Повідомлення telegram каналу - @smilyvo

Над чим я ще зараз працюю – приймати реальність без оціночних суджень. Особливо в світлі того, що мені не так просто тепер контролювати те, що відбувається.
До прикладу, тепер, коли син має якісь перипетії зі сном – прокидається вночі, прокидається рано, не хоче засинати, чи хоче засинати з якимись незрозумілими умовами, коли він чогось вимагає чи має якісь потреби, я не можу чергуватись із чоловіком у задоволенні цих потреб.
І я не можу змінити реальність і змусити малого спати, бо я розумію, що він має свої причини, чому не може чи не хоче заснути.
І тут є два шляхи.
Шлях 1: йолки-палки, це жахливо, та скільки можна вже, мій день зруйнований, я не висплюсь, не відпочину і коли вже це все закінчиться. Я буду зла і недобра до всіх і всього.
Шлях 2: він прокинувся (не заснув), що ж, така реальність, зараз щось спробую... не помогло? Ну нічого. Значить далі роблю те, що треба робити, продовжую свій день. Так, я втомлена і невиспана, але так буде не завжди. Я можу мати хороший день попри це.
Можна визнавати, що тобі важко, що в тебе є потреби і щось з цим робити.
А можна добивати себе думками по типу: "Я жахлива мати, жахливий працівник і вже точно жахлива християнка", "Невідомо, коли мій чоловік повернеться, чи повернеться взагалі і в якому стані...", "Я не впораюсь і розсиплюсь", "Моя дитина буде травмована на все життя і ростиме нещасною без батька" і т.д.
Взагалі стараюсь працювати зі своєю токсичною вірою в те, що я маю з усім справлятись, та ще й до того мені не має бути важко. Так от я звикаюсь з думкою, що мені є і буде важко, але факти свідчать про те, що я справляюсь. І "не все пропало", якщо у мене "поганий" день.
Коротше, застосовую принципи когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), бо інакше буду страждати більше, ніж того вимагають обставини.
До слова про КПТ – хто також тривожник (я тривожник в ремісії) і знає англійську, раджу цей плейліст.