Corvus hunnorum

Коли люди, що іменують себе «громадськими активістами», голосно скаржаться на «тиск поліції на КиївПрайд», а вже за кілька годин самовдоволено переносять захід під стіни Михайлівського Золотоверхого — святині, що пережила імперські бомби, ГУЛАГ і 90-ті — це не боротьба за права. Це фарс. Це нова літургія симулякрів: під білими хоругвами толерантності — заклики до МЗС, а за риторикою «утисків» — співпраця зі структурами, які жодним чином не заважають «бунту».У той же день, коли ці «пригноблені» збирались на площах, консервативна молодь, ветерани та праве студентство — ті, кого наше суспільство нібито поважає, — були загнані в бетонні мішені: на Почайній, на Виставковому, на Майдані. Військові куртки, українські шеврони, навіть сам вигляд — це вже привід до затримання, ідентифікації, психологічного тиску. «Мілітарі» — тепер ознака «радикала».Дві політичні групи — два режими ставлення.Перша — з усіх боків обрамлена інституційним лібералізмом. Можна голосно звинувачувати державу, поліцію, традицію — й почуватися не просто у безпеці, а в статусі недоторканного. Їхній «бунт» — це театральна репетиція під захистом влади.Друга — консервативна, антисистемна, свідома. Її вина — лише в тому, що вона є. Що пам’ятає. Що не зраджує своєму кодексу. За це — кайдани, кордони, обшуки.Це й називається — не подвійні стандарти, а цілком свідома вертикаль упокорення. ☨ Гарнізон ☦️ | Долучитись | Чат | Підтримати

Політична боротьба Миколи Міхновського Микола Міхновський (1873-1924)походив зі шляхетського роду Міхновських. Проте до кінця ХІХ століття вся ця шляхетність існувала радше на папері — родина втратила маєтки й вплив. Микола народився на Полтавщині, навчався в Харківському університеті, і вже змолоду став на шлях боротьби за незалежну Україну.У 1891 році приєднався до Братства тарасівців. Їздив до Львова, де на відміну від Російської імперії, українство підтримувалося австрійською адміністрацією.Після заборони Братства, Міхновський продовжив діяльність як публіцист і громадський діяч. У 1900 році став одним із засновників Революційної української партії (РУП) і написав головну ідеологічну працю українського націоналізму — «Самостійна Україна», у якій уперше відкрито проголосив ідею повної політичної незалежності України.Коли РУП згодом ухилилася в бік марксизму, Міхновський заснував нову силу — Українську народну партію (УНП), яка залишалась послідовно націоналістичною. У 1904 році в Харкові організовував акції проти російських імперських пам’ятників.Під час Першої світової війни Міхновський намагався створити українські частини в армії Російської імперії, за зразком Українських січових стрільців в Австро-Угорщині. Йому вдалося організувати Полк імені гетьмана Полуботка, який, однак, був кинутий російським командуванням на фронт у Румунії, фактично для знищення.У липні 1917 року полк Міхновського підняв повстання проти слабкої і соціалістичної Центральної Ради, але заколот зазнав поразки. Після падіння Української Народної Республіки Міхновський підтримав гетьманський переворот, став близьким до Української демократично-хліборобської партії (УДХП) та Петра Болбочана. Разом з ними планував переворот, щоб передати владу в руки українських офіцерів — але змову було викрито.Залишившись майже без союзників, Міхновський на деякий час почав співпрацювати з отаманом Григор'євим, який теж шукав третій шлях між червоними й білими. Згодом емігрував на Кубань, до Кубанської Народної Республіки, однак не поїхав далі, навіть коли край захопили більшовики.У 1924 році повернувся до Києва, де невдовзі був заарештований НКВС. Офіційно оголошено про його "самогубство", однак усі факти вказують на те, що Миколу Міхновського вбили чекісти.

Річка ПолтваПолтва — це річка, яка колись текла просто через центр Львова. Вона бере початок на північ від міста і є правою притокою Західного Бугу. У середньовіччі Полтва була важливою складовою міського життя — на її берегах стояли млини, вона слугувала джерелом води, а згодом стала і каналізаційним стоком.У XIX столітті, у зв’язку з бурхливим розвитком міста, Полтва почала перетворюватися на екологічну загрозу. Через зростання населення, відсутність системи очищення стічних вод та викиди з підприємств річка сильно забруднилася. Замість джерела життя вона стала джерелом смороду і хвороб.Тому у другій половині XIX століття міська влада ухвалила рішення сховати Полтву під землю. Річку поступово почали перекривати склепіннями, перетворивши її на частину каналізаційної системи Львова. Цей процес тривав до 1920-х років. Сьогодні річка повністю тече в тунелі під проспектом Свободи та Оперним театром.Полтва і досі залишається важливою частиною львівської інфраструктури, хоч і прихованою від очей. Її підземний маршрут досліджують спелеологи та історики, а для львів’ян і туристів вона є загадковим нагадуванням про те, як змінюється місто з часом.

Повстання Сімабара (1637–1638) — це одне з найбільших селянських повстань в історії Японії, яке відбулося на південно-західному острові Кюсю, зокрема в регіонах Сімабара й Амагусі. Воно мало релігійне та соціальне підґрунтя і стало останнім великим збройним виступом християн у феодальній Японії.Причини повстання-жорстокість феодалів (особливо Мацукура Кацунобу),релігійні утиски — багато селян у цьому регіоні були християнами. Після заборони християнства у 1614 році почалися переслідування: примусове зречення віри, катування, страти.Повстання розпочалося наприкінці 1637 року. Повстанці складалися переважно з селян, колишніх самураїв і християн. Загальна чисельність повсталих становила приблизно 30–40 тисяч осіб. Їхнім духовним лідером став Амакуса Сіро — 16-річний харизматичний юнак, якого вважали божим посланцем.Повстанці захопили кілька замків, а потім закріпилися у замку Хара, де тримали оборону протягом кількох місяців. Влада відправила велике військо для придушення повстання — близько 120 тисяч воїнів, а також залучила голландські кораблі для обстрілу замку з моря.У квітні 1638 року, після тривалої облоги, замок Хара був узятий штурмом. Усі захисники були вбиті — жертвами стали близько 37 тисяч повстанців, включно з жінками та дітьми. Амакуса Сіро був страчений, а його голова виставлена на загальний огляд.Повстання стало приводом для повної ізоляції Японії від зовнішнього світу,християнство було остаточно заборонене.

Порожнеча влади: чому державні інститути не мають власної сутностіВлада — це явище, яке здається непохитним та всесильним, але якщо придивитися, її суть виявляється порожньою. Жодне явище не має власної сутності, і влада — не виняток. Її існування підтримується виключно колективною вірою та суспільним консенсусом. Коли ця віра зникає, влада розсипається, ніби-то пісок через пальці. Буддизм вчить нас бачити справжню природу речей — їхню порожнечу“Все, що виникає через умови, не має власної природи”(Нагарджуна з “Муламадх’ямака-каріка”)Влада не існує сама по собі — вона виникає внаслідок різних причин: страху, покори, віри в авторитет, тощо. Усе це — умовні фактори, що створюють ілюзію сили. Згадаємо приклад падіння імперій та диктатур, які здавалися незламними. Як тільки народ втрачав віру в правителя, як тільки народ втрачав віру у його звʼязок з системою влади, влада руйнувалася, демонструючи тим самим власну примарну природу. Державні інститути — це також лише форма, що не має власної сутності. Вони функціонують, поки люди вірять у їхню силу та необхідність. Зруйнуйте цю віру — і інститути перетворяться на порожні будівлі, безпорадні символи, таку ж примару. Така сама природа ілюзорного тотального панування правителів“Якщо у всьому світі немає нічого постійного, то чому ж ви шукаєте опору в тому, що саме по собі порожнє?”(Будда з “Дхаммапади”)Це усвідомлення порожнечі влади звільняє людину від страху перед авторитетом. Коли ми розуміємо, що вся система побудована на суспільному консенсусі, суспільному договорі, ми починаємо бачити свою власну силу та відповідальність за зміни, відповідальність за самих себе. Буддизм наголошує на принципі співзалежного походження, що означає взаємозв’язок усіх явищ. Влада правителя залежить від покори підданих, а авторитет інституту — від довіри до нього. Якби кожна людина усвідомила ілюзійність цих структур, системи влади б руйнувалися під тиском нової свідомості“Справжня влада народжується не від сили примусу, а від здатності надихати інших.”(Далай-лама XIV з Інтерв’ю для BBC, 1997)Це підводить нас до ключового висновку: влада — не всесильна і не є непорушна. Вона — лише колективна віра в авторитет, що тримається на умовних переконаннях та страху. Коли ми усвідомлюємо порожнечу влади, ми більше не підкоряємося автоматично, а починаємо діяти свідомо, беручи відповідальність за своє життя та суспільство, беручи відповідальність за наші дії. Якщо ми зрозуміємо, що влада — лише проєкція колективної свідомості, колективних переконань, то зможемо змінити цю проєкцію, зробити її більш гармонійною та людяною☸️Українська Консервативн️а Дгарма🪷