4 грудня: міфи та реальність

Останніми днями з’явилося чимало повідомлень про те, що з 4 грудня медичним закладам, які не мають укриття або «безпечного простору», буде заборонено працювати.

Насправді все значно цікавіше. І значно гірше.

🤣

Почнемо з того, що постанова КМУ № 1092 встановлює обмеження щодо роботи без укриття саме під час жовтого рівня загрози.

Тобто про загальну заборону діяльності медичних закладів з 4 грудня взагалі не йдеться.

А ось спеціальна постанова № 1158 прямо передбачає продовження певних видів медичної діяльності навіть за червоного рівня загрози. Зокрема, для первинної та спеціалізованої амбулаторної допомоги прямо зазначено, що суб’єкт господарювання продовжує діяльність, хоча й з певними обмеженнями.

Виходить цікава ситуація: за жовтого рівня працювати без укриття після певної дати не можна, а за значно небезпечнішого червоного - роботу в окремих випадках необхідно продовжувати.

Як це узгодити між собою?

Тепер щодо «безпечного простору».

Постанова № 1092 передбачає його облаштування та допускає роботу за його наявності.

Але для підтвердження захисних характеристик такого простору необхідні розрахунки з використанням показника максимального надлишкового тиску вибуху, який мають визначити Міноборони разом із Генштабом.

Підтвердження того, що цей показник належним чином доведений до суб’єктів господарювання, я поки не знайшов.

А без нього виконати передбачені постановою розрахунки неможливо. А значить, неможливо створити безпечний простір.

І це ще не все.

Кабмін, ухвалюючи спеціальну постанову № 1158 щодо роботи медичних закладів, узагалі не згадав про «безпечний простір».

Натомість передбачив зовсім іншу категорію - «приміщення з найменшим ризиком ураження», для визначення яких не потрібно проводити згадані розрахунки.

Як співвідносяться ці два види приміщень? Які вимоги є обов’язковими? За яких саме умов медичний заклад може продовжувати роботу після 4 грудня?

Однозначних відповідей постанови не дають.

І тут виникає вже питання якості нормативно-правового регулювання.

На мій погляд, обидві постанови мають серйозні вади з точки зору принципу правової визначеності.

Нагадаю, що Європейський суд з прав людини у справі «Щокін проти України» (п. 56) звернув увагу на ситуацію, коли:

«відповідні правові акти явно суперечили один одному».

Суд дійшов висновку, що недостатня чіткість і точність законодавства порушували вимогу «якості закону».

І це дуже схоже на ситуацію, яку ми маємо сьогодні.

Держава не може вимагати від медичних закладів однозначного виконання вимог, зміст яких сама не спромоглася однозначно визначити.

Тому, на моє переконання, обидві постанови КМУ потребують негайного перегляду та узгодження.

Але є одне важливе «але».

Реальне життя не може чекати, доки Кабмін навчиться належним чином писати нормативні акти.

Тому я щиро раджу керівникам медичних закладів не нехтувати загрозами, визначати найбільш захищені приміщення, розробляти зрозумілі алгоритми дій та забезпечувати максимально можливий захист пацієнтів і працівників.

Бо тут ідеться вже не про формальні забаганки влади.

Ідеться про людські життя. Можливо, і про ваше власне.