Я_тут_пишу | Що? Що таке? — сонна дівчина звелася на лікоть і розгублено шукала при...

— Що? Що таке? — сонна дівчина звелася на лікоть і розгублено шукала причину,через яку її могли б розбудити.— Ти чула? Вона тут! Вона виє прямо під вікном.— Хто? Я нічого не чула такого.— Глянь! — сполохано вже майже прокричав Іван.Дівчина закуталася в ковдру й підійшла до вікна, але на подвір'ї було пусто.— Любчику, то просто сон, — посміхнулася вона та погладила Івана по голові. — Ходімо в ліжко.Блідий зніяковілий чоловік на мить перетворився на наляканого хлопчика й слухняно пішов спати.Однак сон до ранку так і не прийшов. Він постійно чув якийсь дивний шелест, ще ніколи йому не було так страшно спати у своєму будинку посеред дикого лісу. Дочекавшись сьомої ранку, Іван Петрович тихенько виліз з під ковдри, одягнувся й помчав до містечка. Там він взяв у знайомого пʼять капканів та букет троянд для Ані, щоб не виглядати зовсім дивно перед нею. Коли він повернувся, вона ще спала, тож, прокинувшись, лише милувалася прекрасними квітами й закохувалася у свого начальника ще більше.День вони провели безтурботно, як і майже кожні вихідні. Смажили стейки, пили чилійське червоне вино, парилися в чані та кохалися. А увечері, коли стемніло, і Аня пішла в душ, чоловік швиденько прилаштував капкани в різних куточках двору. Сьогодні він міг спокійно спати. * * *Місячне сяйво сочилося серед туману, що оповив весь ліс, і будинок, і гори. Іван спав, широко розкинувши ноги на величезному ліжку. Зненацька його тишу і спокій розірвав дикий крик, що перейшов у скавуління чи навіть скиглення. Він скочив до вікна, та через білий, як вершки туман не міг бодай щось угледіти.— Холера! — Іван стукнув кулаком в шибу й побіг вниз по сходах, навіть слова не сказавши Ані. Він поспіхом відкрив сейф, де тримав мисливську рушницю, зарядив її тремтячими руками й вибіг на двір. Ліхтарів, які стояли на клумбах, майже нічого не освітлювали, лише кидали маленькі світлі плями у просторі. Іван Петрович тихо ступав босими ногами по доріжці з гравію, тримаючи зброю напоготові. Він рухався в сторону одного з капканів, що поставив під вікном. Зненацька там щось шурхнуло і він, не думаючи ні секунди, натис на спусковий гачок. Пролунав постріл. У відповідь він почув зойк. Швидко побіг до капкана і побачив чорний силует, що лежав на землі.— Ваня? — простогнала дівчина.— Аня! Господи! Що ти тут робиш? Якого хріна! — дівчина лежала в калюжі крові, що невпинно витікала з її живота. Її ногу затис капкан.— Зорепад Персеїди, я…я хотіла подивитися…я, — простогнала вона. Іван дістав її ногу. Він тримав голову дівчини на руках й шепотів:— Боже. Я…я думав це та сука, а це….Господи!— А це не я, так Іване,— неприродно низький голос пролунав за спиною чоловіка. Він сахнувся в бік і побачив два блискучих ока з туману. — Що ти таке? — пискнув чоловік, стоячи на колінах. Він поклав тіло Ані, яка більше вже нічого не казала.— Я — твоя Смерть. Не думала, що окрім лісу ти знищиш ще і її,— вовчиця кивнула головою в бік тіла. — В мене сьогодні подвійна здобич. — Вона вискалила зуби в посмішці.— Що ти мелеш? Я скоріше повірю, що я чокнутий, ніж в те, що вовки говорять,— Іван з переляканим обличчям дивився в очі звіру, а сам тягнувся рукою до гвинтівки.— Який ти боягуз, Ваня-Ваня. Все скінчено. Сьогодні. Тут. І зараз…Не встигла вона договорити, як Іван звів на неї зброю та натиснути на гачок не встиг: вовчиця випередила його, стрибнувши прямо на нього і впившись іклами в шию.* * *За відсутності нащадків у Івана, його частину лісу, маєток і вся компанія були передані місцевій громаді, яка змогла добитися законного статусу заповідника для цієї гори. Кінець.