Інформація та статистика Telegram-канала Історія та пам'ять - @uinp_gov

Історія та пам'ять

В ніч з 28 на 29 липня 2022 року стався один з найбільших російських терактів спрямованих щодо військово полонених - обстріл Волноваської виправної колонії у селищі Оленівка, де утримувались оборонці "Азовсталі". Внаслідок теракту в Оленівці загинуло щонайменше 53 українських захисники та ще 130 дістали поранення різної важкості.
Напередодні, 27 липня, майже 200 бійців бригади НГУ "Азов" перевели в нашвидку відремонтоване приміщення в промзоні колонії. Наступного вечора їх вишикували, перевірили за списком і по одному завели в барак, заборонивши виходити на вулицю.
Близько 23:15 за межами колонії почувся вибух, а біля опівночі пролунав другий – уже всередині камери. Внаслідок вибуху приміщення бараку завалилось і розпочалась пожежа. В’язні, які перебували в тій частині бараку, де стався вибух і палало полум’я, загинули всі, в іншій – отримали важкі поранення і страшні опіки. Звідти чулися крики, але зайти всередину вже було неможливо. Адміністрація колонії тим часом не гасила пожежу і не надавала медичної допомоги. Тому багато травмованих помирали від втрати крові та больового шоку.
Лише за три години після теракту окупаційна адміністрація колонії допустила полонених, які мали медичний досвід для надання допомоги лише тим, хто зумів власними силами вибратись назовні. Евакуацію потерпілих окупанти розпочали лише зранку та проводили її вантажівками. Через таке транспортування частина поранених загинула у дорозі.
11 жовтня 2022 року Україні повернули тіла українських військових, серед яких, за результатами молекулярно-генетичних експертиз, ідентифікували 52 загиблих в Оленівці. Засвідчення інших триває. Так само не завершене і слідство у кримінальному провадженні, відкритому Офісом Генерального прокурора за фактом обстрілу військовими РФ колонії в Оленівці. Їх звинувачують у порушенні законів та звичаїв війни щодо жорстокого поводження з військовополоненими або цивільним населенням, поєднаного з умисним убивством.
Після них російська сторона не допускає в колонію Оленівки ні українських і міжнародних слідчих, ні місію Червоного Хреста та ООН. Утім і наші, і закордонні експерти спростували звинувачення Росією Збройних сил України, які буцімто поцілили по тюрмі з реактивної системи залпового вогню HIMARS, отриманої від США.
Українська Гельсінська спілка з прав людини, Спільнота Родин Оленівки, Регіональний центр прав людини та Медійна ініціатива за права людини добиваються притягнення Російської Федерації у Міжнародному кримінальному суді за теракт в Оленівці.
Запрошуємо вшанувати пам'ять жертв теракту в Оленівці у Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану на захід-реквієм «Оленівка – біль, який не згасне» о 15:30. Захід організований Національним музеєм Революції гідності спільно з Медійною ініціативою за права людини та громадської організацією «Спільнота Оленіки».
А також на Майдані Незалежності, о 17:00 відбудеться відкриття виставки «Оленівка: квінтесенція жорстокості».

3400

24-07-28 06:03

Web версія

Пряме посилання

Історія та пам'ять

#ЦейДеньВісторіїУкраїни
27 липня відзначаємо 120-ту річницю з дня народження радянської української шахістки та жіночої гросмейстерки Людмили Руденко.
Людмила Руденко народилася у містечку Лубни на Полтавщині. Дитинство майбутньої щахістки пройшло у Миколаєві, куди її батька - колезького радника Володимира Руденка направили на службу в органи юстиції. Саме він з десятирічного віку почав навчати Людмилу грати в шахи.
У 1921 році Людмила вступала на економічний факультет Одеського інституту народного господарства. Під час навчання в Одесі, Руденко мало цікавили шахи, натомість вона показувала хороші результати у плаванні та навіть перемогла на міському турнірі у 400 метровій дистанції брасом.
Після завершення навчання, Руденко відправляють у Москву. Тут вона вперше зіграла на шаховому турнірі організованому газетою “Комсомольська правда”. Довгий час Руденко не вважали шахи чим більшим, ніж хобі. У 1927 році вона вперше взяла участь у чемпіонаті СРСР, але посіла там лише п’яте місце.
У 1928 році Руденко перебирається до Ленінграда. Тут вона працює у видавництві та активно займається шахами. Протягом восьми років вона була чемпіонкою міста. У 1931 році вийшла заміж за вченого-кібернетика Льва Гольдштейна. У 1930-ті сформувалась її техніка комбінаційної гри.
У 1936 році через помилку набирача у друкарні, Руденко переслідувала радянська влада, щоб уникнути репресій, шахістка перейшла з видавництва на військовий завод.
З початком Другої світової війни, завод, на якому працювала Руденко евакуювали у Башкортостан. Однак шахістка повернулась та організувала спецпотяг, яким змогла вивезти з міста близько 300 дітей, з якими 19 днів, під обстрілами та бомбардуваннями, з мінімальним запасом їжі та медикаментів, добиралась до місця евакуації. Це вчинок вона вважала значно важливішим своїм досягненням, ніж шахові титули.
Після того, як внаслідок нацистських обстрілів Лондона, загинула дійсна шахова чемпіонка Віра Менчик, радянське керівництво намагалось зробити все, щоб шахістка з СРСР отримала титул чемпіона світу серед жінок. В групу шахісток, яких готували до турніру потрапила і Людмила Руденко, хоча не вважалась фавориткою.
На Чемпіонаті світу з шахів серед жінок 1949–50 років, який відбувся в Москві, Руденко блискуче посіла перше місце, набравши 11,5 очок із 15 можливих, і завоювала золоту медаль чемпіонки світу.
19 січня 1950 року віцепрезидент ФІДЕ (Всесвітня федерація шахів) Марсель Берман увінчав шахматистку лавровою гірляндою чемпіона.
Попри всесвітню шахову славу, Людмила Руденко жила дуже бідно. Довгий час вона жила в комунальній квартирі. За словами онука Сергія Руденка, через бідність, вона розплавила золоту медаль для коронок. А коли лавровий вінок засох, то виривали з нього листочки для супу. Померла видатна шахістка 1986 році. В її пам’ять з 2004 року відбувається шаховий турнір у Лубнах

998

24-07-27 18:47

Web версія

Пряме посилання

Історія та пам'ять

🎉Український інститут національної пам’яті оголошує добір на посаду директора Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам’яті.
📋Документи приймаються з 25 липня по 09 серпня 2024 року.
🤓Усі деталі та вимоги для посади можна знайти на сайті УІНП за посиланням.

1000

24-07-24 10:07

Web версія

Пряме посилання

Історія та пам'ять

📝 250 років тому, 21 липня 1774 року, підписано Кючук-Кайнарджійський мирний договір. Як саме це відбувалося?
У рамках нашої співпраці з Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим ми підготували для вас розвінчання чергового міту.
Детальніше читайте у каруселі ➡️

1100

24-07-22 13:27

Web версія

Пряме посилання

Історія та пам'ять

15 липня 1944 року було проголошено створення Української головної визвольної ради (УГВР).
Часто це формування називають «повстанський парламент» чи «підпільний парламент».
Також існує більш нормативне визначення – передпарламент. Так чи інакше саме УГВР стала тією надпартійною політичною формацією, яка намагалась консолідувати українців різних політичних переконань у спільну боротьбу проти німецького нацизму та радянського більшовизму.

1300

24-07-15 15:03

Web версія

Пряме посилання

Історія та пам'ять

Саморобна іграшка, земля з парку в Луганську, татові військові рукавиці, ключі від квартири, куди неможливо повернутися, – все це артефакти Музею воєнного дитинства в Києві.
Їх до колекції передали діти, чиї історії записала команда музею.
Київський Музей воєнного дитинства є частиною міжнародного проєкту, започаткованого в Боснії та Герцеговині у 2017 році. Українська команда працює з 2018-го і за цей час записала близько 500 інтервʼю з дітьми з України.
Місія музею в тому, щоб діти, у чиє життя увірвалася російсько-українська війна, самі могли розповісти свої історії. Щоб голоси дітей і явище воєнного дитинства були частиною розповіді про цю війну.
Директорка Музею воєнного дитинства в Києві Світлана Осіпчук стала гостею сьомого випуску #подкастнапамять З розмови з нею ви дізнаєтеся:
▫️ як музей збирає і зберігає історії воєнного дитинства
▫️ що робить команда музею, щоб це не був проєкт, де дорослі говорять про дітей і замість дітей
▫️ як музей може бути не тільки місцем, де розповідають історію, а й простором, де працюють із травмою
▫️ які зворушливі та навіть подекуди смішні речі діти передають у музей і що вони для них символізують
У каруселі одна з сотень історій, які вже увійшли до музейної збірки.
Дізнавайтеся більше з подкасту. Слухайте на популярних подкастингових платформах та YouTube за посиланням.