Всім привіт, вчора написала для Вас коротку розповідь❤️Вечір скотився на двір непомітно, ніби стигле літнє червоне яблуко впало з дерева й розбризкало свої фарби по небу. Здавалось в повітрі навіть пахло яблучним сидром. Це все та стара деревина за хатою, що вирішила нав'язати в цьому році стільки плодів, що після грози вся земля забарвлена в рожевий.Аня стояла на сходах будинку накинувши на плечі теплу стару в'язану кофтину. Її руки були складені в замок. Білий кіт терся об її худорляві ноги, муркаючи, заглядаючи в очі. Чекав на вечерю. Очі молодої жінки бігали по вкритому рваними хмарами небу, губа тремтіла. Очі тримали сльози в собі, наводнившись. Погляд здригнувся, вона кліпнула й сльози скотилися по виразним вилицям на тонкі губи. Аня стисла міцніше пальці на руках, закинула голову. І прошепотіла:- Забери мене, як забрав його. Забери й зітри, як ти стер його! Ти не Бог - ти звір.З будинку долинув тонеький писклявий голосок:- Мам! Мама! Вона схлипнула, витерла сльози й пішла готувати вечерю вже на двох.