«Знімай пелену, я прийшла – час пішов,імення моє завше глухо дзвенить,імення моє – це завершена мить.Печатки століть відкриваю, то й що?Навпроти стоїш, затягнеться твій шов,дам сил долетіти до краю».Початки століть – мов жертовне ягня,живі, доки людство не гострить ножів,живі, мов рубінові краплі й чужізамолені втрати.А ось і мояпотоком стікає в картини й морячи навіть поглиблює кратер.Початок війни – наче крик уві сні,глухий, доки людство не бачить межі,глухий, поки жест не сигналить «біжітьдалеко від дому».І сіється сніг,і липне до ніг, щоб затримати бігу сіру й крихку невідомість.Початок кінця – мов монетки з кишень,дзвенить, що докупи себе не збереш.Дзвенить чи сурмить? Сповіщає з мереж,що впало кадило.Прощатись іщесудилося з ким? Обриваю весь щем,мов вишню, що рясно вродила.«Навпроти стою, тіло – стріляний храм,імення моє – Двадцять перше. Це яховаю в уламках містян і селян.Та пес стереже привид-хату й порадокласти зусиль до загоєння ран,бо з’явиться інший початок».instagram.com/halupoetry#олена_галунець