Статистика telegram channel - @sam_svit

📣 Для моєї бульбашки поширювати сьогоднішні фото з Івано-Франківська сенсу немає - їх усі передивилися. Але ж не френдами єдиними живе людина, як кажуть))Знаю напевно, що мене читають багато з тих, які були колись близькими. Колись - це до 2019-го. Або ж тих, які ніколи не були близькими, але їх невмолимо тягне на мою сторінку… Саме для таких людей ось такі світлини - одкровення. У їхньому світі, побитому колись 1+1, а нині мараХвоном, таке ставлення до пʼятого президента зі сторони звичайних людей - це шок-контент. Їм такого мосейчук не намащує, тому вони поза контекстом…Люди, що ж ви наробили? Якого президента ви проміняли на чортішо! Не зрадливе і вбивче для країни чортішо!Не було б страшної війни, не було б кілометрів кладовищ - скільки людей були б живими! Якби навіть путін зважився, то країна була б фортецею. І не зелькиною - фількиною, а справжньою, захищеною і озброєною до зубів. Якби ж ви це лише з собою зробили, то зелена ганчірка вам в руки! Ви варті того, якого нині маєте. Але ж скільки людей ви прирекли своєю триклятою галочкою у бюлетені…

📣 Коли батько пішов на війну, його сину був рочок. Чи ще й не був. Малюк тата не знав, а знайомився впродовж коротких відпусток, які він проводив, міцно обвивши рученятами татову шию.Коли той вкотре повертався на війну, подарував малому книгу з казками про українських богатирів.Мама щодня перед сном читала малому одну з казок. Помітила, що він тицяє пальчиком на сторінку і промовляє: Тято.., тято…- Так, синусю, це тато тобі купив.Але малий щовечора продовжував промовляти те саме слово, вказуючи на картинки.І жінка зрозуміла, шо не у подарункові справа, а у тому, що Іван-Богатир - це тато. І Микита-Кожумʼяка - це тато. І Котигорошко - це тато. У кожному казковому героєві дитя бачило свого тата.Відтоді вона читала так:- І закинув Назарчиків тато хату на плече, і поніс, насвистуючи. А усі принишкли від його сили…- Прийшов Назарчиків тато до коваля і каже: зроби мені величезну булаву - змія перемогти.Назарчик щоразу засинає щасливим, жінка щоразу довго плаче…Розповіла мені мама Назарчика цю історію два тижні тому. А я хотіла її розповісти саме сьогодні.Зі святом, наші дорогі Захисники і Захисниці!Думаю, вам уже млосно від пафосу і гучних слів. Просто повертайтеся пошвидше до найрідніших.Дякуємо за збережену країну.Ви - наші реальні, а не казкові богатирі!🇺🇦01.10.2024

📣 Одна історія війни. Одна покалічена доля, життя, майбутнє. Одна з сотень тисяч. І немає цьому ради...Село на межі Київської і Житомирської області, де навесні точилися жорстокі бої. У лісі місцевий житель знайшов дівчину років 22. Початок історії уже тягне на триллер чи фільм жахів. Десь воно так і є. Бо це Україна. І у нас війна.Дівчина погодилася брати їжу в обмін на випасання овець. Вона категорично відмовляється приймати будь-яку допомогу безоплатно. Тому, скоріш за все, чоловік був змушений "дати їй роботу". По ходу, це єдина жива душа, якій дівчина хоч щось про себе розповіла.Вона з Херсонщини. Має дві вищі освіти. За її словами, " возвращаться некуда, уже никого нет". На питания, як вона опинилася на Житомирщині, повторює одне й те ж:- Пятнадцать дней ада... Пятнадцать дней ада... Пятнадцать дней ада...Знайшли її з собачкою, з нею вона й проводить увесь час. Бере олівці і йде у ліс малювати. Малює так, що у місцевих жителів, які не звикли до високого мистецтва, відвисає щелепа...Нікого не підпускає до себе, миттєво тікає. Хотіла оселитися на окраїні села: "мне здесь хорошо...", але там є господарі. Місцеві пропонують їй оселитися у покинутій хаті. Думають, як допомогти їй перезимувати.Ще раз: питання не в небажанні їй допомогти, а в тому, що вона відмовляється прийняти будь-яку допомогу. Побоюються, що дівчина зірветься і зникне. Краще, хай залишається там, де її полюбили... У відповідь на гуманітарну допомогу дала пачку чіпсів - все, що у неї було. За здогадками місцевих, батьків дівчини вбили у неї на очах, а над нею довго знущалися: "пятнадцать дней ада..."Шоковані волонтери дорогою назад і плакали, і мовчали, і переповідали побачене.Після почутого я цілий день перебуваю у стані помірної пришибленості і легкої неадекватності.Забігаючи наперед скажу, що потрібні спеціалісти - психологи, психіатри - є, і вони готові їхати будь-куди, аби допомогти. Треба, щоб вона погодилася бодай поговорити. Про те, щоб на горизонті промайнув чоловік, навіть мова не йде. Багато небайдужих людей продумують варіанти і способи допомоги.Я просто хотіла поділитися ще одним пазлом чорного горя і пекучої біди, яку нам принесли "братішечки". Хай наслідки скоєного не дають спокою їхнім нащадкам у сьомому поколінні.За що це тій дитині? Ну, за що?26.09.2022

📣 Вкотре переконуюсь, що нічого не буває просто так у цьому світі. Хотіла написати цей допис два дні тому, навіть озвучила це бажання, аж тут фб підсовує нагадування, що «у такого-то друга незабаром день народження».. Ага, думаю, треба приберегти задум до потрібного моменту)Три дні тому мені ще нічого було сказати на адресу Дмитра, окрім загально відомих фактів: розумаха, інтелектуал, один з най-най-популярніших блогерів і дуже принципова людина. Він витягує на собі велику частину інформаційної боротьби з вбивчою зеленою сараною, послідовно розповідаючи правду, спростовуючи фейки і намагаючись достукатися до одурманеного пропагандою населення.Аж тут мені випала нагода провести два дні поруч з Дмитром і його прекрасною дружиною. Не просто обмінятися дружніми репліками, а багато годин поспіль спостерігати, слухати, робити висновки.Я вам, звісно, не порадник, але думку свою озвучу. Ви добре ставитеся до Дмитра? Не стримуйте себе. Ставтеся до нього набагато краще. Я шокована і якось… розчулена таким відкриттям. Ідеаліст-інтелектуал, який зберіг по-дитячому щире серце, максимально відкрите на добро.Реакція людей на нього безцінна. Ну, те, що він був найбільш фотографований гість заходу, це зрозуміло) Усі, усі люди відходили з посмішкою. Усі намагалися сказати щось приємне, встигнути поділитися наболілим) Молодь! Підходила молодь, навіть юнь: я вас читаю, поважаю….Скільки відвідувачів прийшли повторно, на другий день! - Вчора купила книгу, дочка забрала, давайте ще!- Це унікальна людина! - каже уже мені незнайомий чоловік, - я вчора купив ось цю книгу, я до ранку читав! У мене очі червоні! Так і скажіть йому - він унікальний!А ось це: «ми з вашими «веселими яйцями» увесь Майдан простояли!» - це взагалі топ комплімент.Мені здалося, що якраз себе, унікального, і свою творчість Дмитро рекламує дуже слабо.Мені здалося, що головне для нього - люди. Їхня енергетика, оця щира безпосередність, оце бажання за кілька секунд поріднитися і своєю хвилинною присутністю в житті привнести у нього якихось фарб…Дмитре, це мало бути кілька слів))) Але я під таким враженням, що можу, як той чоловік, не спати всю ніч. Тільки він Вас читав, а я про Вас писала б))З днем народження! 💐Нехай все вдасться! І нехай у Вас буде багато щастя.

📣 Надія Сухорукова:Привіт, моє розбите та скалічене місто! Мій мученик. Мій зруйнований, понівечений, поранений, але все ще живий, Маріуполь. Ти тримався якийсь час. Щоправда, зараз ти дуже здав. Будь-хто б здав. Я взагалі померла б. Тебе розстрілювали, спалювали, катували та знущалися. Але ти довго не здавався. Ти, справді, був героєм.Ти не міг терпіти, коли вмирали ті, хто раніше вільно ходив твоїми вулицями, включав вечорами світ у твоїх віконцях, купався в самому теплому на світі морі, реготав під літнім дощем і ловив язиком зимові сніжинки.Ти не міг чути їхніх криків, бачити їхній біль, витирати їм сльози. Ти знав, що примарно ховаєш їх у своїх підвалах від справжніх бомб. Від цього тобі було моторошно.В тебе не вистачало сил бачити, як вони вмирали. Ти вважав за краще померти сам. Пам'ятаєш, як розпочався 2022 рік? У нас упала ялинка. Вона стояла на театральній площі. Потім раптом зігнулася і зробила крок убік, як іграшка- пружинка. Хтось сказав: "Погана прикмета". Але більшість людей посміялися. Маріупольці тоді не вірили у прикмети. Що може статися з нами, у найкращому місті на світі?Потім під російськими бомбами також йшли твої будинки. Вони складалися і зникали з вулиць. І вже нічого не можна було змінити. Вони зникали разом із людьми. Назавжди.Зараз тобі боляче. Тобі страшно. Тобі самотньо. Ми далеко і все ще тебе любимо. Але ти більше не віриш у любов. У тебе завмерло серце. Воно стало кригою. Навіть спекотне маріупольське літо його не розтопило. Кров тих, хто загинув, запеклася в землі та підвалах, на дитячих майданчиках та в палісадниках, у розбитих квартирах та мертвих під'їздах. Кров тих, кого ти любив. Тих, хто любив тебе. Усередині тебе – всесвіт болю. З Днем народження! Я дуже сумую без тебе. ***фото живого Маріуполя до вторгнення рф. Не знаю точно, хто сфотографував цю красу, тому фотографа не вказую. Якщо знаєте, напишіть, будь ласка.

У стрічці несеться відео, на якому й-на р-ня вбиває красеня коня. Відео не дивилася - боюся, живою до кінця не додивлюся.Злива коментарів на кшталт «а що взяти з немитих? Вони всі там такі!»Так, вони всі такі. Генетичний збій, в результаті якого ці покручі покинули чат людського виду.Натомість маю питання до нас - інших.«20 серпня керуюча супермаркетом «Фора» в Ірпені, разом із працівницею магазину, задушили(!) безпритульного кота. Ще двоє співробітників спостерігали(!) за цим»Вражає кількість живодерів на одного нещасного котика. Задіяні були перчатки і фуфайка - живодерський набір, не інакше.Й-не дно!Далі.«У Києві працівники станції метро Теремки не впустили відомого місцевого собаку Мішу в укриття під час тривоги через скаргу киянина» Киянин - це відомий живодер, який себе досі непогано чухає на волі, і якого дратують живі тварини навколо.Міша - той самий Міша, який вже став зіркою соцмереж і частиною серця тисяч людей. Який важко переносить обстріли і тремтить усім тілом. Тому йде до людей за порятунком. Але не всі двоногі - люди. Ой, не всі.Ми інші. А хто ж тоді ці тварюки, які, мало не вдесятьох, котика душили? Не буду писати, чого бажаю «героям публікацій». Думаю, це читається між рядків.

📣 Зберегла собі в галерею це фото - Порох з Тетяною Чорновол. Подобаються люди, подобається контекст, подобається надія, яку вони вселяють - кожен по-своєму.Не пишіть, будь ласка, «я би на його місці рвонув кудись на багаті острови - і, до побачення, мудрий нарід!» Може, я би на його місці також рвонула, але то я, а то він. Просто подумала, як би я себе почувала, якби він дійсно рвонув. І це було вкрай неприємне відчуття. Свідомість того, що хтось дуже сильний, дуже розумний, дуже досвідчений і, слава Богу, дуже забезпечений протистоїть зеленим варʼятам, додає трохи сил…Читаю у себе у коментарях в тіктоці: «що ти його хвалиш, він не ступне, як когось не наіпе».Пишу відповідь - стираю, пишу - стираю, написала - стерла остаточно. Що тут скажеш? У нашої влади виборці, які їй пасують ідеально, створюючи довершену картину важкої форми розумової відсталості.Кого він феноменально наіпав, так це путіна. Якимось абсолютно незбагненним, напівфантастичним способом обвів навколо пальця сатану і, скориставшись паузою, щосили штовхав Україну від заболіття.Мудрий нарід «оцінив» порятунок і, виливши на державника океан бруду, обрав собі за президента розвеселого варʼята, який, на відміну від попередника, путіна не наіпав. А чесно виконав всі його забаганки, перетворивши українські дороги на червоні доріжки під ворожі танки, а величезні території - на українські кладовища.Мудрий нарід оцінив і цього … діяча і, попри очевидну очевидність, досі дає йому якісь рейтинги. От що це, як не повна відсутність розумової діяльності?

📣 Якби я мала хоч якісь ілюзії щодо Пугачової, я би не забороняла сину слухати умовного Моргенштерна чи, прости, Господи, Асті. Я не мала б на це морального права.Бо підліток, в силу незначного життєвого досвіду і браку знань, не може на повну усвідомлювати причини і корені цієї страшної, екзистенційної війни. А я усвідомлюю, розумію, передаю ці знання своїм дітям.Навіщо українцям Пугачова? От правда - от нахіба вона кому здалася? Я не буду стверджувати, що вона найгірша з ₚосіян. По тій простій причині, що вона у моєму мозоку, як казав найвеличніший, закінчилася у лютому 2014 року. Разом з усім цим савєцко-расєйскім мотлохом. Моя внутрішня стіна з ₚосією вища за китайську у кілька разів - без шансу на взаємний перетин довіку.З Пугачовою все буде добре. Вистачить грошей, слави і прихильників до ста років. А у нас? З такою негасимою залежністю від ₚосіян, буде колись добре?- Когда гибнут люди - и наши, и… с той стороны…- Когда война с братьями, когда не понимаешь, что происходит…Немає слів пристойних. А ви точно слухали те інтервʼю? Та ригати хочеться від і до! Для повної детоксикації країни, як виявилося, мало сотень тисяч смертей…

📣 Сергій Кривонос:Не хотів писати пост про роботу за кордоном України, планував написати по поверненню. Але нічний вояж ворожих дронів над країною в складі НАТО прискорив мене. В понеділок виступав в чеському парламенті по тематиці кризового управління і готовності до війни. Слухав уважно, як собі уявляють в Чехії готовність до війни. Мій виступ був в кінці засідання і до нього я зазделегідь добре підготувався. Короткий ролик з фото війни в Україні під музику Мирослава Скорика. Чехи не стримували сліз. Після цього я задав купу практичних питань що до готовності до війни. Для них це був крижаний душ. Наскільки далекі від реалій були виступи в парламенті.При чому слід віддати належне, що вони чітко розуміють ступінь загрози від Китаю але про загрозу з заболоття говорять не конкретно. Чомусь впевнені, що до них не дійде. Я це вже чув в попередні мої візіти до Латвії, Литви, Польщі. Віра в НАТО просто на рівні релігійного фанатизму середньовіччя. Не хочуть вони прозрівати. А НАТО не хоче реально реагувати. Все як було вже в 38 і 39 роках минулого сторіччя. Нічого не змінилось, крім нас. Головне, збільшити допомогу на нашу користь, а фізично вони не готові воювати. Крім нас за нас ніхто воювати не буде. Самі офіцери НАТО завжди жартома розшифровували: No Action, Talk Only (ніяких дій, тільки розмови). Де жарт переходить в фарс? Де та межа?Всім наснаги і завзяття ! Ми маємо спроможності до перемоги над ворогом.

📣 Памʼятаєте, я згадувала про дівчину, яка писала коханому записки? Від руки? І його потім ідентифікували за її зізнанням у коханні? У той фатальний бойовий вихід чоловік взяв лише записку від дружини : «я тебе дуже кохаю»…Ось вони - Андрій і Аня Луківські.Якщо я переживу цю ніч - я ще доволі міцна здоров’ям, бо у мене кількагодинний біль у серці і, здається, від сліз облізла шкіра на повіках.Аня не називає себе вдовою. Вона називає себе дружиною Янгола. Я їй пишу, що її Янгол найвродливіший з усіх, яких я бачила. Аня посміхається і каже, що закохалася у нього з напівпогляду. Вони були дуже юними, але дуже відповідальними за свої почуття - завжди поступалися, мирилися, внутрішньо доростали одне до другого. Андрій сказав, що вони не будуть довго зустрічатися- він впевнений, що вона та сама, і що вони проживуть довге і щасливе життя.Він був уже в армії на початку війни, тому перші його бої - оборона Києва. В перші місяці він міг на 20 хвилин вирватись до неї. Потім вона їздила до нього на Запорозький напрямок, стала рідною у його бригаді. У Андрія було важке поранення, тоді він одужав… А потім - несподіване переведення на Донеччину.Господи, як же описати те, що я почула? Як же це склеїти в слова?Андрій напевно знав, що не повернеться з того завдання. Не передбачав, не сумнівався - знав. Напередодні він спокійно озвучив Ані алгоритм іі дій після його загибелі. Або ж після зникнення безвісти. А ще озвучив два прохання. Аби вона прожила життя повноцінно і щасливо - за них обох. І попросив будь-що переправити його тіло додому.Аня пообіцяла. За однієї умови - що він колись відшукає її на тому світі…Неважливо як, але Аня бачила запис, як щось влучило у Андрія, як він перестав дихати. Там, у тому місці, залишилося пʼять загиблих героїв. На територію зайшли орки.І з того часу, впродовж довгих 10 місяців, Аня виконувала обіцянку, яку дала чоловіку. Вона шукала його на орківських сайтах . Знайшла відео, де із загиблих уже зняли амуніцію. Всі тіла були повернуті, а її Андрій дивився просто у камеру. Після загибелі пройшло три тижні.Потім тіла повернули у столицю, і Аня більше півроку їздила по моргах, роздивлялася десятки тіл, шукала найрідніше. Знайшла по опису на нашому сайті. Подзвонила, наполягла на детальному огляді. Потім у неї запитали, чи могла бути при ньому записка. Могла бути. Була: «я тебе дуже кохаю.»Аня розмовляє досконалою українською мовою. Вона пише бездоганно грамотно українською мовою. Вона виглядає, як юна квітка. Квітка у руках свого Янгола.Аня каже буквально таке:- Це геноцид. Найкращі уже загинули. І кращі уже загинули. Про них треба не те, що писати, про них треба кричати на увесь світ! Мій Андрій був таким патріотом! Таким! Він казав: я там, кохана, щоб вони не прийшли до тебе.. Їхнє кохання не скінчилося, воно перервалося тимчасово - про обіцянку, дану Андрієм, памʼятаєте?Розповідайте цю історію, поширюйте, переказуйте. Я її навіть не писала. Я дослівно проплакала те, що почула…10.09.2024