Я сьогодні читала про медуз. Медуза майже повністю складається з води, приблизно на 95–98%. Тому вони такі прозорі. Медуза не має легень, але “дихає” всією поверхнею тіла, кисень просто проходить крізь неї. У медуз є дуже давня нервова система. Сигнали не йдуть в один центр, а розходяться хвилями через усе тіло. Тобто вона ніби “відчуває усією собою”. Є медуза, яку називають “безсмертною” - Turritopsis dohrnii. Замість старіння й смерті вона іноді “відкручує” свій життєвий цикл назад.Уявіть, коли вона переживає стрес, голод, якісь пошкодження - її клітини можуть почати процес трансформації, регресу. Доросла медуза ніби “розчиняється” й повертається до стадії поліпа - своєї дуже ранньої форми життя. На початку свого життя медуза схожа на маленьку морську рослину, прикріплену до поверхні каменя. Потім із цього поліпа знову можуть вирости нові медузи.…Я подумала, що іноді наш людський регрес - коли дитина після складних подій може тимчасово поводитись, як дитина молодшого віку: проситися на ручки, боятися відпускати маму, хотіти світла вночі - це спосіб нервової системи повернутися до точки, де можна «безпечно перепочити» і знов починати «зростати». Класна ідея: можливість завжди починати життя спочатку. А ще будь-яка медуза, через те, що складається майже повністю з води, якщо потрапляє на берег - просто розчиняється з часом, випаровується. Можливо, стає дощем? Звучить, як жива легенда чи казка. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз