Екстерналізатори — найпомітніші діти в сімʼї. У ранньому дитинстві вони влаштовують істерики без приводу, потім стають підлітками, які постійно потрапляють у халепу, а подорослішавши, продовжують створювати проблеми собі й іншим.З якими неприємностями вони б не стикнулися, екстерналізатори завжди знаходяться в центрі уваги батьків і отримують більше енергії і турботи, ніж інші діти.Інтерналізатори більше покладаються на внутрішні ресурси, тому здається, що не потребують стільки уваги й виховання, як екстерналізатори. Такі діти соромляться просити про допомогу і намагаються вирішити свої проблеми самостійно.Інтерналізатори не хочуть бути тягарем для когось. Це робить їх невибагливими дітьми, на яких легко не звертати уваги.Їхня звичка розраховувати тільки на себе може призвести до того, що заклопотані або егоцентричні батьки бачать, що дитина добре обходиться без їхньої участі. Частково це так: діти-інтерналізатори досить самостійні та не потребують постійного контролю, але це не означає, що їхніми почуттями можна нехтувати.Оскільки емоційно незрілі батьки вважають, що діти-інтерналізатори здатні подбати про себе, вони дозволяють цим незалежним дітям проводити більше часу поза сімʼєю.Але, незважаючи на те що інтерналізатори можуть бути досить самостійними, вони все одно хочуть налагодити стосунки з батьками і відчувати їхню увагу. Емоційна невидимість — важке відчуття для будь-якої дитини, а надто для чуйних та емоційно налаштованих інтерналізаторів.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"