Повідомлення telegram каналу - @tetiana_kozelska

«Айс Лате»
Марія крокувала по парку Шевченка, збираючись на крутий підйом від набережної. Легкий вітерець гнав перші жовті листочки по бруківці, як по гірському струмочку, швидко та невпинно. Дівчина відчувала пульсацію судин у скронях, старалася вдихати через носа, а видихати через рота, та це мало допомагало. Шия під густим русявим каре змокріла, в роті пересохло і їй доводилося постійно облизувати сухі губи.
— Добре, що взула кросівки. — подумала вона про себе.  — Але треба було не джинси, а нову шифонову спідницю одягти. 
Вже був другий тиждень вересня, та того дня температура прогрілася аж до двадцяти семи градусів за Цельсієм. Десь попереду дівчина побачила маф з кавою й пришвидшила крок в надії взяти собі щось прохолодне. Якби не Настя, її найкраща подруга, вона б зараз спокійно сиділа в офісі під кондиціонером, а не лазила отут по зустрічах. Анастасія регулярно призначала дівочі посиденьки, на яких вони обовʼязково робили серію щасливих та веселих фото. Які потім Марія під тиском подруги постила в соцмережі, ставлячи дурнуваті хештеги про дружбу та щасливе життя в моменті. 
До лоточка з напоями залишалося метра три, жінка відчула хвилю другого дихання і буквально підлетіла до нього, стала на пальчики, заглянула у віконце:
— Доброго дня, а чи є у вас «Айс Лате»?
— На жаль, вже не готуємо… типу осінь. — розвела руками бариста з яскравим синім волоссям та численним пірсингом на обличчі.
— Що, жодного холодного напою немає? — перепитала ще раз Марія.
— Лише вода у пляшці. — співчутливо відповіла продавчиня.
— Давайте.
Марійка відійшла на крок від мафу й випила одразу половину півлітрової пляшки «Моршинської Негазованої». Сіла на лавку перевести дихання. Дістала телефон. На екрані висіло кілька сповіщень про лайки в інстаграмі та коментар від самої ж Насті: Люблю тебе, зірочка. Дівчина роздратовано заблокувала телефон та кинула його в сумочку. Вона вже збиралася йти далі на роботу, як до неї підійшла молода і вагітна дівчина. Її обличчя було скривлене гримасою болю, а руки тримали спіднизу живота. Колір шкіри незнайомки виглядав настільки білий, що на якусь мить Марія подумала, що на ній костюм порцелянової ляльки. Жінка плюхнулась на лавку й застогнала. У Маші волосся стало дибки від страху.
— Вам погано? — запитала вона, поки її долоні мокріли.
— Умм… — прогнала вагітна. — Так.
— Викликати швидку?
Далі буде😊