tereveni 📚

з перших днів листопада традиційно дістаю різдвяно-новорічні чашки, переглядаю з дітьми Поттеріану, дедалі частіше вмикаю christmas oldies на ютуб мьюзік. дитячі читання теж перемикаємо у відповідний настрій, бо атмосферних зимових книжок маємо багацько — треба встигнути усі перечитати!в кінці місяця у свій дн найбільше з усіх подарунків чекаю на…сніг ❄️хоча б маленький, хоча б той, що тане, торкнувшись закалюженого асфальту — відчуваю від такого співпадіння незбагненну магію 🥰згодом після 23 листопада по хаті то тут, то там зʼявляються і дорослі зимові книжки. дістаю їх із полиць, розставляю так, аби обкладинки попадались на око. само собою, з усіх маркетів і книгарень, куди мені трапляється у цей період попасти, стаскую додому екземпляри до своїх чашково-книжкових колекцій. нині от тече слинка на цю вслівську мацьопку — поетична антологія, в якій класики і сучасники оспівують зиму. такі ніжні тексти — ну, шик! 💕і хоча з кожним роком помічаю за собою, що відчуття очікування зимових свят дедалі більше притлумлюються, невтомно берусь створювати собі й домашнім цю мерехтливо-солодку атмосферу. така вона, особлива пʼята пора року — за визначенням Тараса Прохаська у збірці «Суперсила Різдва».хто тут ще такий, романтічний нині? з чим плануєте йти в зиму: книжки, подорожі, настрій, імбирні печивка?..

презентували крутий артбук і відкрили виставку!в одній добротній книжці одразу 25 культових оповідань топових авторів укрліту: від Забужко і Жадана до Дністрового і Тараторіної. кожен із текстів ілюстрований ексклюзивними роботами творчої майстерні «Аґрафка» ❤️‍🔥це надзвичайно красиво — я придбала одразу 3: собі і на подарунки вчителям у школі доні. таке має стояти у кожній хаті, повірте.але головне і найкрутіше — виставка ілюстрацій, яку своїми руцями разом із колежанкою я вішала у Сенсі. наразі один з експонатів можна виграти за донат на ЗСУ 🇺🇦а це ну афігезні велетенські постери в рамах.розігруємо одразу 10 штук — шанси виграти величезні, розумієте.як взяти участь?до 30 вересня включно приходите в Сенс на Хрещатику, скануєте qr-код, донатите від 100 грн, підтримуючи Сили оборони і все!, чекаєте завершення виставки і розіграшу.лінк на банку даю — можна взяти участь, і просто сидячи вдома на дивані.але краще таки сходіть, сфоткайте і зробіть сторіс — наша література достойна того, аби про неї волали з кожної праски.https://send.monobank.ua/jar/6vwg8E3Cyj

окей, і цей гештальт закрито.Варя шукає відчуття безпеки і знаходить дещо дуже схоже на нього – відчуття ситості. Так народжується ритуал священного поїдання їжі, який зачаровує дівчинку на багато років і десятиліть. Попереду довгий шлях дорослої Варвари лабіринтами викривленої свідомості, спричинених цим помилковим ототожненням форми і змісту, їжі та любові. — https://savaryna.com/za-mamu-za-tataу мене не було очікувань щодо цієї книжки. з письмом Каріни Саваріної я знайомилась вперше, лише знаючи, що попередні її книжки були так само на не прості теми.загалом дуже сподобалось слухати книжку в аудіо. місцями мурашило, місцями було до краю гидливо, часом краялося серце... та зрештою книжка таки дарує певну надію. загалом враження точно не були рівними.для мене, це певного роду книжка-сповідь, з якої читач може винести головне — і вона це пережила, і вона живе далі, а значить, і я зможу.як на мене, цього більш ніж достатньо для терапевтичного роду читання.я радила би читати «За маму, за тата» не лише тим, хто має безпосередній досвід переживання РХП — це точно читання і для ширшого кола читачів в тому числі.

«і що це було? нащо я це слухала?» — такими були мої фінальні враження від роману Сашка Ушкалова «БЖД»🙈тоді пригадалось, що книжка десь точно проскакувала у відкритому книжковому клубі Сенсу. дуже швидко натрапила на відеозапис обговорення і кайфонула від його перегляду більше, ніж від прослуховування роману.🖇️ мабуть, «БЖД» існує нині в читацькому просторі і навіть трошки застрибує на другу хвилю свого прочитання, аби нагадати нам, яку ж розкіш ми усі колись мали! і це «колись» було всього 20 років тому, в українських нульових. ми могли дозволити собі безцільно снувати буднями, які не тиснуть на нас ні війною, ні пандемією коронавірусу. що, власне, і роблять головні герої «БЖД»: просто існують, бродять днями у якихось абсолютно неважливих справах, ні разу не тривожаться такими дрібницями, як випускний іспит з БЖД в універі і навіть фактом його провалу, встрягають у безглузді разборкі, тікають від них, аби зрештою усе це згодом повторювалось по колу.і хоча сюжет здається таким же беззмістовним, як і поведінка його героїв, загалом текст роману мені здався непоганим. принаймні десь на трієчку тягне.— тут є простір для посміятись, але частіше покрінжувати;— є ряд яскравих образних гачків, що вдало розгортають перед читачами абсурд подій;— є навіть певна динаміка (!) — лишень вона якась безцільна, ні до чого зрештою вона не приводить;— є атмосфера міста для ностальгії за Ха.словом, роман не для термінового прочитання чи прослуховування. радше мати собі на увазі, що можна взяти ще й ось таке читво, коли захочеться чогось вайбового про наші нульові.—якість звучання від АБУК і начитка Олексія Курбана — вкотре 💘

дуже хочу поділитись цим уривком. від болю самої історії стискається серце. та водночас є в ній дещо надважливе про батьківство — тотальне прийняття дитини такою, якою вона є.і нехай би не довелось жодному з батьків у світі пережити його аж настільки, та на жаль…Коли ми вперше розібралися, що Джейкоб хворий, що з ним щось негаразд, то обоє дуже намагалися швидко перебудуватися. Наприклад, ми ніколи не казали, що хочемо його послати до коледжу, просто сприймали це як належне, бо самі ж ми мали освіту.Та от тієї першої ночі в лікарні, після першого нападу, Лізел, якій завжди гарно вдавалось на 5-10 кроків усе планувати, сказала: «Що б це не було, однак він може жити довгим і здоровим життям, розумієш? Є гарні школи, які він може відвідувати, там його навчать бути незалежним».А я розізлився і звинуватив її в тому, що вона його занадто швидко і легко скидала з рахунку. Перегодя мені вже було за це соромно. Я нею захоплювався: як же швидко і плавно вона пристосувалася до факту, що дитина, яка в неї була, не стане такою, яку вона хотіла мати. Я захоплювався тим, що задовго до мене самого вона вже знала: суть дитини не в тому, чого вона може досягти в ім'я твоє, а в радості, яку вона приносить незалежно від того, чим вона викликана, навіть якщо її важко буде розпізнати, і що більш важливо, у радості, яку ти сам можеш їй давати.І до кінця життя Джейкоба я на один крок відставав від Лізел. Я зберігав надію на те, що йому покращає, мріяв, що він стане таким самим, як був, а от вона вже думала про те життя, яке доведеться вести, зважаючи на реальність. Він зможе відвідувати спецшколу. Гаразд, якщо не зможе, тоді буде в ігровій групі. Гаразд, якщо не гратиметься з дітьми, то однак проживе довге життя. Гаразд, якщо не довге, то хоча б коротке і щасливе життя. Гаразд, якщо не коротке, щасливе життя, тоді він проживе своє коротке життя гідно, і ми йому це дамо, і на більше вона для нього й не розраховувала. — «Маленьке життя»

вдома💛розкажу про нові плани.спілкуючись із друзями закордоном, зрозуміла, що моя англійська нині дуже просіла. втратила свій багацький словарний запас, швидку й красиву вимову на американський манер, разом із тим всім отримала дискомфорт і психологічний барʼєр в комунікації.мені дуже прикро втрачати свою англійську, бо ж напрацьовувала її впродовж багатьох років і в школі, і в універі, і пишалась своїм проживанням в штатах впродовж трьох місяців, викладала англійську три роки для класів від початкових до старших і була в тому, без сорому, моцною.розумію, що в Україні у мене просто немає потреби в тому рівні англійської, який мала. на жаль, жодна сфера мого життя нині не стимулює мене користувати свій досвід вповні. і мені це не подобається.тому я вирішила створювати цю потребу для себе сама. надалі планую взятися за такий план:— 2 фікшн книжки англійською на рік. по-маленьку, по-трошку, нехай по сторінці на день чи дві, але читати. колись у 2018 активне читання українських книжок мене дуже стимульнуло і допомогло перейти на українську в побуті. тобто цей інструмент зі мною гарно працює.до речі, думаю, тут і дитячу англомовну бібліотеку варто своїм дітям підтягувати, щось я і тут підзабила.— перегляд англомовних буктюберів. планую посьорчити мережею і виокремити для себе 3 найпопулярніші канали. і почати їх слухати. буде корисно і для роботи, і для своєї англійської.— подкасти. хочу активніше слухати англомовні подкасти на різноманітні буденні тематики, типу психологія стосунків, подорожі і тд. — розмовний онлайн-клуб раз на тиждень. маю знайому в Ірландії, яка такий клуб проводила деякий час до і ніби з осені планувала його відновити. сподіваюсь на те дуже.фільми і серіали англійською не зовсім моє. змі більше суто для роботи. тому ці канали до уваги не беру.як на мене, план непоганий.книжки вже з наявних вдома собі наготувала.буду вдячна вам, якщо поділитесь англомовними каналами і подкастами, якщо такі слухаєте🙏як у вас із англійською?

я всіма силами вірю — аж так подекуди по-дитячому і наївному, знаєте — що цей світ врятує відданість і підтримка одне одного. мабуть, це і зветься «любов» у ширшому контексті, як гадаєте?а ще вірю в людей, з якими співпрацюю. деякі з них надзвичайно потужні. але й потужним так само часом потрібна підтримка й опора. тим паче в такий турбулентний час, як зараз, в усіх сенсах — ви ж бачите, світ летить у чорну діру (а чи вже там?).сьогодні хочу запропонувати вам підтримати один із цінних українських медіа проектів, який знаю, — Divoche.media.його команда робить титанічні зусилля, аби впродовж вже-й-не-порахую-скількох-років створювати для нас із вами гідний контент про жінок і для жінок. це не просто платформа з новинами, але й максимально інклюзивний, етнічно й гендерно толерантний простір, де шанують і підтримують культуру, українську ідентичність, високі журналістські стандарти і фундаментальні людські цінності.для мене Дівоче.медіа — це про внесок у позитивні зміни українського суспільства, щонайменше.тож закликаю вас разом зі мною долучитись до підтримки медіа, яке наразі її дуже потребує.👉 оформити підписку на щомісячну підтримку на доступну для вас суму, або ж зробити разовий донат для роботи Дівоче можна 📍за лінком.

чи не щоразу, отримуючи новий випуск Reporters, кажу, що він найкрасивіший за попередні. і цього разу не зраджуватиму традиції — випуск неймовірний 🩵💛людина відповідальна перед ландшафтом, бо він — частина її ідентичності. з війною ми втрачаємо наш осмислений простір у ще більших масштабах. тож цим випуском хочемо зафіксувати ландшафти, які нас сформували. придивитися до них уважніше, прислухатися — і зрозуміти, що ландшафти — це не просто тло, а глибокі корені, з яких проростають наші памʼять, мова і спосіб бути у світі. — з колонки Марічки Паплаускайте, головної редакторки журналу.начиння — очі розбігаються! довжелезний матеріал про Крим із кількома розворотами фотографій, інтервʼю Ірини Славінської з Вахтанґом Кебуладзе, матеріали про Волинь і Карпати, чорно-білі архівні фотоматеріали з Донеччини і Луганщини…як?! скажіть мені, командо Reporters, як ви це робите?! прекрасні 👏відчуваю величезну втіху підтримувати видання і отримувати новенькі випуски першою, зберігати їх на особливому місці вдома, берегти для дітей і дітей їхніх дітей.🙌 доєднатись можете і ви за посиланням — https://theukrainians.org/community

🎥 документальна стрічка 1992 року, до якої ввійшли зйомки ще з 1989 після закриття останнього концтабору, в якому був увʼязнений і замордований Василь Стус.«Просвітлої дороги свічка чорна» — трисерійний фільм довжиною у 2 з половиною години зі свідченнями Вʼячеслава Чорновола, кадрами з виступу академіка Сахарова (того самого радянського Опенгеймера, який винайшов атомну бомбу) з великого пленуму, де він проголошує підтримку Стусу прямо з трибуни перед високочиновними партійниками; свідченнями сестри, сина, дружини і матері Василя ❤️‍🩹у фільмі інтервʼю з усіма найближчими побратимами й посестрами Стуса, які тримали з ним звʼязок до останніх днів; колегами, з якими вчителював у школі у Горлівці на Донеччині, колегами з Київського інституту літератури, звідкіля його виключили через роковий протест на кінопоказі «Тіней забутих предків» Параджанова.а ще у фільмі неперевершена начитка віршів Стуса — і зізнаюсь, в моїй голові вони звучать набагато простіше і не так багатогранно. це варто чути!🔥дивовижний фільм, який подивилась на одному подиху. і хочу, аби про нього знали всі!лишень тепер — після прочитання книжки Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» (ще половинку лишилось осилити), після перегляду менш глибокого, але таки вартого уваги фільму «Ваш Василь» (👉про нього з лінком на перегляд писала тут — https://t.me/tereveni_club/1506) і цієї стрічки «Просвітлої дороги свічка чорна» (у вільному доступі на ютубі), переді мною таки знялась завіса з особистості Стуса і когорти поборців українських дисидентів.відчуваю, для мене Стус нині посувається якнайближче до Тараса Григоровича. яка ж це була сильна людина, яка не зламалась попри страшенний тиск; людина, яка вже у свої три десятка років мала чіткі передбачення долі українського народу!це історія, яка здатна втримати кожного з нас у миті відчаю і знесили 🫂 — знайте, якщо вам потрібен був мотив і натхнення, аби впритул підійти до читання і пізнання цієї частини нашої з вами історії, ось він.і тут мені б так хотілося ще й засипати вас фактами, які дізналась про Стуса. та мені не стане символів для допису. і зрештою, цей шлях пізнання кожен із тут присутніх, на мою думку, має пройти самостійно.і ні, не соромно про це дізнаватися лише зараз. соромно не дізнаватися про це ніколи.крокую далі, дочитуючи справу Василя, зібрану Кіпіані, і збірку поета, видану в Абабі. опісля, сподіваюсь, мені стане часу і сил на дослідження згаданих імен дисидентів. бо збирати цей масштабний пазл мене надихає.👉 лінк на фільм — https://youtu.be/fYOv9q_2uyY?si=CXYRXaUJ-iZaC8brдивіться, діліться з іншими, вивчайте, досліджуйте, відкривайте!

червневе прекрасне 🌿або ж підсумки прочитаного за минулий місяць❤️‍🔥закінчила кропітку роботу над «Гора з плечей» — колосальна книжка для тих, хто відчуває в собі ресурс працювати зі своїми автоматичними паттернами поведінки і реакцій, змінювати стандартний хід думок і дій на ті, що приносять більше згоди з собою й ближніми. книжка із вправами — не для погортати і закрити.🤤за день проковтнула «Історія українського хліба» — нонфік про українські звичаї хлібовипікання — надзвичайно глибока тема для дослідження себе і українського культурного коду.окрім дивовижних фактів про народні вірування й обряди, повʼязані із землеробством і хлібом, історикиня Людмила Герус також приділяє особливу увагу періоду Голодомору в Україні, а також образу хліборобства у творчості наших художників світового визнання.🌧️ловила меланхолію у період червневих злив під «Нерухомість» — майте книжку на увазі на такий же настрій. не читала ще попередній текст Ані Грувер, але дуже хочу порівняти. спостережливий і пластичний текст із увагою до деталей, в міру щемкий, але максимально чуттєвий.🩶познайомилась із творчістю Дністрового. «Сіра пейна» — люксова повість про українського художника, який переживає кризу життєвого періоду. отримала велике задоволення від авторського стилю книжки.🌸«а що, якби?». саме так книжка «Девʼять життів Роуз Наполітано» запрошує до різноманітних дискусій впродовж читання девʼяти сценаріїв життя однієї жінки. сподобався текст попри те, що книжки із плутаною хронологією — не мої улюблені.читання для спостережливих.однозначно дещо з цього попадає в мій топ року. але що, дізнаємося через півріччя ☺️а що у вас прекрасного трапилося в червні❓