Не очікував, що кайфану, але «Мавка: Справжній Міф» – це справжнє guilty pleasure, де місцями фільм досягає рівню «так погано, що аж добре». За сюжетом група студентів-біологів на чолі з професором, якого грає Вʼячеслав Довженко, відправляється в наукову експедицію в ліс. Їх одразу попереджують, що в лісі лютують мавки з русалками, і в решті одну з цих мавок збиває головний герой Лукʼян і, звісно ж, закохується в неї. Далі звісно ж розвивається історія з неможливим коханням, усілякими підступами та містикою. При першому погляді може здатись, що «Справжній Міф» навіть компетентне кіно, ну якщо заплющити очі на продактплейсмент, якого вже підсвідомо очікуєш в крінжкомедіях, але аж ніяк не в романтичному фентезі. Ну і попри крінжово й продактплейсмент (Господи, особливо коли в фіналі на півекрану показують Оушен-плазу з рекламою дезодоранту), фільм тягнуть в прірву картонні діалоги, місцями деревʼяна і надмірна акторська гра, а також доволі дешеві ефекти. З останнього я сміявся найбільше, бо різноманітного диму і туману в стрічці більше ніж в будинку Снуп Дога.При цьому подача стрічки не стовідсотково серйозна і декілька жартів тут все ж є, але це все ж не кітч і не експлотейшн, тож фільм породжує один з моїх улюблених феноменів в кіно, коли фільм стає смішним не через жарти, подачу чи геги, а саме через контраст між тональністю та виконанням. Тобто нова «Мавка» дуже хоче бути хорошим і класним кіно, але всередині вона такою не є, від чого і стає смішно. Шкодую, що подивився майже в пустому залі, бо, як на мене, при колективному перегляді «Мавка: Справжній Міф» може бути ще смішнішою. А якщо ще робити ковток якого алкоголю, то десь в фіналі можна добряче так накваситись.