tereveni 📚

недавно завершила невеличкий курс Дани Павличко. і чесно сказати, я не очікувала настільки рефлексивної програми сесій, присвячених темі впевненості!здавалося б, ну, впевненість - це така риса характеру, яка в тобі є, або ні. але це не так.впевненість абсолютно набувний скіл, що починається із прийняття себе, пропрацювання своїх кордонів і дуже важливо — дії.так само не є магією і харизма особистості — вона має конкретні складові, які щоденними вправами насправді можна і варто в собі прокачувати.і синдром самозванця, до речі, теж тут поруч із цими поняттями ходить — не синдром, а радше сигнал, що тобі час зміцнити внутрішню опору.всього сім невеличких сесій, але позанотовувала купу класних підтримуючих і надихаючих думок, до яких тепер за нагоди повертатимусь.📍впевненість допомагає знизити стрес і розвинути внутрішню стійкість.📍впевненість — це в першу чергу можливість і сила любити і поважати себе. окрім того, це є вибір рухатися вперед попри страх.📍а от невпевненість формується:— з дитинства: заборони і обмежувальні висловлювання від батьків, зі школи, які стали нашими установками;— як захисна реакція;— через невдачі — ми асоціюємо себе із якоюсь конкретною невдачею у нашому житті. і коли маємо багато невдач, перестаємо вірити в себе.📍синдром самозванця приписує наші удачі везінню або співпадінням, і ми починаємо в це вірити.з цікавого: дослідження показують, що на цей синдром часто страждають здібні та успішні жінки.📍 стовпи харизми:— присутність — тут і зараз.людина, яка не відволікається у присутності інших, створює відчуття довіри і безпеки. присутність це також про власний спокій;— теплота — щира внутрішня доброзичливість, не через вигоду і без очікувань;— сила — стійкі і зрозумілі особисті кордони.📍впевненість — це цикл, а не стан.дія — успіх — визнання — самоусвідомлення — наступна дія…і так по колу. тому в роботі над розвитком цієї навички важливо сформувати систему щоденних підтримуючих дій, які дають відчуття успіху.💛 ну, і дуже в усьому цьому зімпонувала мені особистість Дани. людина відкрито розповідає про свій шлях створення себе: від повної втрати орієнтирів і себе у великому книжковому бізнесі та материнстві трьох маленьких дітей і аж до навчання в Оксфорді й ідеї побудови міжнародного бізнесу.ось тут 👉 https://t.me/danazenchat, до речі, Дана веде свій тг-канал, де так само розповідає надихаючі й пізнавальні штуки з книжок, навчання, життя. кому таких речей зараз не вистачає, придивіться.

цей сюр і досі часом не вкладається в голові.ось вночі під вибухи ракет і шахедів переношу дітей в коридор. вже за кілька годин веду менших в садок. гортаю переповнену жахом і болем стрічку соцмереж. поширюю збори, доначу на армію. доначу на підтримку колеги, чиє майно постраждало від обстрілу.намагаюсь підтримати себе. відволікаюсь емоційно, просто не можу дозволити собі навіть стояти поруч із ямою — знаю, як легко мені в неї впасти. від того нікому не буде користі. зрештою таки відволікаюсь. згодом провалююсь в сон.забираю дітей з садочка. мушу посміхатись і розказувати наші плани на пʼятницю — четвертий день народження нашого найменшого Мирославчика. йду з дітьми на тренування. добряче стряхую кортизол, відволікаюсь увагою на тіло. це дуже помічне. обіймаюсь, жартую, посміхаюсь подружкам, яких всім серцем обожнюю.готую вечерю. щось рефлексую про нещодавно прочитану книжку, відчуваю бажання поділитись про неї кількома словами. ділюсь на каналі.а потім знову гортаю вечірню стрічку соцмереж — і знову біль. невимовний біль від продовження страшних новин про втрати людей. дітей…а ще жахливо усвідомлювати, що якогось вечора інші люди можуть гортати стрічку, як зараз я, і бачити у таких же новинах незнайому їм жінку, мене… така реальність, на жаль, дуже можлива.і саме тому прямо зараз зі щемом у серці і пекучим від болю співчуттям мушу продовжувати своє буденне: готувати вечері, читати книги, виконувати робочі задачі, планувати дитяче свято, дивитись із дітьми мультики, тренуватись, докладатися гривнею до підтримки тих, кому це нині критично необхідно, подорожувати, купувати красивий одяг, водити дітей на гуртки і відвідувати театр.досі не вкладається в голові, що в корінь протилежні одне одному речі і в такій колосальній концентрації існують буквально у кожному метрі квадратному наших життів.сил нам🙏 📍сюди можна задонатити на 100 турнікетів для 71 бригади — https://send.monobank.ua/jar/5v8LpsJeMx

сподобався випуск «Це ніхто не буде дивитись» із психотерапевткою, яка спеціалізується на травмотерапії.в інтервʼю говорили про емоційно зрілих і незрілих батьків; патерни поведінки, яким слідуємо в дорослому віці, залежно від того, яких батьків мали в дитинстві; яких партнерів обираємо, як стосунки будуємо і тд.окрім тез, із подкасту винесла собі книжки з психології травми, стосунків і своєрідного селфхелпу. одну з них (на фото) вчора й придбала, другу слухатиму в Абук (скрін обкладинки в коментарях). а ще до списку докинула кілька книжок зі свого списку прочитаного. ділюсь із вами 🫶1. Що з тобою сталося, Брюс Д. Перрі і Опра Вінфрі2. Люби без ілюзій, Анна Топіліна3. Особисті кордони, Недра Ґловер Тавваб4. Емоційні гойдалки війни, Володимир Станчишин5. Стійкість: тяжко виборена мудрість для ліпшого життя, Ерік Ґрейтенс6. Як припинити долати неспокій і жити далі, Давид Цибенко і Костянтин Коробова також 3 надзвичайно потужні книжки від мене:7. Як вижити серед токсичних людей, Шагіда Арабі8. Гора з плечей. Як побороти 13 психологічних заборон, Марія Фабрічева9. Емоційний спадок, Галіт Атлас⁉️дайте знати, чи вам цікаві такі книжки, якимись коментарями чи реакціями. бо як на мене, це постійно актуальна література, якої ніколи не буває достатньо.

«мідноголовий демон», якщо любите нелегкі історії дорослішання і трушну атмосферу американських не романтизованих 70-80х.«там, де живуть книжки», якщо хочеться читнути книжку про книжки із детективною лінією і в контексті українських реалій до повномасштабної війни.«ненароджені для війни» читати всім і поділитись зі мною враженнями😁 — мені цікаво! бо для мене це дуже-дуже класні есеї з авторськими спостереженнями, рефлексіями, спогадами.до речі, книжка є на амазоні англійською і французькою — можна дарувати закордонним друзям.«усі персонажі вигадані. або ні» — те саме! 😅люди, яким я вже продала цю книжку (це зазвичай не фанати ромкомів, як і я), діляться, що вже читають і вже кайфують.та водночас додають, що перед покупкою їх відштовхувала обкладинка. тому великиии буквами: НЕ БІЙТЕСЯ ОБКЛАДИНКИ — книжка тошонада! для мене, Лаба — це суміш Карпи і Кузнєцової + вайб відпусткової Емілі Генрі.«вік червоних мурах», якщо художньо обрамлені тексти про реальні історичні події зазвичай крадуть ваше серденько. і якщо тема Голодомору вам зараз по силах.«наші змучені душі», якщо в літню відпустку хочеться взяти скляне читво по типу Колін Гувер.«квітка пустелі», якщо цікавитесь книжками про африканські етноси і в цьому випадку не вимагаєте витонченої художньої складової тексту.це були кілька моїх «якщо» для ваших вішлістів. дайте знати, чи гарний то формат. але не факт, що я на те зважатиму 😜#книжковийтравень

що робити, коли твоє життя тріщить по швах, ти стоїш над прірвою, але в серці все ще жевріє маленький вогник надії?Джоанна Біґґс, британська видавчиня і журналістка, знайшла або принаймні спробувала знайти, відповідь у книжках. в один із дуже кризових періодів свого життя — після розлучення й хвороби мами — вона звернулась до жінок, які вміли починати спочатку — не лише у житті, а й у письмі.виглядає так, що це дуже особистий, рефлексивний текст, в якому Біґґс розповідає про дев’ятьох письменниць, які змінювали себе і світ:🔹 Мері Волстонкрафт — феміністка з XVIII століття🔹 Джордж Еліот — яка писала під чоловічим ім’ям🔹 Зора Ніл Герстон — голос чорної Америки🔹 Вірджинія Вулф — та сама з «власною кімнатою»🔹 Сімона де Бовуар — філософиня і авторка «Другої статі»🔹 Сильвія Плат — поетеса і письменниця, яка писала «на межі»🔹 Тоні Моррісон — перша чорношкіра жінка-нобеліантка з літератури🔹 Елена Ферранте — загадкова італійка, яку читає весь світ🔹 і сама Джоанна Біґґс — бо ця книжка ще й про неїкожна історія — як розмова з подругою, яка пройшла через шторм і знає, як вижити. про втрати, свободу, материнство, любов, творчість і нові початки.словом, йти за нею сюди.але додам ще й кілька лінків на рецензії у змі:— guardian— newyorker— kirkus review

квітень, наче швидкісний потяг, що спізнюється в літо: щойно був — і вже нема.а от вражень лишив аж надто багато — я емоційно дистабілізувалась. тому план А: налаштувати рутину, аби пережити власний шторм без зайвих «наслідків».разом із тим квітень був максимально продуктивним. і в читанні теж📚— прочитала 2 книжки Вікторії Амеліної: «Свідчення» — збірка поезій як точкова, миттєва фіксація почутого-побаченого-відчутого... щемка і дихаюча поезія. і «Дім для дома», що потрапивв мій особистий топ. в тексті плеяда поколінь українців різного походження, мозаїка рефлексій про світочуття, петчворк історій і досвідів. велика для мене насолода, що усе це ми бачимо очима собацюри Домініка — просто люблю цей прийом 🐕 — вперше читала Дмитра Лазуткіна і його найновішу збірку «Будемо жити вічно». складно говорити про ці вірші так, аби когось спонукати їх прочитати. це тексти, які ти або відчуваєш і проживаєш, або ні — тоді відкладаєш, та чи повернешся (?)… вірші-спогади про війну, які автору неможливо було забути, а отже довелось ословити й висловити❤️‍🩹мені загалом поезія здається якимось окремим живим організмом. як берешся за неї, кожна збірка окремо (а іноді — вірш!) потребує якоїсь майже магічної, інтуїтивної синхронізації. не уявляю, як можна розумно говорити про сучасні вірші — для мене це суто коннект чуттів і невидимих енергетичних хвиль.— «Червоні хащі» і «Слово на літеру «Ф» теж успішно прочитані — хороші.— перечитали з моїми пацанятами детективні «Пригоди Містера Пінгвіна». попереду ще три частини з серії. колись її обожнювала доня, тепер тащиться Ваня. Мирко ж підслуховує під час вечірніх читань, доки не засинає. розважальне читво без особливого сенсового навантаження, ніби Агата Крісті для читачів 6-7 років.— три сотні сторінок «Мідноголового демона» позаду. тижнева перерва — і час повертатись дочитувати. та чи осилю? чесно, відчуваю сумніви. мені середина тексту, коли головний герой таки виривається з чіпкої павутини тотальних життєвих негод і трохи встаканює своє життя-буття, відчутно піднудила. але памʼятаю, зустрічала зачіпки, що ця пісня гратиме недовго — американські гірки мають продовжитись. словом, треба просто себе всадити за книжку.а що у вас по книжкам і настрою у квітні?

ютубчик палає 🔥 — лиш встигай дивитись!зібрала тут гарних подкастів, які можна переглянути цими вихідними у перервах між поїданням пасочок, яєчок і ковбасок.зберігайте! а перед тим киньте в мене сердечком чи вогником, чи чим душа забажає ☺️— другий випуск «Підпільних читань». цього разу у шоу, де коміки читають книжки, щоб вам не довелося, штурмують «Сім чоловіків Евелін Гʼюґо». роман, який мені свого часу дуже зайшов, бо обожнюю тексти із жіночою оптикою. а тут ще й кіноіндустрія, багато любові, лгбтк+ стосунки, дружба, заздрість, Голлівуд… коротше, ходіть подивіться, тут аж 5 читачів розкажуть вам що і до чого. однак будьте обережні — там трохи спойлерно.— інтервʼю керівника проєкту «Книга на фронт» Андрія Овчарука для LB Live. дещо про досвід служби, дещо про звичку читати, яка насправді для Андрія — перш за все дисципліна. і звісно, важливе про «Книгу на фронт»: для кого, як реалізовується, де і як можна посприяти проектові. дуже якась така людська бесіда вийшла.👉 до речі, підтримати проект книжками можна буде на «Книжковій країні» вже наступними вихідними на ВДНГ— розмова журналістки Лєри Широкової і психотерапевтки Марії Фабрічевої про дитячі травми, життєві сценарії та глибоко вкорінені заборони, з якими виростають діти. або не виростають, якщо їх не травмувати. як це не тавмувати? слухайте і читайте Фабрічеву.👉 до речі, знову ж таки на тій же «Книжковій країні» 27.04 о 18:00 у павільйоні 1 на ВДНГ Марія буде говорити, як не піддатися токсичним заборонам під час війни — цедуже цінна подія, повірте!— любіменький «Запах Слова». звісно, куди ж без нього. новий епізод, присвячений постаті Юрія Шевельова. +1 у скарбничку моєї підготовки до читання текстів знаного інтелектуала. ще не дивилась, але в планах цими днями.

Перше до КоринтянЛюбов довготерпить, любов милосердствує,не заздрить, любов не величається,любов боїться тваринним страхом,але продовжує йти,любов могла б здатися, залишити все,але продовжує йти.А інколи в любові прострелені ноги,або в ногах у любові осколки,і ноги її стискають турнікети,або ніг у любові більше немає.Тоді любов несуть її друзі.Любов риє окопи і живе в них,і гризе у них лід із розрізаної пляшки,коли хоче пити у мінус двадцять.Любов виходить на бойові чергування,піднімається на позиціїз грижами, з температурами, із простатитами, із контузіями, з астмами і алергіями, з високою імовірністю не повернутися,з думками про когось найважливішого.Все зносить, вірить у все, сподівається всього, все терпить!Любов розрізняє на слухвиходи градів, прильоти мін і рух танків.Очі любові болять,коли довго дивиться в тепловізор.Прокидається любов уночі, коли миші в бліндажі заповзаютьпід її бушлат.Інколи любовдовго блює у посадці після важкого бою.А інколилюбов закриває очі друзям своїм.І загортає їх в спальникиі виносить.Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.Бо інколи закінчується обстріл,і любові закривають очі,і друзі загортають її в спальники,і виносять.І тоді вонапереходить живим.«Тут були ми», Артур Дронь

засіла сьогодні за ютубчик — контент несеться колосальними темпами, встигати все схопити вже давно mission failed 🙉коротко про те, що подивилась, і що з того було норм:«підпільні читання» — стендапери поржали і покрінжували над «Не озирайся і мовчи» і Максом Кідруком.не в захваті, але мені здається, попереду можуть бути дуже жирні літературні гості й епізоди. загалом класний формат промоції авторів, їхніх творів і читання 🙌новий випуск «ебаут» із відповідями на коментарі — дуже сподобалось, якими справжніми у цьому випуску були ведучі. нічого особливого в самому випуску, але більше половини прослухала залюбки.«запах слова» — цікаве про книжкові премії. зокрема і чого хотілося б ще більше, про премію Смолоскип, яка «буксує», Книгу Року ВВС, яка «по суті нічого не дає», і про те, яка премія нам направду потрібна.спіймала кілька хороших думок на подумать.«сучцукрмуз» із Альбертом Цукренком — запрошений гість Василь Байдак про ефект пса Патрона, що трапився з Гігою; Жадана і страшних людей без почуття гумору. доречний і змістовний епізод 🔥поділіться, що з останнього переглянутого сподобалось вам?

🌸«Усі персонажі вигадані. Або ні» — це історія про Ліну, яка живе, ніби чужим життям, нав'язаним її контролюючим бойфрендом. Здається, він завжди знає, як краще. Та глибоко в душі Ліна мріє про інше: вона передчуває, що вітер змін ось-ось увірветься в її сірі будні. І доля таки підкидає їй шанс: подорож, яка змінює все, знайомства, які надихають на віру в себе, давно забута мрія, що знову нестримно стукає в дверіЛегкий та емоційний, цей роман зачіпає серце й дарує відчуття свободи, як літній бриз на морі. У колажі спробували передати атмосферу історії☺️Ось тут трохи цікавих матеріалів, які допоможуть вам ще більше зануритись у світ книжки 🙌⤵️➡️ Інтерв'ю для медіа WoMo з авторкою Юлією Лабою: про натхнення, синестезію, шизоїдний психотип і як це допомагає писати романи ➡️ Сміливість бути собою й повставати проти тиску оточення: 5 цитат із книжки «Усі персонажі вигадані. Або ні» у блозі Лабораторії➡️ «Дещо схоже на історію про Попелюшку та Фею-хрещену. А я ненавиджу цей троп». Уривок із книжки «Усі персонажі вигадані. Або ні» на DIVOCHE.MEDIAЗ нетерпінням чекаємо книжку з друку у квітні, а ви тим часом передзамовляйте її зі знижкою за посиланням🧡