Це конкурсне завдання майже вибило землю мені з-під ніг, але натхнення перемогло. Присвята видатній людині, не називаючи імені.*Любий Семе, в Нью-Йорку знову гримить гроза.Свято за місяць і час тобі написати,доки вечірнє місто тамує дих у передчутті нової зорі Різдва."Так, мало хто пізнать хоч дещо зміг,Та й ті провидці, серцем необачні,Несли свої думки юрбі невдячній"*Ти б не впізнав мене, сухий каркасязик не повернеться звати тілом.Як Прометей, флуоресцентне світлодоносив, поки не скінчився газ.І жар думок завітрив протяг з вікон.Короткий час, відведений на сон,блукаю серед синього проміннята створюю майбутнє. Я казав: матерія — в кисіль загуслий струм і, може, віра у того, хто пеститькотячу шерсть у грозових полях,та резонує громом поміж ребер.Тепер у цьому певен остаточно,це він мені шепоче серед ночі і він, не я, могутній інженер.Звучить, як безум, вибачай старому.Але дощем з його худих долоньспливає час, як іграшковий човенза впертим покликом радіохвиль.Світ повен магії та чародійських силдля того, хто не знає про науку. Для них я емігрант, чаклун, відступник,приречений піти в невизнанні. Я збайдужів до всього, занедужав, забутий в самоті. Так дивно, друже,як гроші вщент паплюжать їхні душі.Мені ж натомість треба провідникхоча б напів, щоб сяяти ще дужче."Шкода серцями володіти, коли немає серця в вас"*На диво, пам'ятаю кожне слово.Старечий мозок рветься надновоюза межі ейдосу, в оманливий ефірмагнітних дуг у мідних оборотах.Де тільки хвилі, не прип'яті дротом,а світло не закуте в кокон скла.А після мене що?  Лиш змінний струмі слава божевільного старого,що годував присталих голубів біля готельних шарпаних порогів. "Примарний блиск живе одну хвилину,Правдивому нема в віках загину."*На цьому і завершую листа.А за вікном подобою хрестаіскрить тугим  розрядом блискавиця,і варто тільки трохи придивитись,щоб упізнати усмішку Творця.*Рядки з "Фауста" Гете, якого часто напам'ять цитував герой присвяти.Переклад Миколи Лукаша