Рецензію на «Макбет» Леся Курбаса свого часу залишив відомий театральний діяч, музикант та літератор Гнат Хоткевич, який свого часу створив декілька перекладів/переспівів Шекспірових п'єс. Відгук був надрукований у додатку до Вістей ВУЦВК«Літературі. Науці. Мистецтві»1 червня 1924 року. Рецензія є доволі критичною. Очевидно, що новаторська естетика Курбасівського "Макбета" не була близькою для Хоткевича. Ось декілька гострих пасажів із відгука:Взагалі найслабше місце у Курбаса – це жіноча декламація. Це не тільки в «Макбеті», а взагалі жінки у Курбаса напр. ніколи не говорять, а завше кричать і то іменно «не своїм голосом». Треба у власнім голосі находити потрібні ефекти, а намагатися говорити напр, басом це не робить трагічного, а скоріше – комічне вражіння. Так було з відьмами.
Як знаємо Шекспір писав на прикінці XVI й початку XVII в.в. коли гру заміняла штука декламації, тому й усі монологи Шекспіровські чисто декламаційні. Ми тепер декламувати і не вміємо і не хочемо, а монологи Шекспіровські залишаємо непорушними. Ну й надолужує артист або артистка всякими «орігінальними» рухами. Але тут уже хоч лягай на підлогу хоч сідай, хоч рачки лізь, а не наповниш змістом величезного монологу. Публіка винуватить артиста, а винен режисер.
Отже не було в постановці ні XIII, ні XX століття, бо ні літання дощок з написами, ні спускання на вірьовках столів та лавиць замість звичайного людського винесення їх, ні весь взагалі зовнішній апарат новизни ще ж нового нічого не дає. То бутафорія, то не суть. А суті нового Курбас тут не дав. Або-ж творчий аппарат його притомився, або не доріс він до Шекспіра, або Шекспір зовсім не надається для стилізації в стилі ідей конструктивізму.
Повністю цю рецензію можна прочитати за посиланням на статтю Лесі Ковальчук "З приводу однієї постановки (рецензія Гната Хоткевича на виставу "Макбет" Леся Курбаса)"