Я сьогодні читала про медуз. Медуза майже повністю складається з води, приблизно на 95–98%. Тому вони такі прозорі. Медуза не має легень, але “дихає” всією поверхнею тіла, кисень просто проходить крізь неї. У медуз є дуже давня нервова система. Сигнали не йдуть в один центр, а розходяться хвилями через усе тіло. Тобто вона ніби “відчуває усією собою”. Є медуза, яку називають “безсмертною” - Turritopsis dohrnii. Замість старіння й смерті вона іноді “відкручує” свій життєвий цикл назад. Уявіть, коли вона переживає стрес, голод, якісь пошкодження - її клітини можуть почати процес трансформації, регресу. Доросла медуза ніби “розчиняється” й повертається до стадії поліпа - своєї дуже ранньої форми життя. На початку свого життя медуза схожа на маленьку морську рослину, прикріплену до поверхні каменя. Потім із цього поліпа знову можуть вирости нові медузи.… Я подумала, що іноді наш людський регрес - коли дитина після складних подій може тимчасово поводитись, як дитина молодшого віку: проситися на ручки, боятися відпускати маму, хотіти світла вночі - це спосіб нервової системи повернутися до точки, де можна «безпечно перепочити» і знов починати «зростати». Класна ідея: можливість завжди починати життя спочатку. А ще будь-яка медуза, через те, що складається майже повністю з води, якщо потрапляє на берег - просто розчиняється з часом, випаровується. Можливо, стає дощем? Звучить, як жива легенда чи казка. Доброї безпечної ночі ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз