Не маю нічого проти Маркеса чи його «Сто років самотності», але я б трохи напряглася, якби людина весь час перечитувала одну й ту ж книгу.

🪶

І взагалі, оцей поділ на «серйозну» та «несерйозну» літературу... ой, просто.

Снобізм навколо цих «великих класиків», як на мене вже давно застарiв, адже будь-яка книга виконує свою задачу це або ж відпочинок від будь-чого або ж рефлексія чи ще щось

Доречі, знайшла, що психологи кажуть, що за перечитуванням ховаються цілком зрозумілі речі:

🪶🪶🪶Затишок і контроль: Коли навколо суцільна невизначеність, знайомий сюжет дає відчуття безпеки.

🪶🪶🪶Ми змінюємося, а текст ні: Прочитати книгу в 20 і перечитати її в 30 це два різні досвіди. Наш новий досвід підсвічує ті сенси, яких ми раніше просто не помічали.

🪶🪶🪶Низьке навантаження:

Іноді для сприйняття нового всесвіту й десятка нових імен просто немає ресурсу, а знайома історія дозволяє поринути в читання без напруги.

Повертатися до улюбленого - це нормально. Але це не робить із цього маркер «високого інтелекту»

Руда стерлядь про книжки