Статистика telegram channel - @uinp_gov

Пам’яті Героя України, командира «Правого сектору» Тараса Бобанича (позивний «Хаммер»)Тараса Бобанича знали за позивним «Хаммер», і це ім’я звучало там, де було найгарячіше: Піски, Донецький аеропорт, Мар’їнка, Авдіївка, Світлодарська дуга. А після 24 лютого: Київщина, Харківщина, Луганщина.Він народився 15 березня 1989 року в Трускавці. Закінчив школу у Стрию, здобув юридичну освіту у Львівському університеті внутрішніх справ і певний час працював юристом. Але його справжній шлях почався ще зі школи з історії, з патріотичних акцій, з вуличного руху. Восени 2013-го він долучився до «Правого сектору» й згодом очолив львівський осередок.Під час Революції Гідності Тарас проявив себе як лідер. У 2014-му пішов добровольцем і став командиром 2-го запасного батальйону ДУК «Правий сектор», а у 2019-му – заступником командира ДУК з питань резервних підрозділів. Побратими казали про нього просто: він беріг людей. “Як батько”, який іде на позиції разом із хлопцями, щоб прикрити, підстрахувати, вберегти.Він воював і в складі 1-ї окремої штурмової роти під командуванням Дмитра «Да Вінчі» Коцюбайла. Був одним із координаторів «Громадянської блокади Криму». А його батальйон після початку великої війни бився на Київщині, Ізюмському напрямку та під Попасною.8 квітня 2022 року біля села Вірнопілля на Харківщині Тарас загинув, прикриваючи відхід побратимів під танковим обстрілом.Його поховали на Полі почесних поховань Личаківського кладовища у Львові. 24 серпня 2022 року Тарасу Бобаничу посмертно присвоїли звання Героя України з орденом «Золота Зірка». Його ім’ям назвали вулиці, встановили меморіальні дошки, створили мурал, а 2-й стрілецький батальйон 67-ї ОМБр носить його ім’я. На початку 2025-го з’явився документальний фільм: «Тарас “Хамер” Бобанич – присутній».Вічна памʼять Герою! Фото: Фейсбук-сторінка Тарас Бобанич, 67 окрема механізована бригада ЗСУ, Фейсбук-сторінка Андрій Стемпіцький, Львівська ОВА, Стрийська міська радаПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Пам’яті рятувальника Ігоря Соловйова (позивний «Нептун»)Ігор Соловйов, керівник піротехнічного відділу ГУ ДСНС в Херсонській області, віддав своє життя службі. Він мріяв звільняти рідну землю від мін, писав дисертацію про розмінування дронами, навчався для безпеки своєї команди та дбав про підлеглих. Ігор і п’ятеро його побратимів загинули від ворожого обстрілу на Херсонщині 6 травня 2023 року. Всі шість стали жертвами російської атаки. Ігор був спокійним, але відданим справі. Він створив шеврон для своєї команди, де втілив символи Херсонщини та морського розмінування, адже дуже любив море. Позивний «Нептун» став для нього знаком.Зростаючи в родині вчителів, Ігор закінчив школу із золотою медаллю, вивчав піротехніку та працював у Керчі, а потім в Херсоні. Навчання та робота були його життям, і він прагнув завжди вдосконалюватися. Ігор був не лише професіоналом, але й людиною, що піклувалася про підлеглих.Він обожнював свою родину, а з дружиною Софією вони мріяли про дітей. Дочка Адеаліна, яку він дуже любив, народилася в той час, коли Ігор часто був на службі. Після початку повномасштабного майже зі сім’єю не зустрічався, але Ігор все одно знаходив час для родини.Він загинув, рятуючи інших, а його відданість справі залишила слід у серцях колег і близьких. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, Ігор Соловйов назавжди залишиться в пам'яті тих, хто його знав.Фото з відкритих джерел Вічна слава та памʼять Герою! Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Памʼяті хореографа, військовослужбовця Володимира Ракова Мав велику пристрасть й талант до танцю, був одним із найкращих танцівників країни. Володимир народився 24 листопада 1995 року в Євпаторії. Змалку захоплювався акробатичним рок-н-ролом і навчався в танцювальних школах США, серед яких Broadway Dance Centre у Нью-Йорку, Millennium та Movement Lifestyle у Лос-Анджелесі. У 2013 році став переможцем шоу «Танцюють всі» і пізніше працював хореографом. Також був асистентом хореографа на «Танцях з зірками». Володимир виступав у театрах, знімався в рекламі таких брендів, як «Lexus», «Apple», «Nike» та співпрацював з українськими зірками. Брав участь у міжнародних змаганнях, де здобув перемоги, а у 2019 році знявся в першому українському танцювальному фільмі «Давай танцюй».На початку повномасштабного вторгнення Володимир перебував за кордоном, але вирішив повернутися і стати на захист України. Пішов служити добровольцем у 2-му стрілецькому батальйоні 24-ї ОМБр імені короля Данила Галицького. Його родина залишалася в окупованому Криму.6 січня 2025 року Володимир загинув під час виконання бойового завдання. Його поховали на Південному кладовищі в Києві. Володимир нагороджений відзнакою «Золотий хрест».Фото з відкритих джерел Вічна слава та памʼять Герою! Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

Пам’яті лейтенанта Артема Латюка: танкіст ще курсантом брав участь у боях за КиївщинуАртем Латюк народився на Хмельниччини. У 19 років, під час строкової служби, він свідомо обрав шлях професійного військового та вступив до Національної академії сухопутних військ, де навчався за спеціальністю управління танковими підрозділами.З початком повномасштабного вторгнення Артем у складі зведеної танкової роти, як навідник-оператор танка Т-64БВ, прийняв свій перший бій під Києвом у селі Лук’янівка. У тому бою він знищив російський танк і БМП, пошкодив ще один танк, а також разом із побратимами захопив кілька одиниць ворожої техніки як трофеї. За проявлену мужність Артема було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.У 2023 році він завершив навчання, отримав офіцерське звання лейтенанта та став командиром танкового взводу 118-ї механізованої бригади. Після цього були важкі бої на Запорізькому напрямку. 26 липня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Роботине Запорізької області лейтенант Артем Латюк загинув.Указом Президента України від 20 грудня 2023 року №826/2023 Артема Латюка посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.Вічна памʼять і слава ЗахисникуПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.

180 РОКІВ КЛАСИКУ УКРАЇНСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ13 січня відзначаємо 180-річчя з дня народження українського історика, етнографа та фольклориста Василя Милорадовича.Василь Милорадович народився у селі Токарі на Полтавщині. Походив з давнього козацького шляхетського роду.У 1869 році закінчив юридичний факультет Харківського університету. Довгий час працював в судових інстанціях на Полтавщині. Під час судової служби знайомився із селянами та завдяки ним занурився в українські звичаї і традиції. Це спонукало Василя Милорадовича зайнятись дослідженням фольклору та етнографії Україні, та насамперед Полтавщини.Першим дослідженням Милорадовича стали «Весільні пісні в Лубенському повіті Полтавської губернії», які він опублікував у 1890 році в журналі «Київська старовина». У праці зафіксував мовні особливості говірок, «паспортизував» та висвітлив обрядовість традиційного українського весілля у чіткій послідовності всього ритуалу. Був постійним автором «Київської старовини», а також друкувався у інших наукових виданнях Харкова, Полтави, Одеси.Саме Милорадовичу завдячуємо збереженням однієї із найвідоміших українських жартівливих пісень «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела». Цю народну пісню він записав у селі неподалік Лубен і оприлюднив у 1897 році у науковому «Збірнику Харківського історико-філологічного товариства». У 1898 році уклав для друку у Полтавській архівній комісії збірник народних казок Полтавської губернії. У 1903 році Василя Милорадовича обрали почесним членом Полтавської ученої Архівної комісії.Написав праці з традиційної української демонології, досліджував явище магії в українській народній культурі. Низка досліджень Милорадовича присвячена звичаям, обрядам, історії церков та парафій, християнських та язичницьких вірувань, особливостям святкування релігійних свят, народній медицині.Праці видатного Милорадовича стали каталізатором для розвитку краєзнавчого руху на Полтавщині. У 2016 році на фасаді будинку культури села Токарі Лохвицької громади встановлено пам’ятну дошку. У 2022 році пам'ять про Василя Милорадовича увічнили у назві вулиці міста Лубни.

Пам’яті лейтенанта Івана Ступака (позивний «Мажор»)Іван Ступак народився 10 лютого 1977 року у Фастові на Київщині. Закінчив школу №5 із золотою медаллю, здобув вищу освіту за спеціальністю «економіка підприємства» та пройшов підготовку на військовій кафедрі як командир моторизованого взводу.У 2014 році був одним з організаторів самооборони Фастова та учасником Революції Гідності. З початком бойових дій на сході України долучився до добровольчого батальйону «Київська Русь», де з літа 2014 року брав активну участь у бойових діях.Восени 2014 року балотувався до Верховної Ради України по 91-му виборчому округу за підтримки громадських організацій, однак до парламенту не був обраний.З початком повномасштабного вторгнення знову доєднався до сил оборони. У січні 2025 року поблизу Вуглегірська на Донеччині, прикриваючи побратимів під час бойового зіткнення Іван – загинув. Похований на Алеї Слави Інтернаціонального кладовища у Фастові. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.У Фастові на його честь перейменовано вулицю, встановлено меморіальні дошки на школі та будинку, де він мешкав, а також щороку проводиться турнір його імені.На Донеччині на його честь перейменували селище Красний Пахар у Бахмутському районі. Вічна пам’ять Герою! Фото: проєкт "Книга пам’яті"Матеріал підготовлено Укрінформом спільно з УІНП та АрміяInform.

Пам’яті спортсмена, оператора безпілотних систем Андрія ЯременкаАндрій народився 13 грудня 1999 року в Житомирі. З семи років захопився греко-римською боротьбою та почав тренуватися в дитячо-юнацькій спортивній школі. Він досяг значних успіхів, виграючи обласні та всеукраїнські змагання. Його наполегливість помітили, і після сьомого класу Андрій продовжив навчання в Березнівському ліцеї-інтернаті спортивного профілю. На чемпіонаті світу серед кадетів посів 10 місце.Перший тренер Андрія, Дмитро Піскун, розповідав, що побачив у восьмирічному хлопчику справжнього чемпіона з перших днів їх знайомства. Протягом п'яти років вони подорожували Україною, здобуваючи медалі. Андрій вражав технікою, силою, стратегією та безпомилковістю. Він ніколи не здавався і завжди проявляв волю до перемоги. За словами тренера, Андрій примножував свій талант важкою працею, і він вірив, що завдяки потенціалу та наполегливості хлопець стане зіркою світового масштабу. Піскун підкреслює, що це випадок, коли вихованець перевершує тренера, і це надзвичайно приємно. Після ліцею Андрій здобував вищу освіту на факультеті фізичної культури Житомирського університету ім. І. Франка. "Ми разом займалися в спортивній і школі. Андрій запам’ятався мені дуже працелюбним і завжди був для мене прикладом. Він підкорював висоти, до яких мені хотілося прагнути", - сказав приятель воїна Влад. У 2025 році Андрій мобілізувався до ЗСУ та проходив службу в 115-й окремій бригаді Сил територіальної оборони на посаді оператора безпілотних систем. Андрій Яременко, загинув під час бойового завдання на Запорізькому напрямку 4 грудня 2025 року. До свого 26-річчя він не дожив лише дев’ять днів. Героя поховали на Алеї Слави Корбутівського міського кладовища. Честь Захисникові! Фото: Фейсбук-сторінка Dmitry Dim, Житомирський державний університет ім. І.Франка, скриншоти сюжету телеканалу СК1Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

🎨 Сьогодні минає 110 років від дня народження Василя Непийпива — живописця, графіка й одного із провідних українських майстрів пейзажу другої половини ХХ століття.Народився 10 січня 1916 року на Полтавщині. Художню освіту здобував у Полтаві та Харкові, працював у театрі, а згодом став одним із помітних митців повоєнного Києва. Був учасником Другої світової війни.З 1950-х років активно брав участь у всеукраїнських та міжнародних виставках. Його пейзажі й натюрморти передають красу української природи й архітектури, вирізняються насиченим кольором і ліричним настроєм.У 1982 році митцю присвоєно звання Народного художника УРСР.За життя він створив понад 1000 робіт в жанрі пейзажів та натюрмортів. Картини художника популярні серед колекціонерів та зберігаються в музеях світу та рідної для нього – України, зокрема в Національному художньому музеї України в Києві, а також у художніх та краєзнавчих музеях Волині, Житомира, Запоріжжя, Івано-Франківська, Умані, Дніпропетровська, Харкова та інших містах.✨ Творчість Василя Непийпива — це уважний і теплий погляд на український пейзаж, у якому поєдналися пам’ять, відчуття часу й любов до рідної землі. Його роботи й сьогодні залишаються важливою частиною національної мистецької спадщини.

Памʼяті Андріана Гончукова (позивний «Араміс»)Віддав понад сім років свого недовгого життя захисту Батьківщини.Андріан «Араміс» Гончуков народився 7 серпня 1992 року, став на захист Батьківщини ще в часи АТО/ООС. З часом, повернувся до цивільного життя. А з початком повномасштабного вторгнення, знову доєднався до Сил оборони. Воював у складі батальйону «Berlingo», який згодом став частиною 210-го окремого штурмового полку. За 7,5 років бойової служби він проявив мужність та професіоналізм, отримавши медаль “За хоробрість у бою” та президентську нагороду “За військову службу Україні”.Андріан був активним учасником громадського обʼєднання “Демократична Сокира”, а його рідний брат Дмитро Гончуков також є членом цього обʼєднання. “Участь у цій операції не була обов’язковою. Але Андріан та його побратими зголосилися добровільно, адже стояти осторонь – не в їхніх принципах. Бійці групи «Араміса» зробили свій вибір – вільний вибір вільних людей. Під час виходу на позиції групу вразив підступний оптоволоконний дрон-«ждун»”, - розказали в ДемСокирі.Під час виходу на позиції групу вразив ворожий оптоволоконний дрон. Андріан помер 19 грудня від поранень, отриманих внаслідок цього інциденту. Лікарі кілька діб боролися за його життя, але він так і не вийшов з коми. Поховали його в Києві. У Андріана залишились дружина та донька.Вічна слава Герою!Матеріали та фото із відкритих джерелПідготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

ВІЙСЬКОВИЙ, ЯКИЙ ОБРАВ МИСТЕЦТВО8 січня минає 160 років з дня народження українського художника Степана Кобилянського. Степан Кобилянський народився у містечку Гура-Гумора (нині Гура-Гуморулуй, Румунія) в родині Юліана та Марії Кобилянських. Він був п’ятою дитиною та братом відомої української письменниці Ольги Кобилянської. Родина Кобилянських належала до давнього дворянського роду герба Сас. У родині розмовляли німецькою, румунської та українською. З дитинства Степан Кобилянський проявляв хист до малювання. Однак у 12 років хлопчик вирішує пов’язати життя з військовою справою і вступає до престижної військової академії в місті Вінер-Нойштадт (біля Відня, Австрія). Згодом продовжив навчання у австрійському містечку Вайскірхен. У 1884 році випущений у військо в званні лейтенанта. Значний час служби провів на Буковині, де міг бути поруч з родиною. Певний час служив у Відні, а згодом був переведений у Словенію, де вийшов у відставку в 1915 році у званні полковника. Однак, військова служба – не була головним покликання життя Степана Кобилянського. Маючи хист до малювання, він віддавав весь свій вільний час образотворчому мистецтву. Під час служби у Відні навчався у Віденській академії мистецтв та навіть викладав мистецтвознавство у Віденській військовій академії. Художня творчість стала для Кобилянського проявом його української ідентичності. У його творчому доробку портрет Тараса Шевченка, а також портрети його сестри Ольги Кобилянської. Особливе місце у творчому доробку Степана Кобилянського займає пейзажистика: «Зимовий краєвид», «Гірський краєвид», «Пізня весна», «Будинок Кобилянських в с. Димка», «Осінній пейзаж», «Старовинна галицька церква», «Пейзаж». Дотримуючись академічного стилю, Кобилянський надавав перевагу у своїх роботах стриманим кольорам та увазі до невеликих деталей на полотні. Помер Степан Кобилянський у 1940 році. Його прах поховано у словенському місті Марібор. Частина творчої колекції художника зберігається в Чернівецькому літературно-мистецькому музеї Ольги Кобилянської.