Статистика telegram channel - @sam_svit

📣 Історію розкажу для натхнення. Сьогодні дізналася.Сім'я ВПО із зони бойових дій. Виїхали з дітьми. Дітей... десятеро. Десять дітей. Десять!Чоловік на уже відносно мирній території помирає від серцевого нападу - всі життєві ресурси забрала та страшна дорога.Жінка облаштувалася, всі діти пішли до школи, вона завела господарство - город і всяку тваринну всячину.Виходять на них волонтери і пропонують участь у фінансовому проєкті - грошова підтримки від закордонних добродіїв. Ще раз - не вона просить, а їй пропонують.Жінка сумніваєтеся, каже, що є ті, кому важче, то дайте їм. Волонтери прямо підофігіли і буквально наполягають, що вона і її діти - саме ті люди, заради яких увесь цей двіж.Жінка дзвонить пізніше і категорично відмовляється. Посилається на наявність кіз-городів і запевняє, що вистоїть. Волонтери оніміли. А жінка каже, що якщо хто потребує справжньої підтримки, не боїться роботи і хоче впоратися самотужки, то вона тій родині подарує одну козу.Я кілька годин не можу впихнути в голову пазли цієї картини - дітей, кіз, гроші, городи і війну. Я намагаюся створити цілісне полотно і поки не можу.Зате я напевно знаю, що ми були б офігенною країною, якби не були такими тупими виборцями.#цілюдискарб06.09.223

📣 Mariia Semenchenko:На тротуарі навпроти п’ятиповерхівки, де від ракетного удару завалився дах, частково впали перекриття і повилітали всі вікна, нерухомо стоїть жінка.Вона стоїть у смузі світла, і її світле волосся, припорошене скляною крихтою, виблискує на сонці.– Он там моя квартира, на останньому, п’ятому, поверсі, – говорить вона, – там, де немає даху і стелі. Це диво, це диво, що я вижила.Її звати Олена. Розповідає, що перед самим ударом ракети вона вийшла в коридор, бо хотіла ще кілька годин поспати у спокої. Це її і врятувало.– У кімнатах вилетіли вікна, впала стеля, попадали шафи. Весь кришталь у тих шафах розбився – каже, а потім змахує рукою. – Ну його, той кришталь!Олену знайшли і дістали рятувальники. Неушкоджену, не рахуючи кількох порізів. – Я чула, як кричала сусідка, її теж привалило. У неї сильно постраждала нога, але головне, що жива. Здається, в нашому домі ніхто не загинув – і це справжнє диво. Я запитую Олену, чи їй є, де переночувати або хоча б перевести подих, бо раптом що – запрошую до нас. Вона усміхається у відповідь:– Дякую, але все добре. Усе добре.Недалеко від Олени на бордюрі сидить чоловік, вкритий сірим пилом. На шиї в нього військовий жетон, поряд – милиці. За два кроки від нього до ліхтарного стовпа прихилений протез: у чоловіка немає лівої ноги – втратив у бою, каже. Його права нога, взута у шльопок із зображенням Тризуба, посічена склом. Стопа червона від крові. Права рука теж порізана.– Слава богу, що протез цілий, – говорить він, затягуючись сигаретою – де би я ще такий вдруге отримав.Розповідає, що реабілітація була довгою – у різних містах України та за кордоном. – Я вже своє відвоював, – говорить він і дивиться на будинок. – Я везунчик, моя квартира – на третьому поверсі, принаймні, стеля на голову не впала.По іншу сторону вулиці – кав’ярня. У її назві є слово Magic – магія. Усі вікна вилетіли – простір перед закладом і всередині нього вкритий битим склом. На годиннику початок восьмої ранку. Усередині дві жінки готують каву людям, які вже утворили невелику чергу. Усі спокійні й ввічливі. Вся підлога липка – вибуховою хвилею знесло поличку, на якій стояли пляшки з різними сиропами.– То що, сьогодні кава без сиропу? – жартує хтось із черги.– Чого це? – сміється бариста. – У нас не всі пляшки попадали. Он ще скільки є. Карамельний підійде?Сьогодні була дуже страшна ніч і дуже непростий день, гіркий. Але як же я люблю тебе, Києве, і твоїх людей.

📣 Днями була на Майдані Незалежності, засиділася біля прапорів, коли прийшла до тями - сутеніє. А мені ж додому ще якось добиратися…Ледве встигла на останню маршрутку. Десь попереду розмовляли між собою чоловіки. Оскільки всі притихли і заснули, то я мимоволі чула розмову.- Дивись, у містечках і селах людей на вулиці не видно. - Так, у великих містах ще куди не йшло, а в селах ввечері людини не побачиш.- А памʼятаєш різдвяний ярмарок у нас? Тисячі людей на вулиці, тисячі! А зараз… Ти при роботі?- Мушу. По 16 годин вкалую. Коли свою з малим в Польщу відправив, то виявилося, що працедавець не дає койко-місце на малого, тільки дружині. То мушу вкалувать, аби їм там кімнату оплатити. Але куди далі сидіти? Малому 15. Хтозна, що тут буде… А ти?- Перебиваюсь. До війни, ти ж памʼятаєш, як воно було? Нижче Німеччини я ніде не працював. Можна було жити. А зараз… Сиджу…- Бач, як повернулося… А все ця влада. Крадуть, як сумашедші. Що нинішні, що колишні. Однакові..- Та так…Я могла би, звісно, вибухнути, аби дати нехитрим виборцям нинішнього горя безкоштовний пробний урок політології, соціології, а, головне, дебілології. Але я побувала на кладовищі, а потім біля народного меморіалу. Я була вимотана і знесилена. Та й люди в автобусі, в основному, спали.Я в полоні у людиноподібних мавп. Бо, ніби і є щось людське: самі порівнюють тоді і зараз, самі визнають, що тоді жили, працювали, мали плани - міста розвивалися, про війну й не згадували, за кордон моталися, дітей не вивозили, грошей мали доста, а зараз животіють без грошей, без виїзду, без перспектив, зате під ракетами і шахедами - вирок, як він є. І раптом: «всі вони однакові», «а за кого було?», «думали, як краще!»Ні, все-таки мавпи.Я два дні відходила від побаченого, яке видавалося ще страшнішим на тлі почутого…

Хотіла написати цей допис на День прапора, бо дуже сподобалося визначення, чим є для нас наш прапор, але такі часи, що не варто відкладати щось ні на день..Навпроти сидить пані з Бердянська. Вік - 80+. Чоловік такого ж віку помер уже на мирній території. Військовий пенсіонер, етнічний росіянин, сказав ще у 2014-у, коли все почалося:- Я их знаю. Увидишь, будет страшная война…Виїжджали драматично.- У нас там військове містечко є. Зрадники якщо не всі, то більшість, це страх Божий! - каже жінка, - нашу родину здали б миттєво. Тому ми рвонули, у чому були..Перевіряли в дорозі чеченці. Жінка розповідає і заливається слізьми. - Слава Богу, нам пощастило - жінок не роздягали, а чоловіків до пояса, шукали татуювання. Чеченець засунув морду в авто і рявкнув до сина: вышел!!! Той вийшов. А він до нього: ты чего вышел??? Ты чего прешь на меня? Убить хочешь?? Син у мене гарячий, бачу, вилиці побіліли, вже закипає… Пронесло.Заблукали сильно - вказівників немає, намагалися оминати небезпеку… Від Оріхова до Запоріжжя їхали 5 годин!!Коли побачили наші прапори… Їх було кілька… Ми не вірили очам! Син каже: тихо всі! Це може бути провокація! Але потім побачили наших військових… Я не можу вам передати… Я ридала на всю вулицю! Наші прапори - це крила! Мені більше 80-и, у мене нічого не залишилося, але я стояла під нашими прапорами! Яке це щастя…—————————————————У жінки чи не всі чоловіки у родині воюють. Просила передати їм вітання і щиру вдячність від себе і земляків…05.08.2024

📣 Зайшла у коментарі під одним дописом і не могла відірватися.. Шедеври))———————————————Тепер незалежність НАБУ і САП - потужне досягнення Найвеличнішого, а не бариги Порошенка!!!Цей наш президент такий умний!Вбивав незалежність НАБУ і САП: - Це гарантії незалежної роботи антикорупційних органів!Встановив знову НАБУ і САП: - Це гарантії незалежної роботи антикорупційних органів. Мабуть, єрмак пояснив…Прям цар Соломон ! Спочатку все поламай, а потім верни, як було, і будеш хорошим пацаном. Всі довольні - всі щасливі, в наших людей пам'ять, як у карасика - щойно з гачка зірвався і знов на той самий гачок…Він заткнеться нарешті? Що ти, сук@, вякаєш?Все, тобі тепер ніхто не те, що повірить, тебе вже ніхто і слухати не буде, гівно ти хрипате!Хороший президент. А отой, поганий, хотів набу і сап поламати, але хороший президент виправив усе! Аве лідору!Сто шагов назад, тихо на пальцах…Ну, чимось займатися потрібно, не все же час з Єрмаком в ліжку валятися…Оце оперативність! З такою швидкістю ти б готувався до війни за півроку до широкомасштабки. Спочатку треба було обісратись, теж попереджали - не роби цього… Вовік, тобі не відмитись.

📣 Хвилинка розчулення)Я готова визнавати, що помилялася, аби лиш приводи були. Я готова. Через передоз вбивчими новинами від наших «керманичів», від усвідомлення, хто вирішує долю держави у найтрагічніший її період, від глибинного розуміння, що це за «фрукти», від, здавалося б, непробивної байдужості згорьованого населення у мене не просто опускалися руки. У мене було стійке відчуття, що, якщо оця шушера надумає якось анулювати Акт проголошення незалежності, то реакція буде … квола.Я помилялася. Я переконалася у цьому впродовж останніх двох днів. Вперше! Потужно! Щось пішло не за сценарієм внутрішнього ворога. Вони ще такого досвіду не мали - щоб ось так зависнути над невідворотністю.Сьогодні вичистила десяток колишніх френдів, які «аналізували вдовгу», що мітинги надто швидкі, надто масові, надто молоді. Хотіла написати: так піди й подивись! Раз у житті - піди! Стань частиною чогось вартісного!Щодо присутності зашкварених осіб і «не таких» гасел, то це, знаєте, як на свайбі: є рідні, є дорогі гості, є друзі, а є приший кобилі хвіст, які намагаються закинути за комір на дурничку. Те саме. Прийшли, засвітилися, бо ж грають вдовгу, хтозна, що там попереду, та й по всьому.Реакція моїх друзів по всій країні була одностайною і миттєвою.Дякую вам! За ваше «ох, не однаково мені!» Дякую.💔

📣 Попереду тато веде малого за руку. Той підіймає голову на стрілу будівельного крана.- А чого там прапора немає?- Де? - закидає голову тато, - так то ж будівельний кран! Прапор у нас на площі.- А чого й тут не причепити? Щоб всі бачили!- Хто саме - всі?- Ну, ці… шахеди. Що тут Україна.- Сину, вони саме тому летять до нас, бо тут Україна. А водію крана незручно чіпляти прапор. Він же закриє йому огляд зверху.- Він просто не думав про це. Можна знизу причепити, під будкою. Було б гарно. Мені подобається, коли багато прапорів, - малий.- Навіть не знаю, кому твою пропозицію передати, - тато.Мене так знесилює наше проклятуще зелене шапіто, що ввечері кожного дня я, як курка з мокрими крилами: сил немає ні на що. Та минулого тижня я почула, що мама наводить сину будильник на 8.59, аби він не пропустив хвилину мовчання, де б він не був.Сьогодні, по дорозі додому, я почула цей діалог: хлопчику, трішки старшому за повномасштабну війну, дуже подобається, коли багато прапорів. Аби вони, шахеди, бачили, тут - Україна.І я починаю вірити у майбутнє країни. Ось у таких дітях.

📣 Якщо раніше ми просто мчали у прірву, то зараз ми над нею зависаємо. Часу у нас лишилося неспівмірно менше. Тому що використаний ресурс людей, а, при цьому, не побудована система. Я знаю, що це прозвучить максимально цинічно, але державна система використала людей - знаєш, є такий пісочний годинник, куди засипалися люди, засипалися живі, висипалися загиблими - з тим, аби виграти час, аби побудувати систему управління. Було зроблено кільки точкових рішень, але це не про систему, це про точкові рішення… Це інтервʼю не якого-небудь порохобота чи ненависника влади, а, навпаки, дуже лояльної до нинішніх керманичів пані Марії Берлінської. Далі вона говорила про те, що ₚосія тиснутиме на нас щосили з неба, що ось-ось настане ера дронів, які полюватимуть без управління, з автономною навігацією тощо.Пані Марія взагалі осідлала таку тактику: вона максимально активно роздає інтервʼю і максимально тисне на психіку пересічних людей, від яких нічого не залежить. Бо я, наприклад, слухаю і холону від жаху. Який сенс від таких інтервʼю? Щоб пенесічні громадяни перебували у перманентному стані страху і неадекватності? Ну, таке собі. Поза тим, пані Марія буває на дуже високих нарадах. Вона там озвучує такі ж тези? Бо ж ми памʼятаємо, наскільки вона була безкомпромісною в часи «бариги».І як, як не звинуваченням у зраді і саботажі, розшифрувати її ж слова, що «державна система використала людей, а систему управління не побудувала…»? Це ж абсолютно страшні заяви!А хто це конкретно - ось ця «державна система», яка перемолола стількох людей? У неї є прізвища? Прізвище?

📣 - Чоловік нам кричить: «все, можете голови підіймати!»Ми зрозуміли: 99%, що ми вдома, в Україні. Ми голови попідіймали, а я остатній стояв, чую, попереду штурхають один одного:- Є! Є наш прапор! Синьо-жовтий прапор!!Сльози самі пішли, я закрився і не хотів ні з ким говорити.Ми йшли, а назустріч нам рускі йшли. Такі наїджені, відгодовані, показували нам середні пальці: - Xохли, ми за вами ще повернемося, вам всеодно не жити…А ми йдемо, як завше: руки назад, голова вниз, хоча можна було вже випрямитися… Але так та звичка була прошита, що ти не віриш. Бачиш прапор, бачиш українців, але ти йдеш з головою вниз і руками позаду.Ти йдеш, на тебе прапор одягають і ти щосили кричиш: - Слава Україні!По традиції, цигарки давали, то я думав, що три запхаю за раз. Викурив одну, відразу другу…Їсти не хотілося, дуже солодкого хотілося. Але нам спочатку не давали.Памʼятаю, у «швидкій» - мені трохи погано стало, то у «швидку» посадили, уколи зробили - лежала пачка печива. Я кажу: дайте! А чоловік: «я не знаю, чи можна, треба запитати… Ну, візьміть..»Я дивився на те печиво, у мене сльози текли. Взяв половинку до рота - я не міг його ковтнути, я його жував, жував… Я так насолоджувався…Все, більше не можу..Чоловік перериває інтервʼю.(Сповідь вчорашнього полоненого Миколи Івановича)…….…….…….!!!

📣 Ох, ці спогади…Якось мене запитали, навіщо так часто згадувати Юрія, можна ж, врешті, дати йому спокій.. Сам Юрій спокою не мав за життя і навряд чи хотів, аби ми спокійно спостерігали за руйнацією країни зеленими зрадниками.Чому цитую? Поясню. Оті зубодробильні промови Зеленського, написані завдяки колективному чи індивідуальному генію його спічрайтерів, які викликали ручаї сліз розчулення на щоках у слухачів, за місяць-другий перетворилися на нікому нафіг не потрібну макулатуру. Ніхто ці томи бла-бла-блакання задарма не візьме, як би їх не втюхували і не навʼязували ушлі маркетологи. Бо вони про вбивчу брехню, про майстерну акторську гру, про відсутність внутрішнього підтвердження сказаному, про облуду і оману.А дописи чоловіка, який виміщав їх як не з акцій протесту проти зелених зрадників, то з окопу, не завжди досконало вивірені, без вичитки і коригування, стали уже класикою соцмереж. Бо вони про розум, совість, далекоглядність, відповідальність автора, який написане стверджував своїм життям. Настільки щиро і до кінця, що «відзначився на війні лише загибеллю».Як завжди, плюсую автору. Колективно помстилися, хай їм грець…