— Вибач Гучнобобр, я не мав на тебе кричати. Ось, візьми будь ласка цю палочку. — Сказав робот, підійшовши до бобра. Бобер засміявся:— Хех-кхех! А ти розумний! Добре! Ходи відпочинь поки. Наступного дня, нагодувавши робота лісовими ягодами та грибами, Гучнобобр дав нове завдання: “Пройди так, щоб не впасти і щоб не напасти”. Цього разу малий не став кричати, йому дуже хотілося додому.— Але, як я зрозумію, що робити? — запитав робот Місяць.— Ну, Овва-Бува! Зараз ми йдемо з тобою на довгу екскурсію по греблі, ти все побачиш сам. І вони відправилися по великим деревʼяних сходах на самісінький верх, де якраз йшло будівництво. Йти було дуже важко. Бобри мешушилися, штовхалися, свистіли. А до того всього під ногами була купа мотлоху, кори і гілочок. Робот Місяць перецепившись два рази, був втомлений і розлючений. Його металеві кулачки знову стиснулися і засвітилася червона лампочка, його стримувала лише думка “Я маю не впасти, і нікого не вдарити”. І тут заговорив Гучнобобр:— Бачу ти з останньої сили тримаєш свої емоції-багоції. Що ж розумію, я теж не дуже люблю підніматися на греблю. Що хочешь когось стукнути ногою-вагою?— Якщо чесно, то так, дуже. — знітивсь Місяць.— Але ж ти розумієшь, що маленькому бобру буде боляче. Га-Ха? І що всі палочки тут лежать не просто так-сяк?— Розумію, але я люблю махати ногами, буцатись. — відповів робот.— От-тот, буцатись! — Гучнобобр сплеснув у долоні і вони перенеслися на зелену галявину де можна було пограти в футбол.— Ну то, буцай. — сказав бобер. Малий радіючи, що пройшов, ту кляту екскурсію, почав бігати з м’ячем по всьому полю, аж поки не спустився вечір і не треба було спати.— Залишився останній день. Спи малий-швидкий. — якимось, дивно лагідним тоном сказав Гучнобобр і робот дуже швидко заснув. Завтра кінець 🌞