Сьогодні — знаменна дата в історії української незалежності. 86-та річниця проголошення Карпатської України!Хоч вона й проіснувала недовго (фактично — всього кілька днів), цей час став одною із найяскравіших сторінок у боротьбі української нації за становлення своєї державності, показав небезпечність орієнтації на підтримку інших держав та засвідчив потребу опертя на власні сили. 86 років тому молоді націоналісти, попри значну перевагу ворога як у живій силі, так і у вогневих засобах, добровільно зголосилися стати на захист рідної землі, продемонструвавши цілому світові незламну волю українського народу і ставши прикладом для нащадків. Виховане на їхній історії покоління так само прийняло бій заради майбутнього українців. Так само в нерівних умовах з ворогом, і так само — із надзвичайною мужністю й віданністю своїй державі. Пишаюся, що серед цих новітніх Героїв є і побратими-свободівці — воїни Батальйону Карпатська Січ ім.Олега Куцина, названого саме на честь збройних сил Карпатської України. Пам‘ятаймо ці подвиги і робімо правильні висновки. Слава Героям! Слава Україні!🇺🇦москва впаде!💥
Віддав життя за Україну наш побратим, сапер 91-го окремого протитанкового батальйону, боєць Легіону Свободи, старший солдат Артем Дробот. Загинув 10 лютого 2025 року виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Запоріжжя Покровського району Донецької області.Народився 30 квітня 1993 року в с. Гнідин на Київщині. Досягнувши повноліття, свідомо зробив свій вибір – активно долучився до діяльності Всеукраїнського об’єднання «Свобода».Активний учасник Революції Гідности. Під час вторгнення московитів на Донбас, призупинив навчання в університеті та добровільно став боронити Україну.Місцем його першої служби став добровольчий чеченський батальйон імені Джохара Дудаєва.З 2016 року перевівся до 93-ї Окремої механізованої бригади.Згодом поповнив лави піхотинців, ставши сапером взводу загороджень 91-го окремого протитанкового батальйону. Під час виконання завдань на Покровському напрямку Артем із групою побратимів загинув під час обстрілу.Співчуття родині і близьким. Вічна памʼять і слава Героєві!
Віддав життя за Україну наш побратим, голова Кропивницької районної організації ВО «Свобода», депутат Кіровоградської обласної ради, боєць Легіону Свободи Сергій Савченко «Браконьєр».Сергій був депутатом Кіровоградської обласної ради попереднього скликання. У 2020 році став депутатом Олександрівської селищної ради, очолював фракцію «Свободи».З початку війни у 2014 році допомагав волонтерам у забезпеченні наших воїнів. Ще активніше став допомагати Силам оборони з початком повномасштабного вторгнення. На початку 2023 року залишив керівництво бізнесом і як доброволець пішов воювати до 4-го батальйону «Сила Свободи» бригади наступу «Рубіж». Воював на кількох важких напрямках, таких як Лиманський і Сіверський.31 січня цього року ворожий FPV-дрон влучив в авто, у якому Сергій їхав разом з побратимами, внаслідок чого він загинув. Вдома побратима чекали кохана дружина і двоє діточок.Прощання відбудеться 5 лютого у селі Михайлівка, Кропивницького району. - 11:30 Загальне прощання на площі с. Михайлівка (вул. Вокзальна,8) - 13:00 Чин поховання на кладовищі с. Вищі Верещаки.Співчуття родині і близьким. Вічна памʼять і слава Герою!
Сьогодні відзначали б свої уродини наші полеглі побратими, бійці Легіону Свободи – Валентин Шермірзаєв, Роман Грапенюк та Олександр Парамонов.🇺🇦Старший сержант Валентин Шермірзаєв, гранатометник 60-ї окремої піхотної бригади. Народився 28 січня 1980 року с. Можняківка, Новопсковський район, Луганська область.Загинув 26 квітня 2022 року під час широкомасштабного наступу окупантів у бою за Миколаївку Херсонської області.🇺🇦Старший солдат Роман Грапенюк, стрілець-снайпер 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Народився 28 січня 1986 року у с. Луги Закарпатської області. Загинув 30 серпня 2022 року на Херсонщині.🇺🇦Олександр ПарамоновЧлен “Свободи” з березня 2010 року. Учасник багатьох патріотичних акцій, активний учасник Революції Гідності на Луганщині, командир підрозділу тероборони. Один із перших “айдарівців”, співзасновник старобільської самооборони, учасник звільнення Щастя.До останнього часу проходив службу в Збройних силах України. Загинув 15 листопада 2021 року.Вічна памʼять і слава Героям!
Сьогодні відзначали би свої уродини наші полеглі побратими, бійці Легіону Свободи Олександр Лі «Музикант» та Роман Сокуренко «Сокіл».🇺🇦Олександр Лі народився 18 січня 1993 року у Добропіллі Донецької області.У 2014 році одним із перших увійшов до лав ОДЧ «Карпатська Січ», захищав Донецький аеропорт. З початком повномасштабного вторгнення знову став на захист України у складі батальйону «Азов». Загинув 10 березня 2022 року в бою за Маріуполь.🇺🇦Роман СокуренкоРоман Сокуренко народився 18 січня 1983 року в м. Новоукраїнка, Кіровоградської області, пізніше переїхав до Корсунь-Шевченківського Черкаської області.З початком війни вступив добровольцем до батальйону МВС «Азов». 10 серпня 2014 року під Іловайськом дістав тяжке поранення у живіт, намагаючись врятувати двох побратимів, що потрапили під вогонь снайпера. Переніс десятки операцій, але не вижив. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» та почесною відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» (посмертно).Вічна памʼять і слава Героям!
Моя Мама завжди виховувала нас у любові до рідних звичаїв. Особливими були Різдвяні Свята. Ще у совєцькі часи, коли большевицька влада карала українців за дотримання християнських національних традицій, а вечеряти українські родини сідали за закритими шторами, ми навіть ялинку, дідух ставили 6 січня на Святвечір, а не на Новий Рік. Водили «козу» на Маланку 13 січня (а тепер за новим стилем 31 грудня), ходили посівати на Василя (тоді - 14 січня, тепер - 1 січня), святили воду на Водохреща. Традиційно перед Йорданом була «Голодна кутя» або другий Святий Вечір. Мама готувала дванадцять пісних страв, кутю, накривала стіл вишиваним обрусом, в центрі якого на сіні ставили свіжовипечений калач. Читали молитви, колядували. Чекали вертеп.На війні дотримуватися наших традиційних ритуалів є можливість далеко не завжди, мʼяко кажучи 😎Але сьогодні, дякуючи друзям, які передали нам смачні вареники – наш Святвечір стане справжнім символом домашнього затишку, якого так не вистачає тут, далеко від рідних стін.
Товариство, побратими, українці!Наша славна 128 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ відтепер носитиме горде почесне найменування «Дике Поле»! (Указ Президента України №829/2024 від 05 грудня 2024 р.). Цим Указом з метою відновлення історичних традицій національного війська, зважаючи на зразкове виконання покладених завдань під час захисту територіальної цілісності та незалежності України нашій бригаді присвоєно почесне найменування «Дике Поле». Це не просто нова назва – це віддзеркалення історичної величі наших предків, які у цих степах століттями боролися за свободу, честь і майбутнє України!Дике Поле – це символ незламності, хоробрості й рішучості. Тут, у серці праісторичного степу, формувалося козацтво, яке стало уособленням сили духу Української Нації. На цих теренах жили ті, хто захищав рідну землю від ворогів, стояв на сторожі волі й незалежності.Місія бригади «Дике поле» – продовжувати ці традиції! Сформована в перші дні війни у м. Дніпро, 128 бригада ТрО вже увійшла в новітню історію України. Бойовий шлях бригади пролягав історичними теренами Дикого поля. Від Волновахи до Луганщини, від Харківщини до Запоріжжя, від Вугледара до Старомайорська-Урожайного – ми знищували ворога, звільняли окуповані території, демонструючи світу, що таке справжній український дух!Більше ніж 2000 ліквідованих окупантів, сотні знищеної ворожої техніки та тисячі врятованих життів мирних мешканців – це наш результат. За героїзм і самопожертву воїнів бригади заслужено відзначено високими державними нагородами, і сьогодні цю незламність гідно оцінено: бригаді присвоєно почесне найменування «Дике поле».Побратими!Я вітаю кожного з вас із цією визначною подією. Ви – спадкоємці духу лицарів-козаків, які захищали ці землі від загарбників. Ваші честь, мужність і вірність Україні надихають на боротьбу за нашу свободу!128 ТрО бригада «Дике Поле» – це символ стійкості, традиції, перемоги. Дякую за честь пліч-о-пліч воювати проти одвічного ворога разом із вами! Попереду ще багато викликів, але я переконаний: перемога буде!москва впаде!Слава Україні! Героям слава!
Революція гідності: хроніка // ВІДЕО 👇 1 грудня 2013 року у Києві відбулося друге всеукраїнське віче Революції Гідності.Після жорстокого побиття учасників Евромайдану на майдані Незалежності бійцями «Беркуту» в ніч на 30 листопада до Києва з’їхалися люди з різних областей України, щоб висловити протест проти дій влади. Об 11:00 відбувся мітинг на Михайлівській площі.О 12:00 в парку Тараса Шевченка почалося віче, організоване опозиційними політиками. Після цього колони протестувальників рушили до Бессарабської площі, а звідти до майдану Незалежності. Рух Хрещатиком був перекритий. За різними даними, участь у марші взяли від 500 тис. до 1 млн. людей.Під натиском демонстрантів бійці МВС залишили майдан Незалежності. Учасники маршу розібрали огорожу навколо конструкції ялинки, або, як її називали протестувальники, «йолки» (натяк на телевиступ Віктора Януковича 3 грудня 2010 року, який не міг згадати, як українською мовою перекладається російське слово «елка»), після чого на конструкції з’явилися перші прапори: України та Євросоюзу.Частина протестувальників зайняла приміщення Київської міської ради та Будинок Федерації профспілок України. На вулиці Банковій, де розташована Адміністрація Президента України, відбулися сутички між мітингувальниками та «Беркутом» із застосуванням вибухових пакетів та сльозогінного газу. Під час зіткнень постраждали сотні людей, зокрема, українські та іноземні журналісти. У цей день було засновано Штаб національного спротиву, який розмістився у Будинку профспілок, а також створені мобільні бригади медиків. Почали формуватися перші сотні Самооборони Майдану.На майдані Незалежності та Хрещатику з’явилося наметове містечко. Протестувальники почали зводити барикади, щоб убезпечити себе від дій силовиків.Мітинги проти свавілля «Беркуту» відбулися в Одесі, Донецьку, Харкові, Львові, Дніпропетровську та інших обласних центрах України.Сюжет про події того дня від Ростислава Мартинюка ВІДЕО 👉 https://www.youtube.com/watch?v=ughFcRK1O_w#1грудня #Майдан #ВО_Свобода #Тягнибок #націоналізм #Україна
33 роки тому у програмних засадах «Свободи» було зазначено, що Україна може розраховувати лише на власні сили, а підтримка союзників може бути ситуативною. Ця позиція сьогодні набуває особливої актуальності, адже, на жаль, ми змушені спостерігати, як наші стратегічні союзники у боротьбі з московією діють не завжди чесно та відверто, намагаючись витиснути свій інтерес зі знекровленої, але воюючої та незламної України.Україно-польські відносини завжди були непростими, але останнім часом бачимо як польська сторона блокує нашу інтеграцію на Захід, виправдовуючи це підтримкою українцями героїчної постаті Степана Бандери та УПА. Цей крок викликає тривогу, особливо у той момент, коли Україна, борючись за своє існування, проливає кров і за свободу та спокій всього континенту.Що стосується постаті Степана Бандери та Української Повстанської Армії, вони були, є і будуть символами національної боротьби для українців. Сьогодні їхній чин надихає сучасних воїнів, які захищають не лише Україну, але й Польщу від московської навали. Бандерівське гасло "Слава Україні! - Героям Слава!" є офіційним у Збройних Силах України, а шеврони з символікою УПА та портретом Бандери з гордістю носять десятки тисяч воїнів. Ми разом протистоїмо спільному ворогу і герої нашого минулого підтримують нас у цій боротьбі!Хіба ми вказуємо полякам кого їм вважати своїми героями? До прикладу Йозеф Пілсудський – видатний державний діяч для Польщі, але водночас ця особа принесла багато страждань українському народу, для нас він кат і агресор...Крайні заяви польських посадовців спрямовані на маніпуляцію питаннями Волинської трагедії, а тому викликають глибоке занепокоєння. Волинські події – це складна сторінка історії, яка потребує діалогу, а не політичних спекуляцій. Якщо поляки хочуть гострої дискусії, то, може, нехай дадуть відповідь на питання, в першу чергу для себе: про пацифікацію українців, звірства Армії Крайової проти мирного населення Волині та Галичини.Так, ми вдячні Польщі за допомогу та підтримку, які вона надає Україні в нашій війні проти московії. Але це — не лише жест добросусідства, а й прагматичний розрахунок, який повністю відповідає національним інтересам Польщі. Бо ж якщо путін здобуде перемогу в Україні, то наступною його жертвою стане саме Польща.Варто згадати і неприємну деталь: попри всі заяви про солідарність, Польща продовжує закуповувати російські енергоносії, зокрема газ, толерує блокаду українського зерна, транзитом пропускає через свою територію московські торгівельні вантажі, тощо. Це викликає серйозні питання про щирість польської позиції та подвійні стандарти.Усі гострі питання нашої історії слід передати історикам, бо зараз перед нами стоїть спільна загроза, яка значно перевершує всі минулі конфлікти. Ми повинні бути єдиними, як ніколи раніше. Всі старі гострі питання між нами слід відкласти до часу, коли путін і його армія будуть остаточно знищені і відкинуті з української землі, а теперішня московія розпадеться на багато національних держав.Наголошую, майбутнє розв'язання історичних суперечок повинне будуватися за принципами взаємоповаги і порозуміння та виключно після перемоги над одвічним спільним ворогом.
Літо третього року повномасштабки і загалом одинадцяте (капець) літо війни завершується тотальною битвою на всьому фронті — від Курщини до Дніпровських плавнів. Шановне панство, кажу це не для красного слівця. Хоч і на свій обмежений погляд молодшого офіцера, але є з чим порівнювати — і з 2022 роком, і 2023. Зараз є відчуття повного зосередження сил, кидання у бій усіх резервів з обох сторін, максимальних ставок. На довгі сотні кілометрів фронту небо чорне від диму згарищ і чорне від дронів. Важкі бої скрізь. Не тільки Курщина і Покровський напрямок. Скрізь. Армія бʼється. Завдяки і всупереч, вдень і вночі, без перерв і вихідних, мовчазно і зосереджено. Бʼється загартований в боях кістяк. Бʼються новобранці. Усім треба усвідомити три речі: 1. Якщо хтось думає, що склавши руки і піднявши білий прапор він отримає пощаду і жах завершиться — він трагічно помиляється. Справжній жах лише почнеться.2. Сільські мужики вже всі в армії. Мешканці міст-мільйонників, середній клас — ваш вихід. Звертаюся до тих, ясне діло, хто ще не пішов добровольцем. Вам точно є що втрачати у цій країні. Треба її захистити. І не допустити, щоб ваше місто перетворилося на палаючі руїни. Потрібні ваші компетенції, мізки і руки. Без вас не витягнемо. Можете до нас в батальйон іти. Анкета ось https://svoboda.army/recruitment-form/3. Ворог виснажений теж. Йому страшно теж. Ми їх дожмем. Але тільки якщо всі разом.
TGLIST.COM.UA
