Часу буде замало, щоб назвати бодай частину тих, на кого впродовж віків рівнялись наші предки і на кого сьогодні рівняємося ми – українці.Це й князі київські: Олег Віщий, який звільнив нашу землю від хозарів, і Святослав Завойовник, який навіки позначив Велич України, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Роман Мстиславович і Данило Галицький.Це й княжі дружинники, які воліли бути потятими, але не посоромити землі руської.Звідси бере початок українська державна традиція.Козаки і гетьмани: Байда-Вишневецький, Наливайко, Сагайдачний, Хмельницький, Богун, Кривоніс, Нечай, Виговський.Гайдамаки Гонти і Залізняка, опришки Довбуша, повстанці Кармелюка.Це й ті, яких називали ім'ям Провідників: мазепинці, петлюрівці, бандерівці.Січові стрільці. Українські повстанці Холодного Яру і Чорного Лісу.Герої Крут і Базару.Воїни Української Повстанської Армії. УПА, яка діяла в 20-ті роки на Наддніпрянщині, і УПА під проводом Романа Шухевича.Шевченко, Леся Українка, Франко, Міхновський і Донцов, Липа і Сціборський, Теліга, Ольжич, Стус.Герої Небесної Сотні, Герої сучасної московсько-української війни...Сьогодні ця незламна нитка поколінь не обірвалася. Вона проходить крізь серця тих, хто стоїть пліч-о-пліч у бліндажах і окопах, хто мовчки бере на себе найважче, хто не зраджує ні побратима, ні присягу, ні Україну. Найвища честь — мати поруч людей, на яких можна покластися без слова, людей, для яких гідність — не гучне слово, а спосіб жити і боротися. Саме на таких тримається наша земля. Саме завдяки таким Україна була, є і буде.Вітаю всіх причетних! Перемогу здобудемо! І москва впаде!
Серце тішиться кожним засіяним клаптиком землі, кождою верствою доброї дороги, кождою деревиною, доброю хатою, кожним хоч би й німецьким багатим селом, кожним жайворонком, кождим подувом вітру, бож усе це наше, рідне, знову вільне! Вже наближується обідня пора. Нарешті чуємо гасло трубки. Це знак для далекої від села і площі вправ уставленої почесної чети. Рівняємося з нею. Чета на конях, в історичнім, козацькім виді. Парадне військове привітання. Радість і повага в козацьких очах і словах командіра. Одушевления по українській відповіді архикнязя від себе і УССтрілецтва, і за хвилю ми скорим гоном самоходу серед шаленого тупоту української кінної чети, що в неймовірнім розгоні товаришить нам і вказує дорогу, опинюємося серед парадно установленого кінного полку на Великім Лузі. Живе, старе, пишне козацтво! Привітання і починаються вправи. Старшини УССтрілецтва і всі ми з цікавістю слідимо переведення одного воєнного завдання за другим, очаровані місцем подій, здоровенними козарлюгами (між якими найшлася й озброєна дівчина та прекрасний хлопчик-недоліток), захоплені знаменитими кіньми, добрим вишкоденням і строго здисциплінованою, здавалося б, безмежною буйністю вояцтва. З боку глядить на рідне військо і радується ним великий гурт запоріжських селян, а з ясною чистого неба глядить веселе сонце на нових своїх чубатих, завзятих, озброєних, вільних синів. Ніяке слово не може висказати радости, що молотом билася в серці кожного галицького українця в сей день серед українського війська на запоріжськім Великім Лузі! Неясно, в нетрях підсвідомости заховане історичне почуття єдности і колишньої козацької сили та слави нарешті прорвалося найсильнійшою, найрадійснішою, найживійшою свідомістю і бухнуло полумям повного щастя, яке у щерть сповнило всі наші душі. Вже надходив вечір. Ще раз уставилися стрійно усі відділи полку, отаман Болбочан зясував живим словом усі свої завваження і подякував полк. Петрову за добрий вишкіл. Закінчилося діло останнім словом командіра полку, що з незрозумілим для нас галичан хистом вязав у собі розум старшини генерального штабу з усіма зовнішностями гайдамацького отамана. За його покликом увесь полк грімко вигукнув “Слава Україні, князеві і УССтрілецтву”. Тоді виїхали із відділів на чоло полку щонайкращі співаки і по державнім гимні залунали старі-старезні козацькі пісні: “Вже більше літ двісті”, “Гей, не дивуйтесь, добрії люде”, поважні, сильні, чимраз веселійші. Співає козацтво, їдучи в село, Царицин Кут (с. Приморське, Запорізької області. – Прим. адм.), а за ними, обіч них і ген далеко перед селом пестра хмара запоріжського люду. Їдемо з козацтвом у село.На зустріч виходить сільська старшина. Хлібом-сіллю і щирими, палаючими радістю словами витає князя, галицьке українське січове військо, от. Болбочана і всю вільну Україну. Князь відповідає українським словом, дружно стискаючи руки дядьків і нараз величезна людська хвиля заметушилася обіч нас і серед вигуків найщирішого щастя веде й несе нас й своє військо у великий, пишний сад.Музика грає, при скруті стежок з ласощами, тут продають льоси і прихвалюють їх певною виграною, там гостять горілкою, онде медом, а ось-там ворожить дотепна ворожка. Щонайкращі запоріжські дівчата збирають датки на «Просвіту». Дядьки, жінки, парубоцтво, діти – усе тиснеться до галичан, до січових стрільців, хоче бачити їх і пізнати.Серед саду – мала левада. Тут заставлено столи. Господарем являється саме село. Сідає за стіл князь і от. Болбочан зі своїми штабами, полковник Петрів, сотн. Бушкований і инші старшини січового стрілецтва. Довкола стола сотки люду. Що пів години стає від столів один гурт селян і сідає другий. Селяне припрошують, гостять, пливуть промови і розмови, звідсіль лунають співи веселі, горді і бадьорі. Вже освітлений смолоскипами і лямпочками сад аж гуде здоровим запоріжським сміхом, співом і танками».
Сьогодні, у День пам'яті жертв політичних репресій, ми згадуємо мільйони українців, чиї життя були зламані або відібрані московитами.Ця трагедія не оминула й мою родину. Коли моїй Мамі було всього чотири роки, у їхню хату ввірвалися совєцькі “визволителі” з червоними кривавими зірками на “фуражках”. Бабусі дали лише десять хвилин на збори, після чого її разом з дітьми завантажили у вантажівку, повезли на вокзал і вислали на довгі вісім років до Сибіру, у Томську область на лісоповали. Моя маленька Мама та вся її родина стали жертвами репресій лише через те, що були родиною українського греко-католицького священика, який відмовився зрадити свою віру та перейти на московське православіє.Сьогодні історія повторюється. Ми знову ведемо боротьбу проти московської орди та цієї імперії зла. Їхні методи не змінилися з більшовицьких часів – вони прагнуть знищити все українське.Вічна пам'ять усім жертвам політичних репресій.Пам'ятаємо, мстимося.Ми обов'язково переможемо! Слава Україні! 🇺🇦І москва впаде! 💥
Рік тому, 13 квітня 2025 року Головнокомандувач ЗСУ затвердив те, що сьогодні кожен із нас гордо носить на плечі – офіційний символ 128 окремої важкої механізованої бригади "Дике Поле".Особливо приємно, що автором дизайну став побратим-свободівець, сержант нашого Батальйону БпС 128 овмбр «Дике Поле» Михайло Бондар (Ворон). Професійний дизайнер у цивільному житті, він зумів втілити характер підрозділу в графіку.• Золотий сокіл на синьому щиті – це наша шляхетність та сміливість. • Степ та Воля – наш девіз на декоративній стрічці, що визначає простір нашої боротьби.• Козацький хрест – фундамент українського лицарства. Від орденів часів Сагайдачного до сучасних нагород Міноборони та СБУ – цей символ є незмінним маркером українського воїнства.• Українська плетінка – графічний «код нації». Вона символізує циклічність життя та нерозривність нашого захисту.Від давнього вузла-оберега до сучасного мілітарного стилю – цей знак поєднує історію з нашою щоденною бойовою роботою.Слава Україні!🇺🇦москва впаде!💥
Лише вчора двічі розмовляли з Андрієм, давно не телефонувалися...Мені потрібні були дані, бо від бригади представили його як волонтера до відзнаки. Чутно було, що почувався недобре, але вибачився і наче попрощався та попросив: «Обов'язково вкажи, що я представляю «Наш Клуб»…Урмас завжди був відданим вболівальником Львівських «Карпат» і очолював фанатську організацію «Наш клуб». Це і моя команда життя, наша спільна пристрасть…Навіть у важкому стані для нього це було важливо...Згадую, як у 2023 році Андрій передав нашому батальйону пікап. Тоді ми вели важкі бої на Донеччині в напрямку Старомайорськ/Урожайне. Машини втрачали одну за одною, потреба була критична. А Андрій якраз передав нам Toyota Hilux і, як завжди, зі своїм фірмовим гумором, написав на борту цього камуфльованого авто - «Porsche GT3»😎Цей автомобіль, хоч праворульний, але нас тоді дуже виручив.Андрій Карбовник був ідейним свободівцем. Депутат двох скликань Львівської міськради, депутат Львівської райради.Але для мене він насамперед був націоналістом, надійною людиною, побратимом і волонтером, який допомагав війську без зайвого галасу.Сьогодні Андрія не стало.Мої співчуття родині та близьким.Вічна памʼять!Спочивай з миром, Друже!І буде так, як ти мріяв: "Карпати" – чемпіон, а москва – обов'язково впаде!Парастас за Андрієм Карбовником сьогодні о 19:00 у Козацькій дерев'яній Церкві Пресвятої Трійці УГКЦ (м. Львів, вул. Садибна, 1а).Чин поховання відбудеться завтра об 11:00 у Козацькій дерев'яній Церкві Пресвятої Трійці УГКЦ (м. Львів, вул. Садибна, 1а).
Сьогодні вшановуємо постать, без якої важко уявити український державницький рух – Микола Міхновський.Саме він одним із перших відкрито й безкомпромісно заявив те, що сьогодні є аксіомою для мільйонів українців: Україна має бути самостійною, сильною та соборною державою.Цікаво, що ще наприкінці ХІХ століття Міхновський став одним із засновників таємної організації Братство тарасівців – середовища молодих українців, які вже тоді відкрито говорили про повну незалежність України. А у 1900 році він написав брошуру Самостійна Україна – перший програмний документ, де чітко прозвучала ідея самостійної української держави.Міхновський був не лише ідеологом, а й практиком. Він активно виступав за створення регулярної української армії, наполягаючи: без власного війська незалежність залишиться лише декларацією. Саме він стояв біля витоків перших українських військових формувань того часу.Його слово було гострішим за шаблю, а переконання – міцнішими за обставини. Він не шукав компромісів там, де йшлося про національну гідність і майбутнє нашої Нації.Сьогодні, коли українці знову зі зброєю в руках боронять свою Богом дану землю, ідеї Міхновського звучать особливо актуально. Вони нагадують нам, що незалежність не дається раз і назавжди – її потрібно виборювати щодня.Наш обов’язок – не лише пам’ятати, а й продовжувати цю боротьбу. Будувати Україну сильною, справедливою і українською по суті.Слава Україні!москва впаде!
Сьогодні батальйон безпілотних систем 128 овмбр «Дике Поле» вітає у своїх лавах Тимура Книша – давнього соратника, запорізького націоналіста, голову Запорізької організації ВО "Свобода", краєзнавця, бойового побратима та одного з тих, хто пройшов найжорстокі випробування московським полоном.Тимур – активний учасник Революції Гідності у Запоріжжі, доброволець батальйону «Донбас», де він служив заступником командира роти та пройшов пекло Іловайського котла. У серпні 2014 року, виконуючи свій обов’язок перед Україною, він потрапив у полон до бойовиків так званої «днр» і понад пів року перебував у ворожій неволі, зазнавши тортур, морального та фізичного тиску, нелюдських умов утримання. Але ворогу так і не вдалося зламати його.Повернувшись з полону, Тимур не зійшов зі шляху боротьби, він разом зі своїм підрозділом повернувся до війська, щоб продовжити боротися та помститися за полеглих побратимів. Продовжував працювати задля збереження української ідентичності, історичної пам’яті та правди про нашу боротьбу. Захищав інтереси учасників бойових дій, навчав молодь. З першого дня повномасштабного вторнення, як офіцер- резервіст, разом зі своєю резервною ротою, зупиняв ворога на Запорізькій землі. А сьогодні, у найважчий для держави час, він у свої 63 роки знову стає у стрій.Це – приклад для молодших, символ стійкості та доказ того, що українського воїна неможливо перемогти ні катівнями, ні тюрмами, ні часом.Дякую тобі, Тимуре, за вірність Україні, за силу духу і за вибір бути поруч саме зараз.🔥 Ті, хто пройшов темряву полону, краще за інших знають ціну світлу.Ті, хто вистояв тоді – приведуть до Перемоги сьогодні.Наше небо – під контролем. Наш дух – незламний. Наша воля – сильніша за будь-якого ворога.Слава Україні!москва впаде!
Висловлюємо глибоку вдячність за отриману допомогу – 24 спеціалізовані комбінезони, які вже допомагають нашим воїнам-ремонтникам відновлювати техніку в надскладних умовах.Насамперед дякуємо волонтеркам Об’єднання українок «Яворина» Хмельниччини (голова Тетяна Бондарчук) та усім мешканцям Старокостянтинівської громади, міста Старокостянтинова та всієї Хмельниччини. Ваша постійна підтримка – це наша сила і впевненість у тому, що за нашими спинами стоїть незламний народ.Окремий уклін нашим неймовірним майстриням – Тетяні Жембровській та Ангеліні Жембровській. Знаємо, що ви шили ці комбінезони у вільний від роботи та навчання час, вечорами й ночами, часто без світла. Ваші золоті руки створили захист для тих, хто тримає фронт. Дякуємо за вашу самовідданість та фаховість!Дякуємо за матеріальне забезпечення приватним підприємцям – Івану Грозяну та Богдану Дячуку. Ваша допомога з тканиною, карабінами та резинками стала фундаментом для створення цього важливого одягу. Це приклад справжньої відповідальності та патріотизму.Подяка Юрію Осіпчуку та фракції «Свобода» у Рівненській міськраді за сприяння та допомогу у нанесенні символіки нашого батальйону на комбінезони.Також висловлюємо вдячність керівниці відділення №1 «Нової пошти» у м. Старокостянтинів Мар’яні Собченко та колективу відділення. Дякуємо за оперативність, якісне пакування та постійну співпрацю у швидкій доставці вантажів для фронту.Друзі, кожен ваш стібок, кожен внесок і кожна молитва наближають нашу спільну Перемогу. Разом ми – непереможна сила!🇺🇦 Слава Україні!🔥 москва впаде!
СТЕПАН БАНДЕРА - СИМВОЛ НАШОЇ НЕМИНУЧОЇ ПЕРЕМОГИДорогі українці! Велике Воїнство націоналістів!Сьогодні ми відзначаємо день народження Провідника – Степана Бандери. Постаті, яка незмінним яскравим маяком спрямовує покоління борців за Україну у бурхливому морі історії.Бандера був пророком, чиї ідеї випереджали час. Поки світ загравав із тиранами, він чітко артикулював те, що «Свобода» твердила з моменту свого заснування: московія – це не сусід з «неправильним» урядом, це одвічний ворог, чиє існування несумісне з існуванням України.Степан Бандера вчив нас: «Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав!». І час українського націоналізму настав. Ми збудуємо нову Україну на фундаменті традицій, гідності, інтелекту, технологічності та нещадної боротьби з ворогом.Сьогодні кожен, хто тримає зброю, хто волонтерить, хто працює на українську економіку виконує заповіти Бандери. Це і є найвище втілення його ідей – через чин і самопожертву задля вищої мети.Слава Провіднику! 🫡Слава Україні!🇺🇦москва впаде!💥
У Першу світову війну українці вступили у складі двох ворожих блоків: більша частина України – під владою москви, менша (Галичина, Буковина і Закарпаття) – у складі Австро-Угорщини. З падінням царизму на підмосковській частині України вибухає національна революція, постає Центральна Рада, спонтанно і масово українізовуються війська.На смертельний жах усім українофобам і шовіністам, Україна, яку вони вважали вбитою і похованою, воскресає після двох з половиною століть небуття.Треба сказати, що порівняно з подіями, які відбувались на Наддніпрянщині, з тими тектонічними зрушеннями, з тим вибухом життєвої енергії нації – західноукраїнські землі пасли задніх. Лише восени 1918 року, коли захиталась вже Австро-Угорська імперія, Українська Революція (через півтора року після Києва) підняла свій синьо-жовтий прапор над містом Лева.Це сталось 107 років тому. 1 листопада 1918 року загони українських стрільців під командування Дмитра Вітовського беруть під контроль Львів. Через кілька днів проголошено Західноукраїнську народну республіку (ЗУНР).До складу нової держави належали усі етнічні українські землі колишньої імперії Габсбургів. Відразу після 1 листопада обидві українські держави – УНР і ЗУНР розпочинають переговори про об'єднання. А вже в січні 1919 на Софійській площі в Києві урочисто проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР.Чого вчать нас ці події?Ми – сильний народ. Ми – єдина нація. Ані тривалі окупації, ані терор, ані культурна агресія, ні війни, – ніщо не зможе притупити відчуття єдності і солідарності українців. Рік 1918 це довів. Усі українці – від Закарпаття до Кубані за першої нагоди запрагли єдиної української держави. А ситуація була тяжка. За Україну доводилось воювати.Тому всі, нав'язувані ззовні через агентурні мережі, сепаратистські сценарії – приречені.Бо єдність українців випробувана залізом і кров'ю.Насправді міцним є те, що пройшло таке випробування.
TGLIST.COM.UA
