Сьогодні у мене була запланована зустріч із вчителями, вчительками та тьюторами з прифронтових територій. Після виснажливої ночі я налаштовувалась, думала, що моя втома природна. Але для тих, для кого я сьогодні маю бути, цей досвід постійних обстрілів взагалі став звичним. Я думала, що можу швидко зробити, щоб бути «для них». Вийшла в сад. І вперше цього року вирішила походити босоніж по траві. У нас в саду, в якому не встигаю нічого робити - справжня лісова галявина. Подекуди трава по коліно, конвалії і багато різних квітів. Сьогодні я стояла серед них, наче у власному лісі. Зазвичай, коли я ходжу босоніж по землі, це дуже приємні доторки. Шовкова трава, розігріта земля. А сьогодні вона була холодна. Буває такий стан і у нас - назовні начебто квітучість та все яскраве, а всередині холод. Але навіть коли земля ще не зігріта, вона здатна дарувати квіти. Бути тією, що може на собі нести та приймати. Бути родючою. Це було таке красиве внутрішнє відчуття – наче ще один дозвіл і заспокоєння. Твоя втома і холод не означають, що тобі немає чого дати. Доброї безпечної ночі і відновлення нам ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз