Настпного ранку, бобер досить рано розбудив робота Місяця.— Сьогодні ти будеш допомагати збирати малих бобренят на свято-мʼято. І це останнє твоє завдання, дивись ніхто не має плакати. Зроби ласкаво, але міцно. Бувай-поспішай!— Я, я не вмію доглядати за маленькими, я ж ще сам дитина. — зі сльозами на очах сказав місяць. Він боявся, що більше ніколи не потрапить додому.Але бобер на те не зважав, а лише швиденько відвів його до спеціальної стійки, де лежали всякі приладдя: гребінці, зубні щітки, резиночки і все таке. За кожною стійкою стояла бобриха і наводила красу малим бобренятам. Біля стійки робота Місяця вже зібралася черга. Малі бобренята були сонні і не в гуморі.“Що ж мені робити”. — подумав малий. Він згадував, як мама і тато його розчісують, чистять зубки. А ще, як він тато вчив його ніжно розчісувати мамі волосся, і просив не шкрябати його. “Добре, я маю спробувати. Не здаватись, як каже тато”. Першою була дівчинка, з дуже пузнастою шубкою. Робот приклав всі свої вміння і зусилля, щоб розчесати її і повʼязати бантики. Мала пискнула один раз, але робот швидко дав їй гратися бантика, поки ніхто не помітив. А на останньому бобреняті, робот був вже такий стомлений. Що він просто закрив очі і провалився у безодню. ****Відкривши очі робот Місяць побачив маму і тата що обіймали його з двох сторін. — Мамо! — прокричав радісно малий і міцно обняв рученятами батьків. Та так міцно, що мамине волосся трохи залущло під його пальчиками. — Ой, вибач мам. Я просто хотів тебе дуже сильно обняти. — опустивши очі сказав малий.— Нічого, ти ж не хотів і вибачився. — лагідно відповіла мама.— Де ти був синку? — запитав тато. — Ми тебе всюди шукали.— Я, я вчився контролювати свої емоції. І хочу сказати, що я Вас дуже люблю.З того дня, тато з мамою весь час дивувалися, який ввічливий їх Місяць. Як він може стримувати свій гнів і образу. Як доросло він себе поводить. І дуже цікаво, що веселих ігор і обіймів стало так багато у них вдома, що просто не було місця для крику.Кінець 💕