Уявіть, що життя можна прожити у зворотному напрямку.

Спочатку тебе ховають. Кілька людей у чорному костюмах несуть труну, а потім раптом ти відкриваєш очі і опиняєшся на поминальному бенкеті. Щоправда, цього разу він більше схожий на весілля.

Ти вже немолодий, але з кожним днем стаєш трохи молодшим. Живеш у затишному будинку, отримуєш пенсію, нікуди не поспішаєш і нарешті маєш час на себе.

Потім знову починаєш працювати. Спочатку важко, зате з кожним роком досвіду більше, а відповідальності менше. Згодом у твоєму житті з'являються вечірки, закоханості, алкоголь, дурниці, про які потім смішно згадувати. Ти знову молодий, енергійний і впевнений, що попереду ще ціле життя.

Потім університет. Іспити, друзі, перші серйозні рішення. А далі школа, де ти вже не мусиш нічого доводити, оцінки стають дедалі менш важливими, а часу на ігри дедалі більше.

Ти поступово стаєш дитиною. Світ знову величезний, дорослі знають відповіді на всі запитання, а найбільша проблема дня — чи дозволять тобі ще трохи погратися.

Зрештою ти повертаєшся туди, звідки все почалося. У мамин животик. Дев'ять місяців тепла, темряви й затишку. Ти слухаєш знайомий стукіт її серця, нічого не знаєш про гроші, роботу, війни, розчарування й дорослі проблеми.

А потім…

БАЦ!

І твоє життя закінчується оргазмом.

І знаєте, що найдивніше?

У такому житті ти спочатку отримуєш усе, чого боїшся втратити, а потім поступово позбуваєшся всього, через що колись переживав. Можливо, справа зовсім не в тому, у якому напрямку рухається життя. Можливо, справа в тому, що ми надто часто починаємо цінувати його лише тоді, коли розуміємо, що час не повернеш.

Тож живіть. Закохуйтеся. Обіймайте своїх рідних. Робіть дурниці, з яких потім будете сміятися. І не відкладайте все хороше на пенсію. Бо, на жаль, репетиції перед життям не передбачено 🤗