Глянув ще сьогодні «Гамнет» Хлої Чжао і якось фільм в мене не попав: і не сподобався, і не розлютив. Це історія про Агнес, дружину Вільяма Шекспіра, яку майстерно зіграла Джессі Баклі, і яка переживає втрату сина. Сам Вілл тут теж є у виконанні Пола Мескаля, але він більшу частину стрічки або відсутній, або десь на другому плані. Як на мене, основна проблема цього фільму в тому, що по факту він починається десь із середини, а першу годину нам показують не те щоб сильно цікаві стосунки Агнес та Вільяма, які можна було б як мінімум скоротити на добрі півгодини, а може і більше. Так могло б бути в рази цікавіше дивитись фільм дізнаючись про деталі стосунків головних героїв вже після спільної травми. В кіно є такий відомий принцип «показуй, а не розказуй», тобто замість проговорення якихось речей простіше їх показати. Але є такий момент, про який нечасто говорять, а саме про непоказане-невідоме, яке часто дуже добре підсилює драматургію. І от саме в цьому я і бачу втрачену можливість «Гамнета» – не показувати геть усе про стосунки Агнес і Вілла, а залишити за дужками на додумування глядача. І от тоді стрічка спрацювала набагато краще.