Прим. пер.

How to other the OtherЯкось у професійній молодості я спостерігав урок словотвору. Надворі був початок нульових, в українську культуру активно імпортували постмодернізм, постколоніалізм і суміжні товари. І редактор журналу «Критика» Вадим Дивнич придумав відповідники для модного тоді поняття othering (від дієслова to other): іншування та іншувати. Іншування — стандартний елемент культурного опору: «ворог» — це завжди «інший». Ворогом можуть бути не тільки люди, а й явища.Цей прийом — робити щось або когось «іншим» — вживають у кіноперекладі. Наприклад, для комічного ефекту героя змушують говорити російською. Так само можна позначити «поганого».Цей стилістичний прийом я використав був ув одному перекладі. На позначення дурного і байдужого (читай: ворожого) вжив в українському тексті російську фразу «ваш-звонок-очень-важен-для-нас-оставайтесь-на-линии». Однак благочестивий редактор прийому не оцінив і виправив: «ваш-дзвінок-дуже-важливий-для-нас-залишайтесь-на-лінії». І чуже стало своїм.

От вам ще на десерт зі старої інкарнації Прим. пер.Цуценя і доктор ВатсонНадибав цікавий момент у першій повісті про Шерлока Холмса — «По багряному сліду». Герої знайомляться і з’ясовують які в кого вади: «Поки ми ще не оселилися разом, слід вивідати один про одного все найгірше». Холмс сморід у хаті розводить від хімічних дослідів і любить скрипку помучити, а Ватсон серед інших своїх гріхів називає такий:— Я тримаю щеня-бульдога і не терплю шуму, бо мої нерви розстроєні. Шерлокознавці завважили, що цей собака більше ніде ні разу не фігурує. В жодному оповіданні. Куди ж він подівся? Така промовиста деталь була.А не було ніякого цуценяти! Ватсон каже: “I keep a bull pup,” I said, “and I object to rows because my nerves are shaken”.Bull pup — це короткоствольний револьвер, на тодішньому армійському жаргоні — «бульдог». Тобто Ватсон хотів сказати, що нерви у нього після афганської війни завжди заведені, а револьвер при цьому завжди заряджений. Його-то в наступних оповіданнях Холмс згадає не раз. «І захопіть свій револьвер», — казатиме він Ватсону, коли вони збиратимуться в якусь непезбечну пригоду. Ця видовищна помилка кочує по всіх без винятку українських виданнях шерлокіани.

The most elementary branches of knowledgeПам’ятаєте, як доктор Мортімер приходить до Шерлока Голмса і показує листа, що його Генрі Баскервіль отримав у готелі в Лондоні — чи то з погрозою, чи то із застереженням.Мортімер констатує, що текст вирізали ножицями з газети, а Голмс видає tour de force: манікюрними, з «Таймс». І на подив Мортімера пояснює: There is as much difference to my eyes between the leaded bourgeois type of a Times article and the slovenly print of an evening half-penny paper as there could be between your Negro and your Esquimau. The detection of types is one of the most elementary branches of knowledge to the special expert in crime, though I confess that once when I was very young I confused the Leeds Mercury with the Western Morning News. But a Times leader is entirely distinctive.Це була літературна магія — словосполучення боргес на шпонах закарбувалося в пам’яті на все життя. Лише у старших класах старої школи я дізнався, що це значить.Подивімося на українські переклади «Собаки». Микола Дмитренко, 1970-ті роки: освинцьований боргес.Видання 1928 року, перекладача не зазначено (можливо, Микола Іванов): розбитий на шпони шрифт боргес.Ляйпціґське видання 1922(?) року, перекладача не зазначено: черенки статечного «Таймс»-у. Переклад Марії Овруцької, 1930-ті роки: розбитий на шпони боргес.Є ще сучасний переклад Володимира Панченка, але під рукою не маю, хай допитливі читачі самі подивляться і напишуть у коментах.Що це значить — the leaded bourgeois type? В епоху металевого набору букви були предметами — їх брали спеціальним пінцетом з набірної каси і ставили у форму, робили набір (англ. type або copy; звідси англійське слово copy-editor — редактор). Людина, яка займалася набором, називалася composer — це не композитор, як трапляється по дешевих перекладах, а метранпаж, набірник. Ця робота вимагала високої кваліфікації і ювелірного ока, платили за неї добре. Недаремно Ленін називав типографських робітників аристократією пролетаріату.Потім з набору віддруковували гранки (англ. proofs) — робили пробний друк. Людина, яка перевіряла гранки на правильність, називалася proof-reader — по-нашому коректор. Щоб отримати дві букви різного розміру, сучасному верстальнику достатньо клацнути мишкою в індизі. А у старі часи це були два різні предмети з різних набірних кас. Набір був матеріальним у найглибшому смислі слова. Навіть пробіл, який нам здається відсутністю символу, був окремим фізичним предметом — присутністю символу. Все це робилося зі свинцю (lead) і свинцевих сплавів, тому робота була корисною для душі, але шкідливою для тіла.У кожного розміру букв (він же кегль) була своя назва: нонпарель, петит, корпус, цицеро — це найвідоміші. Так от, боргес — це шрифт розміром 9 типографських пунктів (це така спеціальна друкарська одиниця мір; один англійський пункт = 0,353 мм або 1/72 дюйма). А шпони — це пробільний матеріал, за допомогою якого задавали інтерліньяж (англ. leading), тобто відстань між рядками.Сучасною мовою, боргес на шпонах — це набір дев’ятим кеглем з правильним інтерліньяжем (не такі заможні видання, як «Таймс», ощадили на шпонах — давали мало інтерліньяжу).Такі епізоди — а їх безліч — наповнюють пригоди Шерлока Голмса неповторним флером. Як полюбив років у десять, так досі не вивітрилося.

Пів монархічної держави за тварину родини непарнокопитнихВадим Карп’як зробив цікаве спостереження про знамениту фразу Річарда ІІІ в російському перекладі Вільяма нашого, Шекспіра: «Коня! Коня! Полцарства за коня!» — A horse! A horse! My kingdom for a horse!І зробив з цього кілька далекосяжних висновків про науку і мистецтво перекладу. Дискутувати про переклад — справа невдячна, але я спробую, бо ремарки Карп’яка (і ще більшою мірою ремарки його коментаріату) виказують певний спосіб думати про переклад, який здається мені не дуже корисним для перекладацької душі. Тема широка, але я спробую коротко.1Що був готовий віддати Річард за коня — королівство чи царство?Карп’як дивується, чому український перекладач Шекспіра Борис Тен віддає за коня царство, а не королівство, адже в Англії не було царів, були королі.Що не так у цьому подивуванні? Річ у тому, що це показовий приклад буквалізму. Ми маємо справу з художнім твором, і царство в перекладі — це метафора влади, фігура мови, а не конкретно-історична монархія. В деяких контекстах різниця між царством і королівством має значення (пор. бібл. Книга Царів — Книга Королів), але бігме не в цьому. 2Скільки царства був готовий віддати Річард ІІІ за коня?Тут ще цікавіше. Російський переклад віддає пів царства. Український Бориса Тена — все царство. Карп’як виводить з цього аж цілу характеристику Річарда III: «В критичний момент він готовий віддати всю владу за коня, чи тільки частково поділитися нею? Це принципово по-різному характеризує персонажа. І це те, за що я давно не злюбив російські переклади — надто вільне трактування оригіналів», кінець цитати.Це яскравий приклад overinterpretation. В цьому контексті, всередині цього епізоду, всередині емоційної репліки персонажа між половиною царства і всім царством немає абсолютно ніякої різниці. It just makes no difference — смисл у тому, що Річард ІІІ готовий віддати за коня дуже багато. Річ зовсім не про те, скільки саме він готовий віддати — 100 відсотків чи тільки 50. Це емоційна репліка, а не пропозиція політичного бартеру.Мало того, вживаючи слово полцарства, перекладач (а він, між іншим, нобелівський лауреат з літератури) піднімається в архетипну, фольклорну площину — це дуже нетривіальний хід. І в цій площині мова влаштована так, що полцарства — це більше, ніж всё королевство, читайте Проппа.В підсумку це дає химерне і контрпродуктивне уявлення про «точність» перекладу. Це ніби пред’являти, що у Маршака кораблі вирушають из ливерпульской гавани всегда по четвергам, а у Кіплінга — weekly from Southampton, і на цій підставі вважати Маршака «поганим» перекладачем. Формально ти правий: Ліверпуль — не Саутгемптон, але переклад — це про щось інше. «Вам може не подобатися мій метод, але він — метод», казав інший класик. Там, де Карп'як бачить надто вільне поводження з оригіналом (Лукашу розкажіть), я бачу, як перекладач знаходить найсильніший з теоретично можливих ходів, гросмейстерський.3Ну і на десерт ще більш невдячна думка про російські переклади, які колега Карп’як «давно не злюбив».Думка моя адресована молодим перекладачам, старих уже не врятуєш: перед тим, як вдаватися до virtue signalling і гамузом засуджувати російські переклади як такі, переконайтеся, що ви переграли російського перекладача тієї книжки, яку ви переклали українською. Бо перше без другого у старі часи називалося шапкозакидательством — воно дешеве.

ГлінтвейнЩо може бути краще за обійми? Обійми і глінтвейн. Піднімає дух і допомагає пережити холод і тьму. Ось перевірений часом рецепт, який я позичив у Джеймі Олівера. Недопите можна розігрівати, гірше не стане. ∙ 1–2 пляшки сухого червоного вина (1 пляшка = 2–3 порції, ми ж не в ресторані, щоб економити на порціях) В глінтвейн не треба брати дороге марочне вино, згодиться і пристойне ординарне. ∙ спеції: бадьян, духмяний перець, гвоздика, кардамон, кориця, мускатний горішок (все, зрозуміло, зернами і паличками, нерозтерте)Всього по 5-6 штучок, кориці 1-2 палички, 1-2 мускатний горішок треба розбити, щоб він тріснув, бо цілий не віддає аромату. Якщо чогось під рукою нема — не страшно. 6 спецій — це програма максимум.∙ половинка апельсина, порізана дольками зі шкуркою (або 1–2 мандарини, або просто шкурка від з’їдених недавно апельсинів)∙ на пляшку вина — 25 мл куантро або тріпл сека, або рома, або граппи, або коньяку, або біттера, або будь-чого подібного і адекватного за смаком (тобто текіла не годиться, міцний алкоголь має бути виноградної основи, як і вино)∙ ложка-дві меду, залежно від смаків (якщо на мед алергія — цукор за смаком; можна брати не сухе вино, а напівсолодке, тоді меду і цукру не треба або зовсім трошки, але сухе вино працює в рецепті краще).∙ опціонально: на пляшку вина — 25 мл вермута (тут треба спробувати яка комбінація міцного алкоголю найбільше подобається. Я практикую куантро + вермут або біттер).Вилити в кастрюльку вино, додати спеції, апельсин, мед, свою комбінацію міцного алкоголю і довести до кипіння, але не кип’ятити. Насипати в чашку трошки хорошого ізюму і мигдалю. Процідити глінтвейн по чашках. Випити. З’їсти ізюм і мигдаль (мигдаль, настояний у глінтвейні — делікатес). Повторити.

Риба породи lorem ipsum Буває так, що в макет, а зрідка і в переклад, треба вставити текст-приклад — щось тимчасове. На професійному жаргоні такий текст називають рибою. Англійською він називається lorem ipsum. Lorem ipsum — це спотворений латинський фрагмент трактату Цицерона «Про добро і зло». Його вживають як текст-приклад ще з перших днів книгодрукування.Звісно, в ідеальному світі такий прийом не потрібний — в дизайні одразу стоїть фінальний текст, але ми живемо в неідеальному.Смисл риби lorem ipsum у тому, щоб показати зовнішній вигляд тексту, не відволікаючи на його зміст — це своєрідна форма абстракції. Рибу не треба читати.Вживати латинський lorem ipsum в українському макеті некомільфо, бо немає наближення — латинка і кирилиця дають принципово різний характер набору. Так от, в ролі української риби я використовую фрагмент Логіко-філософського трактату Вітгенштейна. Працює не гірше за lorem ipsum, а букви рідні. * * * Коли ми перетворимо якусь складову частину речення в змінну, то матимемо категорію речень, які всі будуть вартістю змінної речення, що таким чином утвориться. Ця категорія взагалі ще залежить від того, як ми, за довільною домовленістю, трактуємо окремі частини того речення. Та коли ми й усі ті знаки, важливість яких визначено довільно, перетворимо в змінну, категорія, про яку йшлося, й далі існуватиме. Але тепер вона вже не залежатиме від жодної домовленості, а залежатиме тільки від природи речення. Вона відповідатиме певній логічній формі — логічному прообразові. Якої вартості може набути змінна речення, визначено наперед. Визначення вартості є змінною. Визначення вартості змінної речення є справою речень, спільною прикметою яких є та змінна. Визначення є описом тих речень. Отже, при визначенні йтиметься лише про символи, а не про їхнє значення.

Тріумф методуРозвиток архітектури можна представити як збільшення вимог до точності. На першій ілюстрації — Виставковий центр у Пекіні. Бюро Захи Хадід, вища архітектурна ліга (в англійській є хороше слово starchitect). Вимоги до точності космічні. Це архітектура перфекціонізму.На другій ілюстрації — брюсельська ратуша, брабантська готика, 1450-ті роки. В цій споруді є забавна особливість: фасад трошки несиметричний — права частина менша за ліву і членована інакше. Так само, наприклад, у Руанському соборі і в середньовічній архітектурі загалом. Річ у тому, що будівництво йшло дуже довго, іноді століттями, без апріорного проекту — від майстра до учня передавався метод, а не розміри. Велич цього методу полягає в тому, що він пробачає помилки. Від того, що фасад несиметричний, споруда не перестає бути прекрасною. Яскрава ілюстрація до великого дзенського прислів’я «Не вимагай точності там, де достатньо приблизності». З архітектурою Захи Хадід такий фокус не пройде. Форма жорстка. Метод помилок не пробачає.

Зоотрополіс · 2 (Zootopia · 2, 2025)#кінопанорама Цифра 2 в назві, як ми знаємо, нічого доброго не обіцяє (виняток — «Термінатор 2» — тільки підтверджує сумне правило). Але перший «Зоотрополіс» створив такий шлейф очікувань, що хочеш не хочеш, а треба брати дітей, відро попкорну і йти. (У нашому провінційному кінотеатрі попкорн почали продавати в пакетах, бо так продавцям на дві копійки дешевше. І це ще один приклад явища, яке в англійській мові влучно називається enshittification: все, чого торкається капіталізм, поступово перетворюється на лайно. Але це інша, надто широка тема.)У мистецтві мультиплікації існує вища ліга, де майстерності, як в анекдоті, не проп’єш. Мультики з вищої ліги теж бувають недолугі, але, як мінімум, намальовані на всі гроші. «Зоотрополіс · 2» виконує роль фарм-клуба для Голівуда: готує маленького глядача до місій Тома Круза і пригод Джеймса Бонда. Сюжет і твісти точно ті самі, що в дорослому кіні, тільки без бездарних акторів.Так от. Мультик дуже реалістичний. У підсумку небезпечних пригод кроличка і лис, наші старі знайомі, а тепер офіцери поліції, викривають у Зоотрополісі системне зло. Зло, далі спойлер, — це жадібні забудовники.Окремим рядком треба згадати український переклад — дотепний, вигадливий і талановитий. З римованими приповідками і грою слів, хоч бери конспектуй (район овець, для прикладу, називається Ягнятин).Вердикт доньки: «Норм, але перший кращий». 7/10Тепер чекаємо «Історії іграшок · 5». Судячи з тізера, Зорг був дитячим садком. У ковбоя Вуді і База-рятівника тепер справжній ворог — електронний планшет.

Мова шаблонівЛеон Кріє, архітектор короля Карла ІІІ, порівнював «Мову шаблонів» Крістофера Александера зі Старим Заповітом. Ці 1100 сторінок і 900 ілюстрацій тепер ви можете прочитати українською, а я — видихнути. Це одна з найважливіших книжок в новітній історії архітектури — з того самого гірського масиву, що Вітрувій і Паладій.Що таке мова шаблонів (англ. pattern language) і навіщо вона посполитому читачу? Якщо коротко, то це особливий спосіб розуміти і будувати середовище в різних масштабах: від міста до власної кімнати. Шаблон — це ніби юнгіанський архетип, архітектурне несвідоме. Александер пояснює, в чому воно полягає. Коли рукотворний простір його враховує, ми відчуваємо нестерпну легкість буття. Якщо перекласти на метафору, то це книжка про фундаментальну різницю між тротуаром (Троєщиною) і стежкою («Старим Містом») — наївно думати, що вона очевидна.Скориставшись нагодою, «Основи» перевидали й «Архітектуру поза часом» — теоретичний фундамент «Мови шаблонів». Разом — це Еверест і Анапурна.

Built to fitУ 1940-х роках група американських інтелектуалів — архітектори, лікарі, викладачі — словом, люди, як могли дозволити собі рояль, — влаштували під Нью-Йорком те, що в СРСР називалося «садовий кооператив», по-простому дачі. Зайшли вони з козирів — звернулися до Ф. Л. Райта. Щоб ви розуміли масштаб, Райт в архітектурі ХХ століття — це як Нільс Бор у фізиці. Кооператив назвали Usonia (від US — так Райт назвав питомо американський архітектурний стиль, що його тоді розробляв). Справа здавалася такою божевільною, що сусіди назвали це Insania.Райт розпланував ділянку і спроектував кілька будинків. Найцікавіший — Фрідман-хаус, круглий в плані. Райт мислив свої будинки як гезамткунстверк — цілісний твір: меблі, лампи, сантехніка — все працювало на загальний художній задум. Ми, александріанці, вважаємо тотальний дизайн злом. Але треба віддати належне ретельності майстра. На ілюстрації — боковина кухонної шафки, ретельно припасована до профілю кам’яної стіни. Тепер так не вміють.#культ_деталі · 29