив в АТО. У день, коли він вирішив підписати контракт із ЗСУ, його батько також приєднався до нього. Максим здобував навички гранатометника, і вже після початку війни приєднався до свого підрозділу, де і загинув.Батько Юрій після загибелі сина знову поїхав на фронт, а після травм і здоров'я, через кілька місяців, почав волонтерити разом із дружиною Аллою, допомагаючи військовим. Мати Максима, Алла, розповідає, що на могилу сина приносить його улюблені цукерки «Ромашка».Максим посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.Слава і честь Герою! Фото з соцмережПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Категорично не прийнявши події та цінності Революції Гідності в Україні Російська Федерація вдалась до найжорстокішого порушення міжнародного права – збройного вторгнення до іншої суверенної та незалежної країни.Від лютого 2014 р. збройні сили Росії окуповують Автономну Республіку Крим, місто Севастополь та частину Херсонської області. Після цього відбувається анексія Росією Криму та Севастополя й вторгнення російських військ на Схід України.Завдяки діям Сил безпеки та оборони України під час Антитерористичної операції вдалось не допустити просування росіян на Південь України, а також Харківщину, Сумщину та Чернігівщину. Було звільнено низку міст Донеччини й Луганщини: Слов’янськ, Краматорськ, Маріуполь, Лисичанськ, Сіверськодонецьк та інші населені пункти.Протягом 2014-2022 рр. Україна докладала значних зусиль для збереження миру й непоширення війни. Захисники та захисниці України стримували ворога в ході Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил. Суспільство згуртувалось довкола підтримки свого війська шляхом волонтерства.24 лютого 2022 року Росія пішла на новий крок агресії, завдавши ударів по всій території України. Відтоді тисячі українців та українок доєднались до Лав сил безпеки та оборони. Завдячуючи їм та підтримці багатьох закордонних партнерів Україна дає відсіч широкомасштабному вторгненню Росії. Ворога було вигнано з Житомирської, Київської, Чернігівської, Сумської та Харківської областей. Захисинки та захисниці тримають оборону Луганщини, Донеччини, Дніпропетровщини, Запоріжжя та Херсонщини.21 серпня 2025 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про засади державної політики національної пам'яті Українського народу». Стаття 1 Розділу 1 цього закону містить офіційне визначення сучасній війни Росії проти нашої держави: Війна за Незалежність України - боротьба за незалежність, суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України проти агресії Російської Федерації, яка розпочалась 19 лютого 2014 року. Війна є наслідком послідовної російської імперської політики, спрямованої на заперечення та знищення української державності та ідентичності Українського народу, та включає тимчасову окупацію Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; протидію агресії шляхом проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації проти України.

УКРАЇНЕЦЬ, ЯКИЙ СТАВ ЛЕГЕНДОЮ ФРАНЦІЇ: 106 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ПОРИКАВасиль Васильович Порик народився 17 лютого 1920 року в селі Соломірка, що на Вінниччині, в селянській сім’ї. Освіту він здобув у Бобринецькому сільськогосподарському технікумі, однак дуже швидко обрав для себе військову кар’єру. Розпочавши навчання в Одеському військовому піхотному училищи, був переведений в Охтирське, а згодом - у Харківське військове піхотне училище, котре він і завершив.Будучи кадровим військовим у званні лейтенанта, Василь Порик зустрів початок німецько-радянської війни на фронті у складі Шостої армії Південно-Західного фронту. Приймаючи участь у важких оборонних боях, Василь Порик серед сотень тисяч інших військових опинився в оточенні під час битви під Уманню. Під час неї Василя Порика було поранено, і він потрапив у німецьких полон.З німецьких полоном розпочалась нова сторінка в історії Василя Порика, котрий був відправлений на північ Франції, у військовий табір Бомон, де військовополонені добували вугілля на шахтах. Оправившись від поранень, Василь Порик проявив себе на роботах в концтаборі, чим заслужив собі довіру німецької адміністрації. Отримавши призначення табірним старшиною, він вільно міг пересуватися між табором та містом.Саме в цей момент народжується інша постать - легендарний “Базиль”, як Василя Порика називали французи. Використовуючи свої можливості, Порик налагодив контакти з французьким Рухом Опору та приймав участь в їхніх диверсіях - від знищення живої сили супротивника до диверсій на залізницях та шахтах. Одночасно з цим у 1943 році він очолив міжтабірний комітет підпільних організацій військовополонених. Коли на слід Порика вийшло гестапо, він, за допомогою своїх французьких друзів втік з табору та створив свій партизанський загін.Партизанська діяльність Порика принесла йому славу по всій Франції. Незадовго після своєї втечі він атакував концтабір Бомон та звільнив усіх його в’язнів, бійці під його керівництвом продовжували диверсії на шахтах, залізницях, розбивали маршові колони німецьких військ. Будучи пораненим, він знову потрапив в полон. Порика ув’язнили в фортеці Сен-Нікез у місті Аррас, втеча з котрої вважалася неможливою. Однак саме Василь Порик став тим, хто вперше за багато років зміг з неї втекти, ще раз покривши свою історію легендами.Порика вчергове врятували французькі партизани, одна врешті-решт нагорода за його голову, котра сягнула вже мільйон франків, зробила свою справу, і Василя Порика було схоплено і розстріляно 21 липня 1944 року. За деякими джерелами, розстріл Василя Порика та Василя Доценка стали останніми розстрілами, здійсненими в Арраській фортеці.Пам’ять про Василя “Базиля” Порика зберігається і в Україні, і у Франції. Нині його рідне село носить його ім’я, вулиці імені Василя Порика знаходяться у Вінниці, Києві та інших населених пунктах. В культурному житті і Франції, і Радянського Союзу Порик залишив помітний слід, ставши головний героєм як прози, так і кінематографу, зокрема будучи головним героєм фільму Довженка “В’язні Бомона”. В Радянському Союзі подвиги Василя Порика відзначили в 1964 році, посмертно присвоївши йому звання Героя Радянського Союзу. Також, з 1964 року, Василь Порик вважається національним героєм у Франції. В Арраській фортеці, на меморіалі, присвяченому страченим в Аррасі, знаходяться пам’ятні плити Василя Порика та Василя Доценка. Поховано Василя Порика на кладовищі в Енем-Бомоні в спільній могилі з його побратимом, Василем Колесником

Пам'яті сержанта медичної служби Катерини СтупницькоїХотіла врятувати чим більше життівКатерина Ступницька народилася 11 квітня 1996 року на Рівненщині. З дитинства мріяла стати медикинею. У 2015 році закінчила Дубенський медколедж і працювала у сільському ФАПі.У 2016 році підписала контракт із ЗСУ. Служила санітарною інструкторкою 14-ї окремої механізованої бригади, неодноразово була на передовій. Паралельно навчалася на фізичну терапію, щоб допомагати пораненим повертатися до повноцінного життя. Казала: «Не можу бути осторонь. Маю допомагати і рятувати якомога більше життів».З початком повномасштабної війни обороняла Київщину. У Наливайківці облаштувала польовий шпиталь і рятувала побратимів під постійними обстрілами. 8 березня 2022 року загинула під час авіаудару, до останнього допомагаючи пораненим. Катерині було 25. У неї залишилися батьки та два молодші брати.Посмертно удостоєна звання Герой України з орденом «Золота Зірка». Її ім’ям названо вулиці на Рівненщині та в Києві.Вдячність Героїні!Світлини надані директором Макарівського історико-краєзнавчого музею Віталієм ГедземПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Пам’яті правозахисника, старшого сержанта Олександра ГатіятуллінаВін, як ніхто, знався на тому, що таке гідність та свобода для людиниОлександр Гатіятуллін народився 29 жовтня 1974 року в Маріуполі. Після служби в правоохоронних органах потрапив за ґрати, де змінив своє життя, ставши правозахисником. Після звільнення працював соціальним працівником, створив благодійну організацію «Клуб «Майбутнє» та вивчав профілактику ВІЛ/СНІДу в пенітенціарній системі.У 2016 році став одним із засновників громадської організації «Україна без тортур», яка бореться з катуваннями в місцях несвободи. Після початку повномасштабного вторгнення РФ вступив до армії, де служив командиром пожежного взводу, а згодом змінив профіль на санітарного інструктора медичного пункту.Олександр поєднував військову службу з правозахисною діяльністю, працюючи в Офісі омбудсмана та координуючи проєкти Національного превентивного механізму. За мужність та професіоналізм був нагороджений медалями та нагрудними знаками.16 вересня 2025 року Олександр загинув під час бойового завдання. Залишились дружина та дві доньки, одна з яких продовжує справу батька. Олександра вшанувала ГО «Україна без тортур», описавши його як взірець мужності та людяності.Світла пам’ять Герою! Фото: Фейсбук-сторінка Олександра Гатіятулліна Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

🔸️37-мі роковини завершення виведення радянських військ з Афганістану.Війна в Демократичній Республіці Афганістан 1979-1989 років стала останньою військово-політичною авантюрою Радянського Союзу. Офіційним приводом для введення радянських військ до цієї країни стало «надання допомоги дружньому афганському народові на прохання уряду ДРА».🔸Військовослужбовців Радянської Армії (основний склад – це ті, хто проходив строкову службу у віці 18-20 років) у наказовому порядку відправляли на «афганську війну» під пропагандистськими закликами виконання «інтернаціонального обов’язку». Саме з цією війною пов’язане поширення терміну «воїн-інтернаціоналіст»: 28 грудня 1988 року запроваджено військову відзнаку – нагрудний знак «Воину-интернационалисту» для нагородження військовослужбовців Збройних сил СРСР за участь у виконанні «інтернаціонального обов’язку»…🔸️На совісті керівництва СРСР – загибель, поранення, хвороби та зламані долі тисяч людей. За офіційними даними, втрати Радянської Армії за 10 років війни склали 14 427 осіб. Жертвами «афганської» війни також стали, за різними підрахунками, від 1-го до 1,5 мільйонів цивільних мешканців цієї країни.🔸️Через війну в Афганістані пройшли близько 160 тисяч українців, з яких загинули 2 тисячі 378 осіб, за іншими даними - понад 3 тисячі, 72 пропали безвісти або потрапили у полон, 8 тисяч були поранені, а 5 тисяч отримали інвалідність.🔸️Сьогодні Україна захищається від російської агресії й чимало ветеранів війни в Афганістані використовують свій військовий досвід для збройного захисту України від російських загарбників, активно допомагають в обороні держави.🔸️В умовах повномасштабної війни постає питання як з призми сьогодення оцінювати ту війну в Афганістані. Чи є місце в національній пам’яті для тих українців, котрі не зі своєї волі змушений був виконувати покладений на них імперським центром військовий обов’язок у чужій країні? Якої поваги заслуговують ті, хто достойно пройшов через пекло афганської війни? Ці проблеми не мають однозначного вирішення і потребують виваженого експертного обговорення.🔸️До УІНП часто надходять звернення – як від місцевих рад, так і від громадян – щодо надання роз’яснення з приводу відповідності топонімів та пам’ятних знаків, присвячених українцям-учасникам тієї війни. Позиція Інституту полягає в тому, що участь українців в «афганській війні» є сумним і кривавим нагадуванням про те, що в умовах відсутності власної національної держави українці вимушені були виконувати, під ширмою «інтернаціонального обов’язку», злочинні накази комуністичного тоталітарного режиму в реалізації агресивної зовнішньої імперської політики. Відтак пам’ятники «афганцям» мають стати меморіальним місцем, яке нагадуватиме українцям ціну втрати власної державності та суб’єктності, що неминуче тягне за собою примусову залученість Москвою як мобресурсу для реалізації власних імперських амбіцій. Саме тому Інститут і рекомендує усувати з присвячених афганцям пам’ятних знаків окремі елементи, що містять заборонену символіку, під якою Кремль здійснював і продовжує здійснювати свою злочинну політику. До прикладу, зображення у вигляді поєднання п’ятикутної зірки та забороненої у 2017 р. до використання в Україні так званої «георгіївської стрічки», яка нині використовується державою-агресором РФ у ході воєнного вторгнення в Україну.

Пам’яті лейтенанта Петра БатьківськогоБоровся за те, аби донька жила в європейській незалежній УкраїніПетро Батьківський народився 22 грудня 1985 року в Тернополі. У 2009 році він підписав контракт на службу в Збройних силах України. Під час російської агресії Петро залишився вірним присязі і потрапив у полон під час захоплення Криму в 2014 році. Після звільнення добровільно продовжив службу в АТО, де брав участь у боях на Донбасі.У 2021 році Петро закінчив Національну академію сухопутних військ і став командиром 1-го мотопіхотного взводу. Під час повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, він активно захищав Україну на фронті.У березні 2022 року Петро звернувся до українців, закликаючи до єдності та підтримки. Через кілька днів він загинув у бою. За мужність і самовідданість отримав орден «За мужність» III ступеня (посмертно).Честь Герою! Фото: Фейсбук-сторінка Петро Батьківський, Тернопільська обласна державна адміністраціяПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Пам’яті головного сержанта, розвідника Олега Кривогуза (позивний «Ворчун»)Боронив країну сім років, ніколи не підводив побратимівОлег Кривогуз, родом із Сумщини, став справжнім героєм для своїх побратимів. Його військові колеги згадують його відданість, відвагу і жертовність. Він завжди йшов попереду, рятуючи товаришів з небезпечних ситуацій. Олег був прикладом для інших, а його бойовий шлях тривав з 2015 року, спочатку в АТО/ООС, а потім і під час повномасштабного вторгнення.Олег служив старшим розвідником у 131-му окремому розвідувальному батальйоні. У мирний час працював на кондитерській фабриці у Вінниці, де й зустрів свою майбутню дружину Аріну Кантоністову. У 2022 році в них народилась донька Катруся.Олег брав участь у боях на різних фронтах, включаючи Херсонщину, Харківщину, Луганщину та Запоріжжя. За свою мужність він був відзначений медалями. 26 серпня 2025 року Олег загинув у засідці під Приморським на Запоріжжі. Його смерть стала великою втратою для побратимів та родини. Олегу назавжди залишилось 44 роки. Похований він у Вінниці на Алеї Слави Сабарівського кладовища.Вічна пам’ять та слава Воїну! Фото із соцмереж Аріни Кантоністової та Суспільного Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.