Розкажу вам одну особисту річ

В останні роки помічала що в мені поєднуються два стани. З одного боку - допитливість. А з іншого - нуляча памʼять

Чи то пульс низький, чи тиск, чи ферритин треба перевірити. Але не суть )

Я 2 роки вчила білети з водіння, дивилася як інші здавали і розуміла, що я нічого не памʼятаю

Так само було зі спробами вивчити англійську. Наче базовий мінімум є, але глибоко, щоб писати на ньому, нема

І памʼятаю приїхала свекруха і мені сказали або через місяць їдемо здавати теорію з водіння, або чекаємо наступного року.

І я штудіювала білети розуміючи, що have no clue шо там. Наче знаю, через 2 дні не знаю. І памʼятаю останній тиждень, де я вчила майже через біль. Одна помилка в білеті - проходжу тест заново

І само собі: «Аня, люди ж вчать!»

І так знов… Знов… знов

І коли на екзамені всі нервово розказували що здають впʼяте, я пішла і здала без помилок за 2 хвилини

По відчуттям наче на дорозі, де я розбивала руками каміння, розцвіли квіти. І ти не зрозумієш ту радість якщо не відчуваєш цей біль

Зараз у мене є нові виклики

І даються вони мені так само важко
З відчуттям що я тупа
Що в мене нуляча памʼять
Що я топчусь на місці
З буквальними приступами нудоти і мушками в очах

При тому, що я впевнена людина. Але мозок любить робити те в чому ти впевнена і обходити те, в чому ні

От як зі спортом. Ходити 10000 кроків прикольно, а те від чого кріпатура - нє

І от наприклад зараз розтяжку роблю. І оце відчуття коли все болить, але водночас розумієш що такої пластичності ніколи не було. І її не може бути якщо не розтягуватися

І банально щоб мати що не мала, треба робити те що не робила

І це ой як непросто. Але того варте

***

Лекція в понеділок по психосоматиці, але деталі ввечері