Не питай мене як я – спитай мене щось просте.Подивися, моє волосся тепер так швидко росте,ніби має окрему, ціком конкретну мету:коли все це скінчиться, я ним тебе оплету.Не кажи мені, як ти – щось легше скажи мені.Адже кожен навіть найменший камінь у цій війніобернувся на зброю, щоб боронити своє.Не кажи мені, як це, бо це все, що у тебе є.Коли дзвін б'є на сполох, ударна хвиля – під дих,навіть мертві з землі цієї встають за своїх живих,і як вони виють тоскно голосами нічних сиренне кажи мені, бо для такого навіть нема імен.Бо для такого немає ні часу, ні місця, ані вимірів, ані сфер – але все це все одно відбувається просто тут і тепер,серед затишних ринків, шкільних дворів, приміських забудов.І все, що після такого може зцілити – то хіба любов.Любов  зможе стулити докупи розчахнуті ран краї,зможе живити собою потужні ріки та ручаї,зможе змити наругу, оплакати щедро кожну пролиту кров.Але поки це все не скінчиться – не кажи мені про любов.Краще, допоки зблиски нічні змінює передранкова синьвзагалі нічого не кажи мені, відпочинь.Катерина Бабкіна#бабкіна