«Знімай пелену, я прийшла – час пішов,імення моє завше глухо дзвенить,імення моє – це завершена мить. Печатки століть відкриваю, то й що? Навпроти стоїш, затягнеться твій шов,дам сил долетіти до краю». Початки століть – мов жертовне ягня,живі, доки людство не гострить ножів,живі, мов рубінові краплі й чужізамолені втрати. А ось і мояпотоком стікає в картини й морячи навіть поглиблює кратер. Початок війни – наче крик уві сні,глухий, доки людство не бачить межі,глухий, поки жест не сигналить «біжітьдалеко від дому». І сіється сніг,і липне до ніг, щоб затримати бігу сіру й крихку невідомість. Початок кінця – мов монетки з кишень,дзвенить, що докупи себе не збереш. Дзвенить чи сурмить? Сповіщає з мереж,що впало кадило. Прощатись іщесудилося з ким? Обриваю весь щем,мов вишню, що рясно вродила.«Навпроти стою, тіло – стріляний храм,імення моє – Двадцять перше. Це яховаю в уламках містян і селян. Та пес стереже привид-хату й порадокласти зусиль до загоєння ран,бо з’явиться інший початок».instagram.com/halupoetry#олена_галунець