Чи можна цілувати померлого на прощанні? Відповідаю як судмедексперт.

Якщо коротко, то у більшості випадків поцілунок у лоб або щоку померлого не становить значного ризику для здоров’я. Але є нюанси.

Почну з міфу про трупну паличку. Можливо, ви теж чули цю страшну назву. Насправді якогось універсального мікроба, який робить тіло померлого небезпечним відразу після смерті, не існує.

Після смерті в організмі поступово починаються процеси розкладання. У них беруть участь мікроорганізми, які за життя переважно мешкали в нашому ж організмі. А кадаверин і путресцин –це речовини, пов’язані з розкладанням тканин, і вони не перетворюють звичайний поцілунок на отруєння. Тобто сам факт, що перед вами тіло померлої людини, ще не означає, що від дотику до неї можна заразитися.

Але є важливий нюанс.

Якщо людина померла від певної інфекції, ризики можуть відрізнятися. Особливо якщо є контакт із кров’ю, іншими біологічними рідинами або пошкодженими тканинами. Тому за відомої чи підозрюваної небезпечної інфекції потрібно дотримуватися рекомендацій медичних працівників.

І ще одна деталь, про яку рідко замислюються. Перш ніж тіло потрапить до зали прощання, його можуть мити, обробляти, одягати, наносити косметику. Для підготовки використовують різні засоби, деякі з яких здатні подразнювати слизові оболонки. Тому прикладатися губами до обличчя не завжди найкраща ідея, навіть якщо йдеться зовсім не про інфекцію.

Що ж робити, якщо хочеться попрощатися з близькою людиною?

Можна поцілувати її в лоб або щоку, якщо немає відомих протипоказань. Можна обережно торкнутися руки. А можна просто постояти поруч і помовчати. Не потрібно змушувати себе до поцілунку лише тому, що так заведено. І не потрібно соромитися, якщо ви цього хочете.

За роки роботи судово-медичним експертом я зрозумів одну річ. Ми, живі, так часто відкладаємо найпростіше. Не телефонуємо, бо зайняті. Не їдемо в гості, бо втомилися. Не обіймаємо, бо думаємо, що ще встигнемо. Не говоримо важливих слів, бо здається, що для них іще буде слушний момент.

А потім настає прощання. І людина, яка ще вчора була частиною нашого життя, лежить перед нами нерухомо. Ми вже не можемо почути її голос, отримати відповідь чи обійняти так, як обіймали раніше. Іноді залишається лише дотик до холодної руки або поцілунок у чоло. Для когось це важливо. Для когось – нестерпно. І те, й інше нормально.

Я щодня працюю зі смертю, але не вважаю, що маю право вчити когось правильно прощатися. У кожного свій біль, свої почуття й свій спосіб пережити втрату. Тому не бійтеся самого дотику до померлого, якщо для нього немає медичних протипоказань. Але краще бережіть можливість торкнутися тих, хто поруч із вами сьогодні.

Бо одного дня, руки які ми могли обійняти, стануть недосяжними. І тоді найбільше болітиме не те, що ми не змогли поцілувати людину на прощанні. А те, що колись, поки вона була жива, ми мали так багато можливостей обійняти її – і не скористалися ними.