Сьогодні говорили про зловтіху. Визнати, що ми іноді зловтішаємося, може потребувати сміливості. Хоча це ж дуже природна реакція. Цікаво, що у неї є кілька механізмів і задач.Наприклад, я зловтішаюся, коли бачу прильоти по складах росіян. У цьому випадку зловтіха - наче повернення справедливості, сатисфакція.Якщо хтось поводився з нами некоректно чи несправедливо, а ми не отримали компенсації, його невдача може сприйматися нашим мозком як винагорода.Коли ми довго переживали безсилля й несправедливість, будь-яке покарання винного приносить полегшення. Це відчувається як: «Нарешті світ почув мої молитви». У нашому випадку - ЗСУ. Це повертає відчуття контролю і передбачуваності.Зловтіха цікаво продовжує тему емпатії. Вона пов'язана з нашою потребою бути серед інших. Ми ж соціальні істоти. Більше співчуваємо своїм. І можемо зловтішатися разом зі своїми, коли чужим прилітає. Але є ще один «неприємний» вимір зловтіхи. Він пов'язаний із заздрістю.Ми постійно визначаємо своє місце на внутрішній і соціальній мапі. Де я зараз? На якій сходинці? Хто я серед інших?Коли людина, яку ми сприймали як успішнішу, з якою себе порівнювали, яку вважали «вискочкою», помиляється, зазнає невдачі, дистанція між нами ніби зменшується. І нам стає безпечніше. Наша тривожна, невротична частина в цей момент трохи заспокоюється, бо порівнювати себе з іншими буває дуже боляче.Цікаво, що під час зловтіхи в мозку активуються центри винагороди, насамперед вентральний стріатум - ті самі структури, які беруть участь у переживанні задоволення й очікуванні винагороди. Уявіть – саме тому чужий програш чи невдача в цей момент можуть сприйматися як наш власний виграш. І саме це приносить нам задоволення. Я якось для себе визначила, що зрілість проявляється і в тому, як ми переживаємо успіхи та невдачі інших.Коли людина довго переживала безсилля – зловтіха більш ніж нормальна. Проблемою вона стає тоді, коли це єдине, що може приносити нам радість. Коли ми отримуємо задоволення лише від приниження інших, чужих помилок чи поразок. Коли нам потрібен чийсь програш, щоб відчути власну цінність.Зловтіха - лише автоматична реакція, знайома майже всім. Я думала сьогодні, що важливо, щоб наша самооцінка була настільки міцною, щоб зловтішання не стало нашою єдиною стратегією відчувати себе впевнено та стабільно поруч з іншими. Щоб наше відчуття свого власного місця, сходинки було міцним. Я часто на семінарах пропоную уявити себе на троні свого життя. А щодо ворогів... Зараз зловтіха може додавати нам сил. Допомагати витримувати. Нехай усе їм повертається.Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз