Доброго дня. В мене з дитячих травм,це те,що я спала з маминою нічнушкою,де був її запах. Бо вона багато років хворіла,була лікарнями,а я була біля дідуся й бабусі. Були моменти коли її виписували до-дому просто помирати. Одного разу мамі стало погано тато покликав сільську фельшерку,вона намагалася привести маму до життя. Це не вдавалось,засвітили свічку,щоб мама не померла без свічки. Я маленька,років 5 сиділа біля мами на дивані,бачила страх в татових очах,та безпорадність фельшерки. Моя мамуська,не могла зі мною гратися,чи просто вийти погуляти, бо їй ставало погано. Аж тепер я зрозуміла,що в моєї мами ,була депресія і все,що з нею пов'язано. Клята депресія,яка вкрала в мене дитинство... Яка з часом і до мене добралася,в різних своїх масках та відтінках... ПТСР ,в мене з'явився після двох шлюбів,де в першому мене до пів смерті бив чоловік,змушував наливати у відро води,щоб мав чим мене відливати,сексуальне насилля від нього,змушував їсти зіпсуту їжу,і ще багато чого. В той час,коли він з мене знущався,я не могла закричати, заплакати ,щоб не розбудити маленького сина,бо чоловік міг його вбити,якби почув його плач... Я вирвалась від нього,хоча це було дуже важко. Бо він був при посаді і все контролював. Я просто замовила таксі,в якому ми з сином їхали лежачи 120 км.щоб не було нас видно у вікно,щоб йому хтось не сказав і щоб він нас не наздогнав,бо я точно знаю,що це був би останній день життя. В чужому місті з чотирирічним сином,без грошей... Та,все владнала,заради мого маленького синочка,який дивився на мене поглядом дорослої людини і все розумів. Малесеньке моє чудо,який гладив мене по волоссю і казав-мамуська,все буде добре. І по інакшому не могло бути... Але я в друге вийшла заміж і тут мене чекало,ще одне випробування. Чоловік виявився запійним алкоголіком. Також при посаді і знов недоспані ночі, страхи,нерви. Але хоч не бив... Я тягала його лікарнями, відкачували,він на колінах клявся,що востаннє... Згодом я навчилась сама ставити крапельниці,розбиратись в ліках та діагнозах,ставити катетер для відливу сечі,бо не давало природним шляхом сходити,пропадав глотальний рефлекс де я також ставила катетер через ніс і годувала шприцом,збитою на блендері їжею ...і т.дІ в мене почався,на той час незрозумілий для мене стан... Привіт ДЕПРЕСІЯ та ПТСР,аж тоді до мене дійшло конкретно... Я обрала себе, розлучилась,та не все так просто. При незначному стресі ,голосному звуку,крику,суперечці,в мене відкати. Вже 3 роки лікування,а ще 5 років я бігала по лікарях не знаючи,що зі мною є. На сьогоднішній день,другий чоловік вже покійний,та я ще й досі не можу сказати,царство йому небесне... І оці "лікарі",з яких жоден не підказав піди до психіатра ,ще сміють тепер ОБВИНУВАЧУВАТИ СКРИПНИК ЄВГЕНА ВАСИЛЬОВИЧА,в різних їхніх здогадках?! Якби не ВІН,я б мабуть вже не була жива... За,що безмежно ЙОМУ вдячна.п.с.-ЖІНКИ, ЛЮБІТЬ В ПЕРШУ ЧЕРГУ СЕБЕ!(З дозволу автора і анонімно )