— Матір Божа! — Пролепетав чоловік. Він зірвався зі стільчика та притиснувся до скляного панорамного вікна. Його очі перелякано розглядали звіра, а ноги почали повільно відступати до дверей у кухню. Вовчиця повернула голову набік і зосереджено за ним споглядала. До дверей залишалося зовсім трішки — чоловік одним ривком підбіг до них, відчинив і заскочив у середину. Одразу виглянув у вікно, та на вулиці вже нікого не було.— Що за хрінь собача! — вилаявся він уголос. У будинку стояла тиша, пластинка у програвачі закінчилася й тепер просто шипіла. Виглянувши у вікно ще раз, чоловік реготнув, відчуваючи, як страх відступає. У голові пролунала думка: “Оце так привиділось”.Він випив щоденну жменю вітамінів. Поглянув на посуд на вулиці й вирішив його не забирати. Одягнув чорний костюм з чорною сорочкою, спустився до свого гаража, що був в одному приміщенні з будинком, і поїхав на своєму пікапі вниз по дорозі.Біля підніжжя гори його чекав маленький офіс, що приносив великі гроші.— Доброго ранку, Іване Петровичу, — привітався охоронець біля шлагбаума. Та Іван Петрович, не відповівши, вже паркувався біля входу в невелике приміщення. У ньому працювала бухгалтерка, секретарка, два маркетологи та логіст. Основна кількість працівників була у лісі: пиляла, рубала, возила, складала, керувала важкою технікою — чим і приносила величезні кошти.Секретарок Іван Петрович міняв кожен рік, щоб близько не прив'язувались та не планували спільне майбутнє. Досить привабливий мужчина у розквіті сил, особливо зважаючи на його статок, чудовий будинок та холостяцтво, жив своїм найкращим життям.Чоловік з нахмуреним чолом мовчки пішов до свого кабінету. Там його вже чекала Аня, на лабутенах і в чудовому діловому костюмі, що безсоромно оголював частину грудей, коли вона нахилялася.— Доброго ранку, Ваня, ой, вибачте, Іване Петровичу.Далі буде ✍️