Невелике продовження:Ми полетіли «додому», кожен до свого, не обмінявшись більше жодним словом — таємність понад усе. Будучи на службі ми не мали права жити у себе вдома біля рідних людей, навіть якщо наше військове поселення було поруч. Наші ряди запрягачів були поділені примітивно: жінки й чоловіки окремо. Окрім цього кожен  загін жив усамітнено в невеликому будиночку. У нас не було поварів чи прибиральниць ми все забезпечували самі, створювали домашній затишок. Я от наприклад в дитинстві дуже любив готувати й навіть мріяв мати свій ресторанчик на центральній площі нашого містечка. Але мій батько мав інші плани на мене. Тому він віддав мене на службу — бо це честь, це необхідно для кожної молодої особи, інакше ти неправильний. Насправді, тут я просто відбуваю свої три роки й сподіваюся, що у моєму загоні буде хтось достойніший за мене для майбутньої посади командира. А от Лівія… Лівія вже найкраща в загоні та групі Бордо. Окрім загонів ми маємо групи, які складаються з тридцяти драконів однакового кольору. На загальному шикуванні у великій долині відбувається щось неймовірно гарне й таке, що перехоплює дух своєю величчю та красою. Так от, зараз вона перша у відносинах зі своїм драконом, а ще вона неймовірно стріляє й знає настільки багато про ведення бою, що я просто шаленію. Я настільки добре розбираюся лише у випічці. Особливо у пирогах з фруктовою начинкою завдяки яким ми і познайомилися.Після важкої першої половини дня, я був голодний до паморочення в голові. На кухні мене чекав рис швидкого приготування, який залишили мені хлопці зі свого обіду. Наступний мій виліт аж за добу — нічний. Тому все, про що я міг думати — це настання темряви, щоб тихцем втекти до Лівії. Мені конче треба було з нею побачитись, доторкнутись до її волосся. Коли ми довго не зустрічаємося я завжди готую її улюблений вишневий пиріг, адже він так пасує їй кольором. Тож план мій був стандартний, годинку полежати, набрати продуктів у загальному складі та встигнути приготувати смаколик для неї. Знаю, вона оцінить.