Сьогодні після прогулянки мила лапки песику, а кінологиня спостерігала за моїми діями. Каже: Ну звісно, він забирає лапку. Ви ж торкаєтесь там, де йому лоскотно. А я ж начиталася всієї можливої інформації: де, як і чим мити лапки. Але в жодному джерелі не йшлося про те, що песику може бути лоскотно. У багатьох собак є ділянки на лапах, особливо між пальцями, на подушечках і ближче до зап'ястка, які дуже чутливі. Це може викликати автоматичний рефлекс - песик забирає лапу. І я зрозуміла, що в нашого одна лапка чутливіша за інші. Я дуже ціную спостереження людей, які передають не лише теоретичні знання, а й практичний досвід. Які вчать не тільки того, що робити, а й спостережливості та чутливості. Бо за інструкціями й протоколами можна правильно зчитати сигнал, але невірно його відкалібрувати. Можна не помітити самого досвіду того, з ким взаємодіємо. Ми можемо прочитати десятки книжок про те, як правильно підтримувати дитину, партнера, друга чи клієнта. Але найважливіше питання іноді звучить не: «Що?», а: «Як саме в як саме зараз це відчуває інший?»Бо можна все робити дуже щиро й правильно, але торкатися саме того місця, де саме цьому конкретному Іншому лоскотно. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз