Я_тут_пишу | І застигла, від хвилювання серце гупотіло у скронях, так сильно, що до...

І застигла, від хвилювання серце гупотіло у скронях, так сильно, що доводилося розтирати їх руками. Долоні спітніли. Вона встала налила собі холодної води. Випила склянку одним махом. Знову сіла й почула за спиною тихий ніжний жіночий голос:— Пиши… в тебе вийде.Жінка різко оглянулася та нікого не побачила. Перехрестилася. Взяла ручку.— Давай, обери першу історію про яку розкажеш.Зіна задумалася, так важко з поміж усього виокремити одну варту уваги думку. — Може про дитину, яка загубилася серед вагонів? — Знову залунав шепіт.— Та ні це занадто сумно. — Неочікувано для себе відповіла жінка й махнула рукою. Невидимий радник її не лякав, навпаки він вселяв їй спокій та віру в себе.— Тоді про Новий Рік в дорозі? — Продовжував голос.— Не знаю навіть, стільки пʼяних людей і сміху було. — Посмішка ковзнула по вустах Зіни.Голос затих.— Може, про той раз, коли дружина застала чоловіка в купе з коханкою? — Запропонувала сама Зіна.— Давай! — Радісно погодився радник.Жінка писала дві години не відриваючись, аж поки її руку не скував пронизливий біль. Вона охнула й відклала ручку. Списано було понад десять сторінок. Жінка заплющила очі, потерла їх та відкрила знову. Текст нікуди не дівся. Щаслива до сліз вона пішла спати. Наступного дня, коли Зінаїда Михайлівна сіла писати, вона прошепотіла:— Ти тут?— Тут. — Відповів голос і захихотів.— Ой, як добре. Скажи, хто ти? Чому з тобою мені так легко пишеться? — стурбовано прошепотіла жіночка.— Я Коронація. Я прийшла до тебе, бо відчула твою потребу писати. Ти дуже талановита! — швидко й захоплено говорила помічниця.— Але…але…що ти таке? Ти янгол? — Спантеличено запитала Зіна— Нехай я буду твоєю музою.Жінка задоволено всміхнулася й почала писати. Вона писала кожен день хоч би годину. До літа вона вже мала написаний готовий роман, що переплітав у собі безліч неймовірних історій з вагонів потягів. Написавши останню сторінку Зінаїда Михайлівна змахнула солону сльозу з щоки й вже відкрила ящичок столу, щоб сховати рукопис, як почула:— Твій роман має побачити світ, або хоча б Україну. Відправ його на конкурс Коронація слова. — прошепотіла муза.— Ой, та ні. Я соромлюся та й боюся. Ні-ні-ні.— Даремно, я знаю твій твір чудовий. * * *