Статистика telegram channel - @smilyvo

Нагадаю, Джон Боулбі (1979) стверджував, що всі люди наділені примітивним інстинктом, який змушує їх вважати знайоме — безпечним. Тому, якщо ви виросли поруч з емоційно незрілими батьками, вас можуть підсвідомо приваблювати егоцентричні люди, які звикли використовувати інших. Багато моїх клієнток, які опинилися в абʼюзивних стосунках, пригадують, що в старших класах «хороші» хлопці їм не подобалися.Ба більше, уважні чоловіки зазвичай здавалися їм нудними, тобто, якщо поведінка хлопця не була достатньо егоїстичною або домінантною, він їх не приваблював.Цих жінок збуджувало відчуття невідомості, яке викликали в них егоцентричні чоловіки. Але чи була це справжня пристрасть? Чи це — відгомін дитячої тривоги у відповідь на дії егоїстичної людини, яка бажала їх використати? Один із принципів схема-терапії, яку розробив Джеффрі Янг (Young and Klosko, 1993), полягає в тому, що люди, яких ми вважаємо дуже харизматичними, підсвідомо спонукають нас повернутися до сімейних негативних моделей поведінки. Янг попереджає, що така миттєва хімія може бути ознакою небезпеки і вказує на те, що в глибинах психіки активізувалися саморуйнівні дитячі ролі.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"

Можливість виражати себе з емоційно незрілими людьми — важливий акт самоствердження, який показує ваш намір бути окремою особистістю з власними думками й почуттями.Раніше ми говорили про цей важливий крок у підході, заснованому на усвідомленні рівня зрілості: висловитися й відпустити.Важливо відмовитися від переконання, що, якби батьки вас любили, вони б вас зрозуміли. Ви — незалежна доросла людина й можете жити без розуміння батьків. Можливо, у вас ніколи не буде таких стосунків із батьками, про які ви мріяли, але ви можете зробити кожну взаємодію з ними більш комфортною для себе. Ви можете чемно говорити з ними, коли вам захочеться, і відрізнятися від них, не виправдовуючись за це. Висловлюючись перед батьками в такий спосіб, ви залишатиметеся собою, навіть коли вони вас не розуміють. Сенс вираження своїх почуттів полягає в тому, щоб бути вірним собі, а не змінювати батьків. І завжди є імовірність того, що вони можуть любити вас, не розуміючи.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"

Важливо усвідомити, що дитячий досвід повної безпорадності може травмувати. Коли в дорослому віці такі люди знову стикаються із цим переживанням, це може спричинити у них відчуття краху й призвести до таких думок: «Я нічого не можу зробити, і ніхто мені не допоможе». У дитинстві чутливих інтерналізаторів могло настільки вразити це почуття, що вони й далі вважають себе жертвами, які не можуть нічого контролювати і перебувають під владою могутніх людей, які відмовляються давати їм те, що їм вкрай потрібно.Навіть якщо вам притаманне таке відчуття жертви, ви завжди можете повернути собі право просити про допомогу і що найважливіше — просити так часто, як це необхідно.Звичка діяти на власний розсуд — це протиотрута від травмівного почуття безпорадності. Хоча дитинство поруч з емоційно незрілими батьками дало вам обмежене уявлення про те, що може запропонувати життя й стосунки, сподіваюся, ви починаєте розуміти, наскільки широкі ваші можливості. Ваше зобовʼязання перед собою — просити про те, що вам потрібно.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"

Батьки, яким потрібно все контролювати через своє постійне відчуття тривоги, часто вчать своїх дітей не тільки того, як вони мають поводитись, але й того, що їм відчувати і думати. Діти-інтерналізатори сприймають такі настанови близько до серця й іноді доходять висновку, що їхній особистий внутрішній досвід якийсь неправильний. Емоційно незрілі батьки вчать своїх дітей соромитися будь-яких своїх проявів, якщо вони не властиві батькам. Саме так діти можуть почати сприймати свій унікальний характер і навіть таланти як щось незрозуміле й неприйнятне.Діти-інтерналізатори, яких виховали емоційно незрілі батьки, часто соромляться проявляти таку поведінку:• ентузіазм;• спонтанність;• сум і горе, які вони відчувають через біль, втрати або зміни;• нестримні вияви любові;• звичка говорити те, що вони справді думають і відчувають;• вираження гніву у відповідь на несправедливість чи неповагу.З іншого боку, їх навчають, що такі переживання й почуття нормальні або навіть бажані:• слухняність і шанобливе ставлення до авторитетів;• захворювання або фізична травма, які дають батькам більше сили й контролю;• невпевненість у собі й сумніви у власній цінності;• такі самі вподобання, як у батьків;• відчуття провини й сорому через недосконалість або несхожість;• готовність завжди вислухати, особливо страждання й скарги батьків;• стереотипні гендерні ролі: як правило, дівчатка мають усім догоджати, хлопчики — бути сильними.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"

Якщо вас виховували емоційно незрілі батьки, все своє дитинство ви ходили навшпиньки навколо страхів людини, яка боїться емоцій. Сімʼї, які створили такі люди, тримаються на стосунках злиття і схожі на фортецю, яка захищає своїх творців від страху індивідуальності. Емоційно нестабільні і незрілі батьки сприймають індивідуальність дитини як загрозу, оскільки відчувають страх, що колись вони їх покарають і покинуть. Якщо ви міркуєте незалежно, то можете одного разу почати критикувати їх або взагалі піти. Вони почуваються набагато безпечніше, сприймаючи членів сімʼї як передбачуваних вигаданих персонажів, а не окремих особистостей.Для батьків, які одночасно бояться і справжніх емоцій, і того, що їх покинуть, щирість і відкритість дітей — тривожне свідчення їхньої індивідуальності. Ці батьки відчувають загрозу, коли діти висловлюють справжні почуття, оскільки це робить спілкування непередбачуваним і, як вони вважають, може зруйнувати сімейні усталені звʼязки. Саме тому діти, намагаючись захистити дорослих від тривоги, часто приховують свої справжні думки, почуття чи бажання, які можуть порушити відчуття безпеки батьків.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"

Також емоційно незрілі батьки іноді маніпулюють релігійними принципами, щоб викликати в дітей почуття провини за те, що вони чогось хочуть для себе.Ось так релігія, яка має надихати й давати надію, перетворюється на спосіб змусити слухняних дітей надто перейматися потребами інших.Діти не здатні збудувати особисті кордони, які можуть захистити їхні запаси енергії. Тож їх потрібно навчати піклуватися про себе. Це може статися лише тоді, коли дорослі звертають увагу на бажання дітей і допомагають усвідомити потребу у відпочинку, співчутті й повазі. Наприклад, чуйні батьки вчать своїх дітей помічати й визнавати свою втому, а не змушують їх переживати тривогу і вважати себе ледачими через потребу у відпочинку.На жаль, емоційно незрілі батьки настільки зосереджені на собі, що не помічають, коли їхні діти сильно переживають або занадто стараються. Вони з більшою імовірністю скористаються чутливістю й турботливістю дитини, ніж захистять її від зловживання. Якщо батьки не вчать дітей належного догляду за собою, у дорослому віці такі діти не зможуть підтримувати здоровий емоційний баланс між своїми потребами й потребами інших.Особливо це стосується інтерналізаторів. Через свою налаштованість на інших вони можуть так сильно зосередитися на їхніх проблемах, що перестануть приділяти увагу власним потребам і не помітять, як їх руйнує роль емоційного рятівника. Крім того, вони таємно сподіваються, що їхня самопожертва й постійна емоційна робота колись поліпшить їхні нещасливі стосунки. Що більші в інтерналізаторів труднощі, то наполегливіше вони працюють.Якщо вам такий спосіб вирішення проблем здається нелогічним, згадайте, що цілющі фантазії базуються на уявленнях дитини про те, як покращити ситуацію.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"

Багато дітей-інтерналізаторів оптимістично вірить, що в дорослому віці зможе самотужки побудувати задовільні стосунки з будь-якою людиною, якщо будуть сильно її кохати. Одна жінка, розмірковуючи про свій невдалий шлюб, сказала так: «Я вважала, що моїх почуттів вистачить на нас обох».Інтерналізатори звикли проявляти безмежне співчуття і робити левову частку емоційної роботи у спробах ладнати з близькими, тому протягом тривалого часу можуть не помічати, як сильно втомлюються, тимчасом як партнер взагалі не змінюється.Інтерналізатори іноді компенсують емоційну холодність партнера, намагаючись грати за обидві сторони: вони поводяться так, ніби у стосунках є взаємність, коли насправді її немає. Наприклад, вони можуть подякувати за терпіння людині, яка завдає незручностей, або постійно проявляти щиру увагу й зацікавленість до егоїстичного партнера, який ніколи не віддячить їм взаємністю. У дитинстві вони настільки добре адаптувалися до ролі, у якій вони забезпечували емоціями всіх членів сімʼї, що надалі автоматично поводяться так з усіма. Інтерналізатори компенсують нестачу залученості інших людей, сприймаючи їх, як приємніших та уважніших, ніж вони є насправді.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"

Одного разу на сеансі терапії Лія, яка виросла в атмосфері емоційної занедбаності, вибачилася переді мною за те, що вона «досі в депресії». Вона була впевнена, що її смуток мене дратує.Лія вважала, що мені кортить почути про поліпшення її настрою, адже тоді я буду почуватися успішною терапевткою. Їй було важко уявити, що мені цікаві її справжні почуття. Таке мислення стало результатом поведінки її холодної і критичної матері, яка дратувалася щоразу, коли Лія виражала емоції. Зрештою дівчина дійшла висновку, що найкращий спосіб сподобатися людям — стати «симпатичною» людиною без емоційних потреб. Тож вона приховувала свої почуття й намагалася грати роль, яка сподобається іншим.У дитинстві Лія старалася бути незалежною. Вона часто запитувала себе: «Як я можу стати самодостатньою? Як зробити так, щоб почуватися безпечно?». Їй не спадало на думку, що діти не мають відповідати на такі запитання. Тільки емоційно уважні батьки могли б підказати, що їй достатньо просто бути собою.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"

Люди часто не уявляють, що були емоційно занедбаними, доки вперше про це не прочитають. Коли ці люди звертаються до психотерапевта, як правило, вони вважають, що в дитинстві їм приділяли достатньо уваги. Проте глибший аналіз часто допомагає їм пригадати ситуації, які свідчать, що в дитинстві вони не отримали достатньо піклування. Ці спогади часто містять у собі або почуття самотності й незахищеності в потенційно небезпечних ситуаціях, або відчуття того, що батьки чи опікуни недостатньо дбали про них. Зазвичай такі діти просто знали, що їм потрібно бути пильними, триматися сторожко і дбати про себе самотужки. ...Як ви вже знаєте, самодостатність дітей-інтерналізаторів може створити враження, що в них немає особливих потреб.Оточення вважає, що з ними все буде добре, навіть якщо залишити їх без нагляду. Таких дітей часто називають «маленькими дорослими», а батьки сподіваються, що вони завжди будуть діяти правильно. Діти охоче беруть на себе роль самодостатньої людини, і це призводить до того, що в дорослому житті вони витрачають левову частку своєї енергії на потреби інших.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"

Екстерналізатори — найпомітніші діти в сімʼї. У ранньому дитинстві вони влаштовують істерики без приводу, потім стають підлітками, які постійно потрапляють у халепу, а подорослішавши, продовжують створювати проблеми собі й іншим.З якими неприємностями вони б не стикнулися, екстерналізатори завжди знаходяться в центрі уваги батьків і отримують більше енергії і турботи, ніж інші діти.Інтерналізатори більше покладаються на внутрішні ресурси, тому здається, що не потребують стільки уваги й виховання, як екстерналізатори. Такі діти соромляться просити про допомогу і намагаються вирішити свої проблеми самостійно.Інтерналізатори не хочуть бути тягарем для когось. Це робить їх невибагливими дітьми, на яких легко не звертати уваги.Їхня звичка розраховувати тільки на себе може призвести до того, що заклопотані або егоцентричні батьки бачать, що дитина добре обходиться без їхньої участі. Частково це так: діти-інтерналізатори досить самостійні та не потребують постійного контролю, але це не означає, що їхніми почуттями можна нехтувати.Оскільки емоційно незрілі батьки вважають, що діти-інтерналізатори здатні подбати про себе, вони дозволяють цим незалежним дітям проводити більше часу поза сімʼєю.Але, незважаючи на те що інтерналізатори можуть бути досить самостійними, вони все одно хочуть налагодити стосунки з батьками і відчувати їхню увагу. Емоційна невидимість — важке відчуття для будь-якої дитини, а надто для чуйних та емоційно налаштованих інтерналізаторів.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"