обіцяла показати файне — тож ось воно: «терпливі ґеновефи, безсоромні магдалини» анни бжезінської, свіженька популярна медієвістика, яка впала мені в око яскравою обкладинкою, а в серце — відгуками, бо як можна не зачаруватися такими відгуками?не знаю, чи факти в цій книжці правдиві, якщо так — треба визнати величезну репортерську роботу, хоча від книжки й виникає враження історичної фантастики. та загалом мені не сильно сподобалося це істеричне фемінізування, хоча останнім часом воно й стало правилом. або отак:кепський «фемінізаторський» текст... ніяк не зрівняється з книжкою яцка ковальського «середньовіччя. розвінчання міфів. бойовий підручник». там — конкретика, цитати, здебільшого авторські переклади.тут — окремі не до кінця верифіковані оповідки. «якесь ваше вино занадто виноградне, ніяк не зрівняється з оцією котлеткою» 🙄у книжці, до речі, 50 сторінок бібліографії (і вказані джерела кожної історії), у разі сумнівів у документальному підґрунті можна було б до них догортати, чи що. утім, за рекомендацію щодо яцка ковальського дякую, почитала зміст — виглядає на щось пристойне попри потворну обкладинку і специфічну назву.після трьох розділів — бо, перш ніж розказувати про книжечку, я сіла трошки надчитати, щоб не осоромитися, як один критик із «філобіблоном», й очуняла над сороковою сторінкою — складається враження чарівної, хоча й подекуди меланхолійної, легко написаної книжки про життя окремих жінок у середні віки (адже не існувало монолітного середньовіччя, а тим більш монолітної жіночої ситуації в середньовіччі). анна бжезінська пояснює, що ми можемо знати про ці історії, а чого точно не знаємо, і нагадує про специфічну оптику джерел: от, наприклад, у нас є історія про вагітну черницю і пов'язане з нею чудо, яку записав спеціально запрошений для засвідчення чуда монах, котрому ця подія дала аргументи для полеміки, учасником якої він саме був, а в ній є купа точок, де цю історію могли свідомо чи ненавмисно деформувати заради промовистішого повідомлення. деякі розділи книжки — як-от перший, про дівчину, яка в записці просить дозволу чувати й читати цілу ніч зі своєю наставницею, — спираються суто на три рядки джерела; але навколо цих трьох рядків розбудовані контексти, з яких виходить дуже приємна мікроісторія. із відгуків я чекала, що книжка буде зліша й іронічніша; поки що найфемінізаторськіша річ, яка мені трапилася, — це доволі стримана нотатка про те, що ранньосередньовічне християнство охоче залучало жінок до місійної праці, «але якось так дивно складалося, що, щойно минав перший героїчний етап християнізації, раптом набували ваги традиційні жіночі чесноти, а моралісти квапливо вирішували, що треба оточити побожних дів ретельнішою опікою. звісно, для їхнього ж блага». страшно уявити, як автори відгуків зреагували б на ейлін павер.ну й так, усі ці історії вичитані в середньовічних першоджерелах, на які текст постійно покликається; не знаю, звідки, на думку другого коментатора, беруться конкретика й цитати в інших авторів, яких він схвалює.одне слово, мені подобається, як воно написане, і подобається, як воно горить. сподіваюся ділитися сюжетами.насамкінець — кумедне: алегорія дедукції з ранкового допису довго лежала в мене в чернетках, чекаючи свого часу, а потім я побачила її на обкладинці цієї книжки і зрозуміла, що се доля. #вартечитання