🌟«Коли ми вірили в русалок» Барбара О’Ніл

Це не фентезі, як я вже казала
🫧🫧🫧🫧

Загалом це досі мила історія, яка, як на мій смак, доволі претензійна. Бо тут багацько важких тем: зґвалтування, різні залежності, дитячі травми, аборт, катастрофи… Але все це подається якось легко, наївно й дуже поверхнево.

«Джозі Б’янкі загинула багато років тому під час теракту. Пішла у засвіти. Саме так думала її сестра Кіт, лікарка екстреної медичної допомоги в Санта-Крузі. Однак лише кілька зворушливих секунд телерепортажу перевернули її світ. Пряма трансляція з місця пожежі в клубі Окленда зафільмувала жінку, дуже схожу на Джозі. Кіт упевнена: серед диму й уламків на неї дивилася її сестра. Кіт вирушає до Нової Зеландії.»

🫧

Ну, в принципі, анотація доволі точна. У центрі історії - дві сестри, Кіт і Джозі, та їхнє минуле. Колись дві напрочуд близькі людини втратили одна одну.

І все б нічого, але… ну знаєте, це якась суміш любовного роману з психологічною драмою. Дуже поверхневою таємницею і ще чимось… Якщо розглядати книжку саме через призму психологічної драми, то вона настільки слабка, що аж невдобненько

🫧

Але як легкий любовний роман -дуже навіть непогано. Я десь на сторінці 50 просто сприймала її як легку історію, навіть попри всю драму й сімейні скелети в шафі. Тому враження у мене доволі позитивні.

А от зав’язка головної таємниці, для мене, повністю провальна.
🫧
Навіть з урахуванням того, що події відбуваються десь у 2000-х, дуже сумнівно, що героїня могла 14 років жити під чужими документами.

🫧

Лінії кохання в сучасній частині сюжету - якось надто в лоб і занадто нереалістично. Але водночас вони милі й читаються приємно. Події в минулому мені сподобалися більше, хоча вони, звісно, значно сумніші.

Тож це така літня книжка. Віє любов’ю до океану, хвиль, мушель і пляжів. Атмосфера Нової Зеландії - прекрасна
🫧🫧🫧🫧🫧
На раз почитати як щось легке - дуже навіть можна. Але на сильну глибину сюжету не розраховуйте.

Мила і наївна книжка, але нічого особливого.
🫧🫧🫧🫧
Руда стерлядь про книжки