Одним з найсильніших аргументів проти християнства та узагалі існування Бога Біблії є наявність страждань. Якщо Бог – благий, люблячий і всемогутній, то чому у світі стільки страждань? І хоч би як християни не намагалися відповісти на філософсько-інтелектуальну сторону цього питання (свобода волі, гріхопадіння тощо) – з емоційною стороною все дуже складно. "Бог тебе любить" звучить як ляпас для жінки, яка отримала звістку "зниклий безвісти". "Бог має план на твоє життя" звучить як насмішка тому, кому діагностували невиліковну хворобу.Але триєдиний Бог Біблії чесний з нами. Він не каже, що страждання - це ілюзія; Він також не стверджує, наче страждання неважливі. Вони в тій чи іншій мірі "гарантовані" нам на цій грішній землі. Бог також не дає жодних гарантій віруючим – слідування за Ним не дає "покращеного захисту", часто навіть навпаки. І через авторів Писання Творець каже нам "носіть тягарі одне одного", "плачте з тими, хто плаче" та "безперестанку моліться". А ще Він, неочікувано для всіх, "вривається" в цей світ і стає одним з нас.Як би там не було, а Різдво відбувається посеред страждань. Муки породіллі, страх такого дивного батьківства, тривога батька, соціальна відчуженість (з точки зору сучасників Марія "нагуляла" дитину, а Йосип був просто дурник), втеча до Єгипту, вбивства невинних дітей... З нашого боку можна навіть сказати, що Бог не шукає легких шляхів. Навіщо це все? Невже не можна було зробити інакше?Але у всьому цьому ми бачимо Вифлеємську зірку, що яскраво палахкотить посеред темного хмарного неба. У немовляті ми бачимо надію на зцілення людства. Ми бачимо обітницю остаточної перемоги над смертю, звільнення від гріха та життя на оновленій землі. І, що неймовірно важливо в наш час – ми бачимо обітницю суду і справедливості. Саме тому ми і святкуємо Різдво – нагадати собі про надію посеред страждань.