«Кухня терору» Вітольд Шабловський, ВСЛ Наче то був 2020 рік і мені треба було для чергової підбірки новинок у Vogue прочитати «Як нагодувати диктатора». Я не знаю, але прочитала її за пів дня, бо це було захопливе чтиво. Шабловський розказує історії кухарів, чиї історії часто ігноруються. Кухарі ніколи не помітні. Але як насправді багато може сказати їжа і звички. У «Кухні терору» він зосереджується на історії Радянського союзу: від Леніна до Голодомору, від Чорнобиля до останньої страви срср в Беловезькій пущі. А ще розповідає про те, що їла царська сімʼя перед смертю, як Сталін багато жер, а Брєжнєв просив смаженої картоплі з салом, що Гагаріна могло вбити некипʼячене молоко, як люди виживали в Голодомор і під час блокади Ленінграду і про кухарок в Афганістані. Найцікавіше, звісно, мені було читати про кухарок Чорнобиля про яких я чула і читала трохи і до того. Але це трохи інші історії: про те, як ліквідаторам хотілось тільки пити, як шоколад могли продавати нечесні люди поза Зоною, як молоді кухарки помирали від опромінення. Ну воно і ясно, це сфера моїх інтересів. Шабловський нікого не цензурує у висловлюваннях і така вже правда (як і в «Як нагодувати диктатора»), що люди часто закривають очі на злочини. Навіть якщо це стосувалось їх сімʼї. Інші ж зізнаються, що вірили партії, поки не зрозуміли як було насправді. Але я очікувала, що він розкаже про кухню «простих людей». Про всі ці майонезні салати, дефіцити товарів, штучний голод, заборону щось садити, знищення полів чи виноградників. Саме ж так будується імперія через їжу. А у Шабловського – це історія, розказана через погляд кухарів. Книжка класна, але ажіотаж, здається був завеликим.P.S. Ще одна історія мого серденька про Мусафір