Оскільки я є діючим військовим і не маю права давати політичні оцінки тим чи іншим подіям, однак, зважаючи на значний резонанс, все ж мушу відреагувати на наростаючу істерію навколо “білого орла” серією історичних дописів про звірства польської армії крайової проти мирного українського населення. Це часто замовчувана і невідома сторінка нашої трагічної історії для багатьох українців.Перебуваючи у лікарні і, відповідно, маючи час на аналіз і пошуки, натрапив у багатьох авторитетних джерелах на фото спаленого поляками села Сагринь, де у 1944 році було знищено армією крайовою понад 1000 мирних українців.Яким же було моє здивування, коли це саме цю світлину я побачив сьогодні в етері польського інформаційного телеканалу Polsat News, але вже з коментарем, що це нібито фотодоказ, як "УПА мордувало поляків".На жаль, це вже далеко не вперше, коли польські реакційні кола вдаються до відвертої брехні та маніпуляцій. Всі ми добре пам'ятаємо сумнозвісне фото задушених дітей, вбивство яких багато років поляки, і особливо московити, цинічно приписували українцям. Хоча правда зовсім інша: власних дітей у 1923 році в стані божевілля задушила польська ромка Маріанна Долінська.Історія потребує правди, а не фальсифікацій і брехні. Тимчасові політичні дивіденди, спроби спекулювати на трагедіях минулого та страх, що Україна після перемоги над московитами стане потужним геополітичним гравцем у Східній Європі, не варті того, щоб зруйнувати стосунки між нашими народами на десятиліття вперед. Особливо перед загрозою одвічного спільного ворога – рашистів.Закликаю до поваги та історичної чесності!москва впаде!💥Слава Україні!🇺🇦
БІЛИЙ ОРЕЛ ЗАЮШЕНИЙ НЕВИННОЮ УКРАЇНСЬКОЮ КРОВ'Ю:Сагринь..Ми НЕ забули!!!Поки ми понуро чи толерантно мовчимо, нас звинувачують і топчуть нашу національну памʼять. Чи є пояснення, хто і за що безжально закатував на своїй землі сотні українських жінок, дітей і людей похилого віку в Сагрині? Сагринь – нині село в Люблінському воєводстві Польщі. 10 березня 1944 року каральні підрозділи польської армії крайової та батальйонів хлопських влаштували тут криваву різню, забравши життя у від 800 до 1240 мирних українців. Село вважалося відносно безпечним, тому сюди стікалися біженці з навколишніх поселень Холмщини. Польські горлорізи спалили церкву, парафіяльні споруди та понад 260 хат невинних українців.Події 10-11 березня 1944 року стали найчорнішими днями для української Холмщини. Тоді польські бандити з армії крайової атакували цілу низку українських сіл: Андріївка, Березів, Бересть, Верешин, Ласків, Маличі, Малків, Модринь, М’ягке, Ріплин, Сагринь, Стрижівець, Теребінець, Теребінь, Турковичі, Шиховичі. Загалом за кілька тижнів цієї каральної операції було вбито від 1500 до 2000 українців.Людей знавісніло і безжально розстрілювали, жінок кололи вилами та багнетами, немовлят живцем кидали у вогонь…Свідчення очевидців з протоколів від 26 квітня 1944 року. Ці спогади неможливо читати без здригання. Це факти, які світ має знати.Зіна Малимон: «Побачила я, як польська банда нападала на Сагринь і стріляла із запальних куль. Мама моя Ольга, сестра Ліда, тітка Марія Л. і я втікли на станицю. По дорозі мене ранили в обидві ноги... За якийсь час прийшли бандити... Вирубали двері і вдерлись нагору. Побили всіх мужчин. Вбиваючи, проклинали. Жінок з дітьми зігнали на діл, а нагорі запалили. Вбили мою маму Ольгу і сестру Ліду. Один з них стрілив в мене. Ранено мене в голову і я впала. Бандита стріляв ще раз в мене і попав в руку. Я лежала, не ворушилася зовсім. Бандити думали, що я вбита, й відійшли. Сестра моя Ліда була тільки ранена в руку, встала і хотіла втікати. На цей раз надійшов бандита і стрілив її в голову...»Ольга Шидловська: «Банда мала місцевих провідників. Ця партія бандитів мала за провідників 2–ох малих хлопців, поляків, одному 14, а другому 12 літ. Ці хлопці показали сховище Стельмащука, з якого бандити витягнули 9 осіб і вбили... Малі Білики водили бандитів по цілому селі і показували сховища...»Ростислав Савич: «Під вечір тато приніс ще одну страшну звістку: у полі знайшли вбитими мого дядька Івана, його дружину Ірину і двох синів – Сергійка який мав 3,5 років і дворічного Володю. Неподалік третю добу лежала важкопоранена жінка, біля якої повзала і ссала груди матері маленька Надія Медвідь...»Історія народів часто складна і кривава, і коли кричать про чиїсь “злочини”, нехай будуть готові визнати і відповісти за власні. Ми шануємо чужу пам'ять, але не дозволимо топтати свою. Сагринь – це наш біль, який ми більше не дозволимо замовчувати.Наступна розповідь про польську різню українців в Павлокомі…На фото: поляки з армії крайової позують на фоні підпаленого будинку українських селян в Сагрині.
Євген Коновалець – Провідник, який створив Організацію, здатну знищити імперію.Сьогодні – день народження Людини, чиє ім'я стало синонімом залізної дисципліни, системної боротьби та безкомпромісного воюючого українського націоналізму. Вождь, Полковник, засновник УВО та ОУН – Євген Коновалець.Коли після перших визвольних змагань здавалося, що все втрачено, а Україну знову роздерли між собою окупанти, Коновалець не опустив рук і не пішов на компроміси. Він зрозумів головне: армія може програти битву, але Нація не має права припинити війну за своє існування. Він зумів трансформувати збройну відсіч у підпільну, регулярну, ідеологічну силу, яка згодом змусила здригатися криваві і москву, і варшаву.Його гасло актуальне як ніколи: «У вогні перетоплюється залізо в сталь, у боротьбі перетворюється народ у Націю».Сьогодні, коли ми ведемо вирішальну битву проти того самого споконвічного московського ворога, спадщина Полковника оживає в кожному нашому пострілі. Ми звершуємо справу його життя.Справу знищення московської імперії раз і назавжди.Він навчив нас, що здобути Українську Державу можна силою зброї та непохитною волею тисяч і тисяч найкращих синів і дочок України. І ми її здобудемо!Слава Провіднику!Слава Україні!москва впаде!
Сьогодні 12 років з дня створення батальйону «Січ». Дванадцять років боротьби за Україну та вірності тій присязі, яку ви складали під синьо-жовтими прапорами влітку чотирнадцятого.Ви стали тим гартованим у вогні щитом, який стримав ворожу навалу на Сході. Слов’янськ, Краматорськ, запеклі бої за Піски та виснажлива оборона Авдіївської промзони — скрізь, де було найважче, гордо звучало ім’я «Січ». Ви показали, що український доброволець — це символ відваги, залізобетонної дисципліни та щирої любові до своєї землі.Для мене цей підрозділ є особливим. Це частина історії моєї родини. Саме у в батальйоні «Січ» у 2014 році мій син Гордій проходив свою першу базову військову підготовку (фото 2014). У цьому батальйоні служив мій рідний брат Андрій та багато побратимів-свободівців. Я бачив, як у ваших лавах виковувався справжній козацький дух, і завжди буду вдячний за ту науку та братерство, які ви дали молодим бійцям.Дякую кожному з вас за віддану службу, за кожен відбитий штурм і за кожне врятоване життя побратима. Ми схиляємо голови перед пам’яттю наших полеглих Героїв, які віддали найдорожче за волю України. Їхні імена назавжди вписані в літопис нашої майбутньої Перемоги.Бажаю вам міцного козацького здоров’я, сили, надійного плеча поруч. Нехай ворог гине від вашої зброї, а кулі минають вас стороною.З Днем народження, «Січ»!Слава Україні! Героям Слава! москва впаде!
НАША ЗЕМЛЯ — НАШІ ГЕРОЇ!Щодо перепоховання Голови Проводу ОУН полковника Андрія Мельника та спроб зовнішнього втручання в українську політику національної пам'яті.Повернення на рідну землю праху видатного борця за українську державність, полковника Армії УНР, Голови Проводу Організації Українських Націоналістів Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник – це історичний акт справедливості та відновлення нашої національної гідності. Принагідно звертаємо увагу представників влади, що на Пантеоні Національних Героїв мають бути перепоховані всі Герої національно-визвольної боротьби за Україну та присвоєно їм звання Героя України (посмертно).Водночас Всеукраїнське Об'єднання «Свобода» заявляє: жодна іноземна держава не має права вказувати українцям, кого шанувати, як будувати свій національний Пантеон та якими іменами називати свої вулиці і бойові бригади. Очевидно, що нинішня інформаційна атака на постать Андрія Мельника – це лише превентивний удар від ворожих ідеологічних центрів. Головний і значно потужніший напад готується на саму ідею безкомпромісної боротьби за незалежність України.Офіційна реакція Міністерства закордонних справ Ізраїлю із засудженням цього перепоховання є прямим і неприпустимим втручанням у внутрішні справи України. Спроби таврувати українських Героїв шаблонами московської – совєцької та сучасної – пропаганди є відвертою зневагою до української історії. Подібні демарші лише підігрують московському агресору, який намагається знищити нашу державу і нашу Націю.Окремо наголошуємо, що останні заяви польських політиків щодо перейменування одного з підрозділів Сил Оборони України на честь Героїв УПА також є неприйнятною спробою впливу на внутрішні рішення нашої держави. Україна має суверенне право самостійно визначати військові традиції, символіку та найменування своїх підрозділів. Будь-які зовнішні застереження чи тиск у цих питаннях є проявом неповаги до українського народу, який нині ціною власної крові захищає свободу не лише для себе, а й для всієї Європи, зокрема і сусідньої Польщі.Сьогодні право на власну пам'ять і свободу виборюється у найважчих боях. Переважна більшість членів ВО «Свобода» перебуває у лавах Сил Оборони України, безпосередньо на фронті, стримуючи московську навалу. Саме свободівці у найгарячіших точках фронту щодня доводять, що право шанувати своїх Героїв – непохитне. Ми захищаємо не лише наші кордони, а й право Української Нації самостійно визначати свої орієнтири, шанувати своїх лідерів і творити майбутнє без чужого нагляду чи дозволів.Пам'ять про полковника Андрія Мельника є невіддільною частиною нашого державного фундаменту. Україна була, є і буде суверенною державою, де імена борців за її волю визначає виключно Українська Нація. І ми обов'язково повернемо прах усіх видатних Героїв і Борців за нашу державність з чужини на українську землю. Дозволу чи схвалення від інших держав для цього не потребуємо!Слава Україні! 🇺🇦Героям Слава! москва впаде!
Часу буде замало, щоб назвати бодай частину тих, на кого впродовж віків рівнялись наші предки і на кого сьогодні рівняємося ми – українці.Це й князі київські: Олег Віщий, який звільнив нашу землю від хозарів, і Святослав Завойовник, який навіки позначив Велич України, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Роман Мстиславович і Данило Галицький.Це й княжі дружинники, які воліли бути потятими, але не посоромити землі руської.Звідси бере початок українська державна традиція.Козаки і гетьмани: Байда-Вишневецький, Наливайко, Сагайдачний, Хмельницький, Богун, Кривоніс, Нечай, Виговський.Гайдамаки Гонти і Залізняка, опришки Довбуша, повстанці Кармелюка.Це й ті, яких називали ім'ям Провідників: мазепинці, петлюрівці, бандерівці.Січові стрільці. Українські повстанці Холодного Яру і Чорного Лісу.Герої Крут і Базару.Воїни Української Повстанської Армії. УПА, яка діяла в 20-ті роки на Наддніпрянщині, і УПА під проводом Романа Шухевича.Шевченко, Леся Українка, Франко, Міхновський і Донцов, Липа і Сціборський, Теліга, Ольжич, Стус.Герої Небесної Сотні, Герої сучасної московсько-української війни...Сьогодні ця незламна нитка поколінь не обірвалася. Вона проходить крізь серця тих, хто стоїть пліч-о-пліч у бліндажах і окопах, хто мовчки бере на себе найважче, хто не зраджує ні побратима, ні присягу, ні Україну. Найвища честь — мати поруч людей, на яких можна покластися без слова, людей, для яких гідність — не гучне слово, а спосіб жити і боротися. Саме на таких тримається наша земля. Саме завдяки таким Україна була, є і буде.Вітаю всіх причетних! Перемогу здобудемо! І москва впаде!
Серце тішиться кожним засіяним клаптиком землі, кождою верствою доброї дороги, кождою деревиною, доброю хатою, кожним хоч би й німецьким багатим селом, кожним жайворонком, кождим подувом вітру, бож усе це наше, рідне, знову вільне! Вже наближується обідня пора. Нарешті чуємо гасло трубки. Це знак для далекої від села і площі вправ уставленої почесної чети. Рівняємося з нею. Чета на конях, в історичнім, козацькім виді. Парадне військове привітання. Радість і повага в козацьких очах і словах командіра. Одушевления по українській відповіді архикнязя від себе і УССтрілецтва, і за хвилю ми скорим гоном самоходу серед шаленого тупоту української кінної чети, що в неймовірнім розгоні товаришить нам і вказує дорогу, опинюємося серед парадно установленого кінного полку на Великім Лузі. Живе, старе, пишне козацтво! Привітання і починаються вправи. Старшини УССтрілецтва і всі ми з цікавістю слідимо переведення одного воєнного завдання за другим, очаровані місцем подій, здоровенними козарлюгами (між якими найшлася й озброєна дівчина та прекрасний хлопчик-недоліток), захоплені знаменитими кіньми, добрим вишкоденням і строго здисциплінованою, здавалося б, безмежною буйністю вояцтва. З боку глядить на рідне військо і радується ним великий гурт запоріжських селян, а з ясною чистого неба глядить веселе сонце на нових своїх чубатих, завзятих, озброєних, вільних синів. Ніяке слово не може висказати радости, що молотом билася в серці кожного галицького українця в сей день серед українського війська на запоріжськім Великім Лузі! Неясно, в нетрях підсвідомости заховане історичне почуття єдности і колишньої козацької сили та слави нарешті прорвалося найсильнійшою, найрадійснішою, найживійшою свідомістю і бухнуло полумям повного щастя, яке у щерть сповнило всі наші душі. Вже надходив вечір. Ще раз уставилися стрійно усі відділи полку, отаман Болбочан зясував живим словом усі свої завваження і подякував полк. Петрову за добрий вишкіл. Закінчилося діло останнім словом командіра полку, що з незрозумілим для нас галичан хистом вязав у собі розум старшини генерального штабу з усіма зовнішностями гайдамацького отамана. За його покликом увесь полк грімко вигукнув “Слава Україні, князеві і УССтрілецтву”. Тоді виїхали із відділів на чоло полку щонайкращі співаки і по державнім гимні залунали старі-старезні козацькі пісні: “Вже більше літ двісті”, “Гей, не дивуйтесь, добрії люде”, поважні, сильні, чимраз веселійші. Співає козацтво, їдучи в село, Царицин Кут (с. Приморське, Запорізької області. – Прим. адм.), а за ними, обіч них і ген далеко перед селом пестра хмара запоріжського люду. Їдемо з козацтвом у село.На зустріч виходить сільська старшина. Хлібом-сіллю і щирими, палаючими радістю словами витає князя, галицьке українське січове військо, от. Болбочана і всю вільну Україну. Князь відповідає українським словом, дружно стискаючи руки дядьків і нараз величезна людська хвиля заметушилася обіч нас і серед вигуків найщирішого щастя веде й несе нас й своє військо у великий, пишний сад.Музика грає, при скруті стежок з ласощами, тут продають льоси і прихвалюють їх певною виграною, там гостять горілкою, онде медом, а ось-там ворожить дотепна ворожка. Щонайкращі запоріжські дівчата збирають датки на «Просвіту». Дядьки, жінки, парубоцтво, діти – усе тиснеться до галичан, до січових стрільців, хоче бачити їх і пізнати.Серед саду – мала левада. Тут заставлено столи. Господарем являється саме село. Сідає за стіл князь і от. Болбочан зі своїми штабами, полковник Петрів, сотн. Бушкований і инші старшини січового стрілецтва. Довкола стола сотки люду. Що пів години стає від столів один гурт селян і сідає другий. Селяне припрошують, гостять, пливуть промови і розмови, звідсіль лунають співи веселі, горді і бадьорі. Вже освітлений смолоскипами і лямпочками сад аж гуде здоровим запоріжським сміхом, співом і танками».
Сьогодні, у День пам'яті жертв політичних репресій, ми згадуємо мільйони українців, чиї життя були зламані або відібрані московитами.Ця трагедія не оминула й мою родину. Коли моїй Мамі було всього чотири роки, у їхню хату ввірвалися совєцькі “визволителі” з червоними кривавими зірками на “фуражках”. Бабусі дали лише десять хвилин на збори, після чого її разом з дітьми завантажили у вантажівку, повезли на вокзал і вислали на довгі вісім років до Сибіру, у Томську область на лісоповали. Моя маленька Мама та вся її родина стали жертвами репресій лише через те, що були родиною українського греко-католицького священика, який відмовився зрадити свою віру та перейти на московське православіє.Сьогодні історія повторюється. Ми знову ведемо боротьбу проти московської орди та цієї імперії зла. Їхні методи не змінилися з більшовицьких часів – вони прагнуть знищити все українське.Вічна пам'ять усім жертвам політичних репресій.Пам'ятаємо, мстимося.Ми обов'язково переможемо! Слава Україні! 🇺🇦І москва впаде! 💥
Рік тому, 13 квітня 2025 року Головнокомандувач ЗСУ затвердив те, що сьогодні кожен із нас гордо носить на плечі – офіційний символ 128 окремої важкої механізованої бригади "Дике Поле".Особливо приємно, що автором дизайну став побратим-свободівець, сержант нашого Батальйону БпС 128 овмбр «Дике Поле» Михайло Бондар (Ворон). Професійний дизайнер у цивільному житті, він зумів втілити характер підрозділу в графіку.• Золотий сокіл на синьому щиті – це наша шляхетність та сміливість. • Степ та Воля – наш девіз на декоративній стрічці, що визначає простір нашої боротьби.• Козацький хрест – фундамент українського лицарства. Від орденів часів Сагайдачного до сучасних нагород Міноборони та СБУ – цей символ є незмінним маркером українського воїнства.• Українська плетінка – графічний «код нації». Вона символізує циклічність життя та нерозривність нашого захисту.Від давнього вузла-оберега до сучасного мілітарного стилю – цей знак поєднує історію з нашою щоденною бойовою роботою.Слава Україні!🇺🇦москва впаде!💥
Лише вчора двічі розмовляли з Андрієм, давно не телефонувалися...Мені потрібні були дані, бо від бригади представили його як волонтера до відзнаки. Чутно було, що почувався недобре, але вибачився і наче попрощався та попросив: «Обов'язково вкажи, що я представляю «Наш Клуб»…Урмас завжди був відданим вболівальником Львівських «Карпат» і очолював фанатську організацію «Наш клуб». Це і моя команда життя, наша спільна пристрасть…Навіть у важкому стані для нього це було важливо...Згадую, як у 2023 році Андрій передав нашому батальйону пікап. Тоді ми вели важкі бої на Донеччині в напрямку Старомайорськ/Урожайне. Машини втрачали одну за одною, потреба була критична. А Андрій якраз передав нам Toyota Hilux і, як завжди, зі своїм фірмовим гумором, написав на борту цього камуфльованого авто - «Porsche GT3»😎Цей автомобіль, хоч праворульний, але нас тоді дуже виручив.Андрій Карбовник був ідейним свободівцем. Депутат двох скликань Львівської міськради, депутат Львівської райради.Але для мене він насамперед був націоналістом, надійною людиною, побратимом і волонтером, який допомагав війську без зайвого галасу.Сьогодні Андрія не стало.Мої співчуття родині та близьким.Вічна памʼять!Спочивай з миром, Друже!І буде так, як ти мріяв: "Карпати" – чемпіон, а москва – обов'язково впаде!Парастас за Андрієм Карбовником сьогодні о 19:00 у Козацькій дерев'яній Церкві Пресвятої Трійці УГКЦ (м. Львів, вул. Садибна, 1а).Чин поховання відбудеться завтра об 11:00 у Козацькій дерев'яній Церкві Пресвятої Трійці УГКЦ (м. Львів, вул. Садибна, 1а).
TGLIST.COM.UA
