Якщо в дитинстві ваші батьки або опікуни не реагують адекватно на ваше справжнє «я», одного разу ви вигадаєте спосіб встановити з ними звʼязок. Замість того, щоб залишатися собою, ви розвинете рольове «я» або «псевдо-я» (Bowen, 1978), яке забезпечить вам надійне місце у вашій сімейній системі. Це рольове «я» поступово замінить природне вираження справжнього «я». Рольове «я» може бути заснованим на позитивному переконанні на кшталт «Я стану настільки самовідданою людиною, що інші побачать це й обовʼязково похвалять і полюблять мене» або на негативному — «Я змушу їх так чи інакше звернути на мене увагу».Процес народження рольового «я» несвідомий, ніхто не робить цього навмисно. Ми створюємо його поступово, шляхом спроб і помилок, спираючись на реакцію інших людей на зміни в нашій поведінці. Незалежно від того, яке рольове «я» ми побудували — позитивне чи негативне, у дитинстві ми вважали, що це найкращий спосіб стати частиною сім'ї.Подорослішавши, ми продовжуємо грати свою роль, сподіваючись, що хтось по-справжньому зверне на нас увагу і нарешті покриє нестачу батьківської [любові].Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"