Статистика telegram channel - @sho_to_read

Друзі, Андрій Левченко, наш видатний музикант з US Orchestra, співзасновник Рисі та автор bubny_in_ukraine скоро іде служити, і ми збираємо гроші на ремонт авто для його майбутнього підрозділу в Азові 🔥 Андрій — один з найбільш помітних, талановитих і впливових музикантів сучасної традиційномузичної сцени, хлопець, якого люблять всі, дослідник, який захоплює своїми неймовірними пригодами і знахідками, чесна і щира людина, яка дає усім приклад того, як жити згідно своєї сродної праці та робити неможливе можливим, чоловік, що своєю роботою сильно впливає на розвиток української традиції, викладач і ментор молодих музик, який має багато учнів в Україні й за кордоном і багато друзів-дідів: сільських музикантів, до яких він їздить в експедиції останні 10 років, і від яких він навчився грати так майстерно.Коли хтось із музик обирає іти служити, це одночасно і сумна, і важливо-урочиста подія, бо з одного боку, подібних людей одиниці, тому стане помітно менше музики, а з іншого — більше шансів, що і традиційна музика, і наша спільнота, наше суспільство збережуться та розвинуться, бо вороги передусім прагнуть знищити нас як націю і зруйнувати нашу ідентичність — і це їм не вдається завдяки нашим воїнам.Тому підтримайте збір на ремонт авто для Хорунжої служби Азову, куди незабаром долучається Андрій — лишилося вже трошки, хочемо сьогодні закрити збір.❤️‍🔥Будь ласка, закиньте трохи гривень за лінком:https://send.monobank.ua/jar/9NRmmzBV1bІ поділіться цим збором у із друзями, будемо страшенно вдячні.

«Марія Примаченко: Слава Україні», Родовід Подумалось: а чого це я не пишу про книжки чи журнали, де виходять мої тексти? І вирішила почати з каталогу до виставки Марії Примаченко у Нью-Йорку. Тій самій виставці, що перша на американському континенті! І там мій текст. Намагалась розказати про неї тим, хто ніколи не чув і не знав про Марію. Але й одночасно тим, хто чув – розказати про неї не як про наївну бабусю у хустці, а як про художницю яка по суті намахала систему. І говорила про те, що їй важливо – а це травма війни, Чорнобильська катастрофа, соцзмагання, ядерна війна, підкорення космосу, алкоголізм і багато іншого. Але я про неї можу довго говорити. У книзі також є інтервʼю з правнучкою Примаченко, Анастасією, яка зараз займається Prymachenko Family Foundation та розвиває бренд художниці. А ще маленька післямова про поліській діалект і, звісно, багато класних творів самої мисткині. Дизайн Володимира Гавриша, який теж підкреслює ідею, що Марія – дуже сучасна художниця і актуальна досі. Каталог двомовний, тож буде класним подарунком своїм англомовним друзям чи у закордонну поїздку

«Друзі, коханки та велика халепа», Метью Перрі, Наш формат Цю книжку я прочитала буквально декілька тижнів тому. «Друзі» – це серіал мого дитинства, який обʼєднував нас з сестрою. Я передивлювалась його безліч разів. В мене купа всього з «Друзями»: домашня кофта, велика чашка для чаю, улюблені палетки з тінями та помади, значки… І думала, що ця книжка буде смішна, про Друзів і про те, як Метью Пері насолоджується життям. А виявилось, що життя Метью Перрі – суцільний біль. І залежність починається не тільки з відчуття покинутості в дитинстві, а й тим, як лікарі йому ще немовляв прописали барбітурати, а потім від травми – вікодин. Я думала багато про цю тупу американську звичку – приписувати сильні обезболювальні, які діють на опіодні рецептори людям, біль який можна було б послабити чимось типу нашим німесілом. Мені було гірко і боляче від цієї книги. Але я не могла відірватись, прочитала її за один вечір і один ранок. Мені було образливо, що люди довго ігнорували проблеми Метью, що замість підтримки та допомоги – думали про продовження та успішність серіалу. Але і я не помічала, як змінювався Чендлер, особливо в кінці третього сезону (де він з борідкою і дуже худий), але помічала різницю між останньою серією 6 і першою 7. Це добре написана книжка і дуже чесна книжка. Перрі хотів, щоб ця книга допомогала людям. Давала надію. І мабуть застерігала від тих помилок, які він зробив. Я дивувалась як він ще живий, жеручи стільки пігулок. Ще й після коми, коли від зловживанням опіатів в нього розірвалась товста кишка у 2019 році. А сьогодні він помер. І перегляд «Друзів» не буде таким, як раніше.

«Сховане мисецтво» Діана Клочко, ArtHussЗдається, що я нічого не читаю, але останнім часом все більше читаю різні архівні матеріали і книжки, які навіть для цього каналу занадто специфічні. Дослідження несуться, короче кажучи. Але ділюсь доволі новою книгою мистецтвознавиці та лекторки Діани Клочко. «Сховане мистецтво». Ця книжка складається з різних окремих пазлів, така постмодерна складанка як щось з Борхеса, Кортасара чи Умберто Еко. Бо про все не розкажеш (це не можливо і не треба), але привідкрити завісу «схованого мистецтва» можна. Тому пані Діана говорить про мистецтво, яке ми, прості глядачі, не бачимо – це колекції без музейного простору або роботи у фондах, які з різних причин не виставлялись ніколи або багато років тому (оце для мене було найцікавіше і найважливіше – роботи відібрані авторкою неймовірні і це ще більше вражає, скільки всього знаходиться захованим від нашого ока). Або медіуми, які лишаються ігнорованими і не такими популярними з різних причин – порцеляна, гобелени, графіка. Або важливі історії та контексти робіт, які також не показані простим глядачам. А останній розділ буквально про сховане мистецтво – пусті музейні стіні в евакуації та важливість фіксувати експозиції. Мистецтво було схованим через цензуру або складність експонування. Тепер воно сховане через війну. Окремо скажу, що мені подобається, що ця книжка не претендує на якесь велике дослідження чи єдиний правильний наратив. В ньому відчувається, що усе це – від цікавості і бачення авторки. І, знаєте, так навіть цікавіше.

«За лаштунками імперії», Віра Агеєва, ВіхолаНа обкладинці написано, що це «есеї про українсько-російські культурні відносини». Я б скоріше сказала, що це тексти про протест проти імперії в літературі, а ще про складні колоніально-імперські стосунки (Гоголь, Булгаков, Паустовський). І тому, з одного боку страшно, що це триває століттями, що ці наративи проти нас старі як світ і одночасно заряджає надією, що може цього разу ми нарешті це коло розірвемо. Бо усвідомлювати нарешті, що відбувалось роками – це вже шлях на одужання. Я не знаю, як переказувати в короткому повідомленні те, що пише Агеєва (але дуже хочу писати як вона). Цю книгу я точно поставлю на поличку дуже важливих книг. Вона пише про те, як між крапельками письменникам вдавалось обходити цензуру (Рильський, Довженко, Шевчук), як через архіви і перекази ми намагались знайти свою справжню історію (Домонтович, Забужко), і де варто пригледітись до персонажів та їх слів більше. Я попідкреслювала купу думок про імперію, ставлення росіян до нас і нашої культури, як і чому наша культура розвивалась ось так, а не інакше. Короче кажучи, я дуже раджу цю книгу. Кому як, а мені читалось легко і навіть якось шкода, що мало. + склала свій список, що читати і перечитати. От, Віхола видасть «Без грунту» Домонтовича. Те, що треба.

«Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова» Філіп Сендс, ВСЛ Сьогодні багато постять про «Щурячий лаз» Сендса, але я слоупок і прочитала «Східно-Західну вулицю» тільки в червні. То була моя перша прочитана книжка «не по роботі» = «не про мистецтво» і завдякий цій товстелезній, і на перший погляд, страшної книги, я відновила ритуал читання перед сном. Читати було дуже цікаво, хоча я очікувала зовсім іншого. Підназва «Повернення до Львова» існує для українського читача і частково це дійсно повернення: Сендса у Львів, після того як його дідусь поїхав молодим зі Львова. Оригінально це «On the Origins of Genocide and Crimes Against Humanity» і описує книгу набагато краще. Адже Сендс перш за все юрист, з єврейської родини, яка походить з Львівщини. Так само, як і творці терміну «геноцид» та «злочини проти людства» – Герш Лаутерпахт та Рафаель Лемкін. До речі, Лемкін чи не найпершим застосував термін генодиц стосовно Голодомору 1932 – 1933 років. Вони є героями книги, але не єдиними. Для Сендса усе починається з бажання дослідити історію свого дідуся та бабусі, які ледь врятувались з дочкою від Голокосту і опинились в Парижі. Про ті дні ніхто ніколи не говорив. І Сендс починає свої пошуки зі Львова. Ще одним героєм є Ганс Франк, «головний нацист» по окупованій Польщі та частини України. Це він відповідальний за знищення євреїв у Кракові, Варшаві, Львові. І він теж юрист. А отже чудово розумів, що він робить. Переповідати книгу без спойлерів не можливо. Тому просто повірте, що вам варто це прочитати. Хоч і місцями буде гірко від того, як це нагадує наші реалії. Наприклад, коли Рафала Лемкіна не сприймали сейозно, як спеціаліста, бо він типу упереджений та травмований (єврей, його сімʼя залишалась в окупації, а сам він тікав у перші дні війни). Це захопливий детектив про архіви, сімейні таємниці, Нюрнберзький процес і порятунок.

«Кухня терору» Вітольд Шабловський, ВСЛ Наче то був 2020 рік і мені треба було для чергової підбірки новинок у Vogue прочитати «Як нагодувати диктатора». Я не знаю, але прочитала її за пів дня, бо це було захопливе чтиво. Шабловський розказує історії кухарів, чиї історії часто ігноруються. Кухарі ніколи не помітні. Але як насправді багато може сказати їжа і звички. У «Кухні терору» він зосереджується на історії Радянського союзу: від Леніна до Голодомору, від Чорнобиля до останньої страви срср в Беловезькій пущі. А ще розповідає про те, що їла царська сімʼя перед смертю, як Сталін багато жер, а Брєжнєв просив смаженої картоплі з салом, що Гагаріна могло вбити некипʼячене молоко, як люди виживали в Голодомор і під час блокади Ленінграду і про кухарок в Афганістані. Найцікавіше, звісно, мені було читати про кухарок Чорнобиля про яких я чула і читала трохи і до того. Але це трохи інші історії: про те, як ліквідаторам хотілось тільки пити, як шоколад могли продавати нечесні люди поза Зоною, як молоді кухарки помирали від опромінення. Ну воно і ясно, це сфера моїх інтересів. Шабловський нікого не цензурує у висловлюваннях і така вже правда (як і в «Як нагодувати диктатора»), що люди часто закривають очі на злочини. Навіть якщо це стосувалось їх сімʼї. Інші ж зізнаються, що вірили партії, поки не зрозуміли як було насправді. Але я очікувала, що він розкаже про кухню «простих людей». Про всі ці майонезні салати, дефіцити товарів, штучний голод, заборону щось садити, знищення полів чи виноградників. Саме ж так будується імперія через їжу. А у Шабловського – це історія, розказана через погляд кухарів. Книжка класна, але ажіотаж, здається був завеликим.P.S. Ще одна історія мого серденька про Мусафір

«Тіло, секс, шлюб. Історія інтимних стосунків в українських традиціях», Ірина Ігнатенко. Віхола Якщо ніколи не чули і не знаєте, що таке притула, обряд комори, кінь в народних піснях та в які дні не можна мити голову – то вам точно треба почитати цю книжку. Бо, як мінімум, це цікаво. А як максимум може навчитесь чомусь новому. Насправді книжка етнологині Ірини Ігнатенко не тільки про інтимні стосунки. Там є трохи про догляд за собою, здоровʼя, вірування, виховання дітей і суспільний осуд. Щоб не спойлерити найцікавіші частини, скажу, що багато речей я знала не так з університетських пар соціальної історії, як з того, що каже і у що вірить моя бабуся з села. Загалом, українські традиції тут дорівнюють сільським звичаям, адже раніше вірили, що саме там зберігається справжня українська культура. Якщо відкинути свої знання з практики і з книжок, то видання є дуже цікавим. Просто по-людськи цікаво, як жили наші пра-пра-пра і як класно, що зараз все інакше. Тому що жорстокості до жінок там багато, як і вимог до чоловіків. Особисто я дуже кайфонула від розділу про фольклор, де калина, кінь, колодязь не те, чим здаються. Тепер «Ой чий то кінь стоїть» я навряд сприйматиму, як раніше. Загалом, це легке і цікаве читання, щоб відволіктись і міцно спати. P.S. мене запитували чи це не те саме, що подкасти пані Ірини. Їх не слухала, тому нічого про це сказати не можу.

«Страшне, прекрасне та потворне в Чорнобилі», Олена Паренюк, Катерина Шаванова, Віхола Ця книга не схожа на жодну з книг, які я читала про Чорнобиль. Бо вона про науку і про сучасне. Тут немає страшилок, міфів (авторки напаки їх руйнують), тут майже немає місцю самій історії аварії на ЧАЕС, однак є Зона відчуження і радіація навколо нас. Можете уявити наскільи це цікава книжка, якщо їй вдалось зберігати мою увагу, чому не вдавалось ще жодній книзі в 2023 році. Отже, Олена та Катерина радіобіологині і працюють в Зоні відчуження. Вони досліджують вплив радіації на живі організми, особливо на різні бактерії. Головною темою книги є вплив радіації саме на людей, рослин, тварин, грунти та бактерій. І ось, що мене здивувало:1. Капуста дуже стійка до радіації і може виживати при високих дозах, а сосна найменш.2. В картоплі накопичується цезій-137 (саме той, якого найбільше «випало» пілся аварії)3. Таргана переживе муха, а муху тихоходка4. Гриби накопичують радіонукліди, особливо польські і лисички (це і так ясно, скажете ви, але як любителька грибів з Полісся мені капець)5. Після ядерної атаки найгірше в перший день, далі радіація зменшується в 10 разів (про розпад вам розкажуть у цій книзі)Ще дуже цікавим, звісно, був розділ про Фокусіму і наскільки в нас відрязняються підходи. А ще про окупацію ЧАЕС і ЗАЕС і чому це небезпечно (але які я плюси і що нового в будівництві атомних). А ще про мутації, рак і чому він виникає, і ДНК.Короче, дуже рекомендую10 припʼятських лисів з 10

«Усі відтінки Маріупольських мозаїк» треба мати в себе в бібліотеці навіть просто як важливий історичний артефакт, як щось з минулого для майбутнього. Окрім мозаїк та коротких історій про них є також список авторів, які працювали з ними в Маріуполі. Це неймовірні українські художники і треба розуміти, що багато митців їхали в Маріуполь працювати саме з мозаїками. Думаю не треба пояснювати, що ці мозаїки можливо існують лише в цій книзі. Тираж був невеликим і я знаю, що не всі встигли придбати цю книгу чи навіть не знали про її існування. У вас є шанс її отримати: у благодійному розіграші для підрозділу ЗСУ брата та батька моєї подруги, яка збирає зараз їм на мавік. як долучитись? – відправляєте на монобанк або приват суму від 100 гривень. за кожні додаткові 50 гривень включаємо до списку ще раз: https://send.monobank.ua/jar/7K3em6x8yY , 4149609015947676 – пишете в призначені, коментарі що це на розіграш книги. – ставите тут плюс, щоб ми внесли вас у списочок робимо розіграш 7 березня о 18:00 🥰 або просто відправляйте зручну для вас суму. 5,10,15,20 гривень важливі ☘️Дякуємо ❤️